Козацька старшина та коронний гетьман Станіслав Конєцпольський підписали 29 травня 1630-го Переяславську угоду. Вона підтверджувала козацькі привілеї.
Угоді передувало селянсько-козацьке повстання під керівництвом Тараса Федоровича. Повстанці розгромили місцевий польсько-шляхетський гарнізон у Корсуні на Черкащині. Частина козацької старшини і заможного козацтва згодилася піти на компроміс із польсько-шляхетським урядом. За умовами Переяславської угоди реєстр козаків збільшено з 6 до 8 тисяч вояків. Нереєстрові козаки зобов'язані були розійтися по домівках і повернутися під владу шляхти. Їм гарантували амністію.
Станіслав Конецпольський вимагав видати Тараса Федоровича, але козаки відмовилися виконати цю вимогу. Гетьманом було обрано Тиміша Орендаренка, якого Конецпольский затвердив на гетьманстві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці розірвали угоду з Москвою
Переяславська угода не ослабила суперечностей між селянсько-козацькими масами і шляхтою. Вони дедалі більше загострювалися. Боротьба українського народу проти польського панування знову переросла у народні повстання.
На українських землях спалахнула ще низка великих козацько-селянських повстан. Їхньою кульмінацією стала Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-го.
18 січня 1654-го на Переяславській раді козацької верхівки на чолі із Богданом Хмельницьким, було узгоджено перехід під протекцію Московського Царства. На раді не було підписано жодного документа. Документальне затвердження це рішення отримало лише у Березневих статтях (березень 1654-го).
"Березневі статті" регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Ці статті та царські грамоти розглядалися як угода двох рівних держав на рівних основах.
3 
1
Коментарі