9 квітня 1879 р. народився політичний і державний діяч Андрій Лівицький.
Він навчався у Прилуцькій гімназії, колегії Павла Ґалаґана в Києві, на математичному та правничому факультетах Київського університету св. Володимира.
За діяльність серед української громади його двічі ув'язнювали. Після цього вислали до Полтавської губернії під нагляд поліції. Після навчання Лівицький працював у судах Лубен, Харкова, мировим суддею Золотоніського повіту.
Лівицький став одним із засновників Революційної української партії.
Був членом Центральної Ради. Обіймав посаду Полтавського губернського комісара. Входив до складу української делегації на переговорах у Брест-Литовську.
Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Лівицького усунули з посади губернського комісара. Він увійшов до опозиційного гетьманській владі Українського національного союзу. Виконував обов'язки повітового і губернського комісара на Полтавщині під час антигетьманського повстання .
В уряді Директорії був міністром юстиції, заступником голови Ради Міністрів в уряді Бориса Мартоса, керував Міністерством закордонних справ і Міністерством юстиції УНР. У жовтні 1919 р. очолив дипломатичну місію УНР у Польщі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Микита Хрущов хотів провести над Василем Куком показовий судовий процес і розстріляти
11 лютого 1920 р. Андрія Лівицького у Кам'янці-Подільському заарештували за наказом польського головного комісара Волині та Подільського фронту. Через місяць МЗС Польщі вибачалось за "прикрий випадок".
22 квітня 1920 р. Лівицький підписує від Української Народної Республіки союзний договір з Польщею. В уряді УНР В'ячеслава Прокоповича він обіймав посади заступника голови Ради Міністрів та міністра юстиції.
У 1920-1926 рр. Андрій Лівицький очолював уряд УНР у вигнанні. Став Головою Директорії УНР і Головним Отаманом військ УНР після загибелі Симона Петлюри. Мешкав у Варшаві під наглядом польської поліції. Після Другої світової війни переїхав до Німеччини.
Андрій Лівицький помер 17 січня 1954 р. в Карлсруе, ФРН. Був похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Згодом його перепоховали на українському меморіальному цвинтарі в Баунд-Брук біля Нью-Йорка.
10 січня 1878 року у селі Неїлівка Костянтиноградського повіту Полтавської губернії народився Борис Палій-Неїло, полковник Армії УНР, генерал-хорунжий в еміграції.
Коментарі