Добували сіль та воювали з московитами - як козаки заснували Слов'янськ

5

Цьогоріч відзначають 375 років з часу заснування Слов'янська Донецької області. 1645-го там побудували перші фортечні споруди. Масове заселення території довкола Слов'янська та закладання містечка відбувалося влітку 1676 року. Тоді на місці невеликого укріплення - острогу - побудували Торську фортецю.

"Раніше територію, де було закладено Слов'янськ, не називали Донбасом, - розповідає Gazeta.ua журналіст Дмитро Журавльов. - Це була Слобідська Україна, що мала автономію у складі Московського царства та була майже незаселеною. Дрібні чиновники з Московії приїжджали сюди будувати застави для запобігання татарським нападам, а подекуди оселялись і звичайні московити.

З кінця XVI ст. тут селилися й українці, яких називали черкасами. Приходили в основному з Полтавщини у теплі пори року займатися якимись промислами. Для їх ведення обгороджували возами тимчасові табори, а взимку роз'їжджалися по домівках. Наявність 3 солоних озер та дрібних солончаків на теренах сучасного Слов'янська спонукала українців будувати кустарні солеварні, в яких добували сіль шляхом випарювання".

Поруч з українцями та московитами цю територію обживали й татари. Вони палили табори, а людей брали в полон, що змушувало тих озброюватися та захищатися. Частіше за все татари нападали на так звані дров'яні табори. За дровами для солеварень українці ходили обозами по 100-150 осіб. На всіх могло бути 30-50 озброєних козаків-охоронців. Один із найближчих лісів був неподалік Святогірського печерного монастиря. Там могли сховатися від татар, перепочити і, ймовірно, отримати від монахів зброю та порох.

 

Українці не лише боролися з татарами, але іноді самі промишляли нападами на московитів. Через терени Слобожанщини проходив так званий Муравський шлях, який був торговельною та дипломатичною артерією, що єднала Москву та Крим. Ним проходили офіційні посольства, торговельні обози, з яких можна було поживитися. Справа в тому, що до подій Хмельниччини між українцями та московитам з так званих "южних русских городов" існував перманентний конфлікт. Це тягнулося ще з часів польсько-московських війн. Українці апріорі сприймали московитів як ворожу сторону. Тому пограбувати їх чи взяти в полон з метою перепродажу тим же татарам не було чимось таким уже неприйнятним.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські козаки розгромили московську армію

Однак уже згодом тих же українців в обмін на царські привілеї та винагороди використовували для захисту цих обозів від татар. Вважають, що 1645 року на теренах сучасного Слов'янська побудували якийсь острожок - невеликий опорний пункт, де могли переночувати, але люди постійно там не жили. На нього частенько нападали татари.

 

Населення Слобожанщини, зокрема й довкола соляних озер, зростало постійно. Цьому сприяли втечі від панського гніту та постійні бойові дії козаків із поляками в Наддніпрянській Україні. Відомо, що велика міграційна хвиля на ці землі відбулася після Берестецької битви 1651 року, що завершилася поразкою Богдана Хмельницького. Люди залишали рідні домівки та переселялися на окраїни з надією жити власним мирним життям.

Деякі історики згадують документ, у якому Хмельницький звертався до московського царя Олексія Михайловича з проханням "черкасів, які приходять з берегів Дніпра на Слобожанщину, повертати силою назад". Але в Москві робили інакше. Пропонували свою державну допомогу - давали землю, звільняли від податків, дозволяли займатися промислами. Єдиною умовою був захист південних кордонів Московії від татар і турків. Спочатку українців просили побудувати якусь засічну лінію, потім уже наказували прямо. І так поступово терени було підпорядковано Білгороду та білгородським воєводам.

"В прошлых же годах до 1654 года за Белгородскою чертою за рекою Северским Донцом на Крымской стороне у соленых пяти озер соль варили приезжие всяких чинов люди, черкасы, наездом и стаивали у того промыслу обозами, и в том же году построен соленой городок Тор и призваны на житие черкасы", - наводить рапорт бахмутського козацького полковника Федора Шидловського історик Тарас Чухліб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Закінчилася найбільша битва визвольної війни

Відомо, що обурені білгородськими наказами слобідські козаки підтримували антимосковські повстання гетьмана Івана Брюховецького та отамана Івана Сірка, але їх приборкували силою. Із 70 років XVI ст. московські накази під дулами рушниць уже не обговорювали. Однак, попри утвердження цілковитої влади Московії, слобідським козакам усе-таки зберегли козацьку самоорганізацію та адміністративний поділ на полки, сотні й десятки.

1676 року на місці острожка заклали фортецю Тор, що підпорядковувалась Ізюмському слобідському полку, а адміністративним центром для неї була фортеця Маяки – тепер однойменне село на березі Сіверського Дінця. Пошуком місця для закладання займалися чиновники з московського посольського приказу. Українці, яких було близько 90%, в основному мали тільки будівельні обов'язки. Фортеця являла собою квадратну частокольну споруду з 4 вежами. Люди могли сховатися всередині у разі військової загрози. Жили навколо фортеці "города Соленого" у посаді, в основному в напівземлянках та землянках. Наземні будинки, майстерні, кузні та пивоварня з'явилися тут пізніше.

 

У XVII ст. жителі Тора та околиць через засолені ґрунти та постійні напади татар ще не займалися землеробством, а тваринництво забезпечувало мінімальні потреби в їжі. Люди в основному випарювали сіль, займалися полюванням, риболовлею та лісозаготівлею. Декілька разів фортецю руйнували татари, а жителі зазнавали голоду та навіть епідемії чуми. На початку XVIII ст. до татарських нападів додалися криваві територіальні конфлікти з донськими козаками та запорожцями.

Попри ці негаразди ближче до середини століття життя фортеці ставало все мирнішим. Населення, крім солеваріння, вже опанувало сільське господарство та скотарство. За 10-15 км на захід від фортеці, на місці сучасного Краматорська, почали виникати Торські дачі - невеликі хутори. Значні кошти жителям приносив скотобійний промисел.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Землі запорожців роздали поміщикам

Царські привілеї давали слобідським козакам змогу займатися винокурінням та самогоноварінням, іноді мали робити казенне замовлення, що звільняло їх від військових обов'язків. У 1770-х під час чергового територіального конфлікту з запорожцями керівництво Ізюмського полку домовилося з полковником Барвінківської запорожської паланки зустрітися й обговорити розмежування. Але ізюмський старшина Степан Адамов відмовився йти до запорожців, посилаючись на те, що робить казенне замовлення на горілку.

Після ліквідації Запорозької Січі на слобідських землях почали селитися російські дворяни, відставні військові з родинами, зокрема і зросійщена козацька старшина. Основні прізвища дворян того періоду - Бантиш, Шабельский, Шидловський.

 

До 1773-го третина з майже 4-тисячного населення Тора були солеварами, але після приєднання Криму до Російської імперії з 1783-го, а фактично з 1775 року, на місцеві ринки потрапила дешевша кримська та астраханська сіль. Тоді імперська влада видала наказ про припинення випарювання солі та вирубування лісів. Жителі перейшли до сільського господарства та легкої промисловості.

Тор перейменували на Слов'янськ 1784 року. Він отримав статус повітового міста Катеринославського намісництва, а 29 серпня 1797-го Слов'янськ став позаштатним містом Ізюмського повіту Слобідської губернії. Солеваріння у місті поновили лише у 1820-х.

 

Про козацьку історію Слов'янська читайте також у журналі "Країна" за 2 квітня 2020 року

×