Постанову уряду УРСР про українізацію прийняли 1 серпня 1923-го. Вона була частиною політики коренізації, яку прийняли на XII з'їзді Компартії більшовиків у квітні 1923-го. Передбачала залучення корінного населення до управління республіками та надавала офіційного статусу їхнім мовам. Політика передбачала посилення впливу Комуністичної партії в різних республіках.
Після успішного впровадження Нової економічної політики більшовики намагалися зберегти контроль над культурою. Сотні письменників і діячів мистецтва емігрували за кордон. На північ Росії вислали 70 вчених із Одеси, Києва, Катеринослава і Харкова. Щоб зняти соціальне напруження та отримати підтримку місцевого населення, взяли курс на "українізацію" республіки.
Політику здійснювали з метою зміцнення радянської влади в Україні, пошуку спільної мови із селянством та інтелігенцією. Також прагнули створити позитивний образ радянської влади на міжнародній арені.
Перш за все, українізація передбачала підготовку партійних кадрів із українців, впровадження рідної для населення мови в освіту, пресу. Відкривалися українські клуби, школи, хати-читальні, відроджувалась історія. Попри поступовий перехід із російської на українську, політика зустрічалася із значними труднощами - нестачею підручників, викладачів, взаємопорозуміння.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Краще бути зґвалтованою, ніж українізованою" - вистава "Мина Мазайло"
Політику українізації активно підтримували наркоми освіти УРСР Микола Скрипник, а потім Олександр Шумський. Проте більшість партійного керівництва чинила опір. У перший рік українізації секретар ЦК КП(б)У Дмитро Лебідь видав статтю "Про боротьбу двох культур" в якій писав про відсталість української сільської культури від російської пролетарської. Інші чиновники також здійснювали саботаж.
До 1927-го на українську мову вдалося перевести 75% державних установ. Серед чиновників володіли українською 42%.
Проте разом із згортанням НЕПу розпочалось і згортання українізації. Поступово керівництво Йосипа Сталіна ліквідувало українські літературні організації ВАПЛІТЕ та Ланка-Марс, українську автокефальну православну церкву, газету "Літературний ярмарок", розгромило Академію наук. У розпалі Голодомору 1932-33-х знищили Миколу Скрипника, Олександра Шумського, письменника Миколу Хвильвого та інших провідних українських діячів. Відтоді розпочалась тотальна русифікація.
1923-го Микола Скрипник став наркомом освіти. Тоді він започаткував українізацію. Під його керівництвом українізували пресу, початкову й середнью шкільну освіту, викладання у вузах.
1927-го Всеукраїнська правописна конференція за участі українських і зарубіжних учених-мовознавців ухвалила новий правопис. Він усував впливи русифікації на українську мову. 6 вересня 1928-го новий правопис затвердив Народний комісар освіти Микола Скрипник. У березні 1929-го його ухвалила Українська академія наук, а у травні - Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.
Новий правопис став відомий, як "Скрипниківка" чи "Харківський правопис".
4 
1
Коментарі