"Почався сезон дощів. Я витрачав більшість грошей на випивку, тому підошва моїх черевиків протерлась, а пальто було старе й подерте. Навіть під невеликим дощем я мокнув до кісток, навіть труси з панчохами розбухали. Навіть ті, хто працював позмінно, не ходили на роботу, коли хворіли. Я ж нічого не казав, бо був надто втомлений, щоб нормально мислити", — розповідає про свою роботу листоношею Чарльз Буковскі в романі "Поштамт".
Його справжнє ім'я — Генріх Карл Буковскі. Народився 16 серпня 1920-го в Німеччині. За кілька років батьки переїхали до США. У 1940-х Буковскі не має ані постійної роботи, ані житла. Мандрує країною, перебивається підробітками: на бойні, в залізничній ремонтній бригаді, в Червоному Хресті. Трапляється, за день з'їдає тільки шоколадний батончик. Гроші витрачає на ставки під час кінських перегонів. Там йому щастить — буває, відгадує результати дев'яти заїздів із десяти.
— Якось я сидів у перших рядах, на повороті, — згадує. — Бігли 12 коней, і всі вони збилися в купу. Виглядали, як величезний снаряд. Усе, що я бачив — це здоровенні кінські дупи, що рухалися вгору-вниз. Дике видовище! Я дивився на ці дупи й думав: "Це повне божевілля!" Але траплялися й інші дні — коли виграєш 400 чи 500 доларів і почуваєшся Богом. Ти знаєш все. Все сходиться!
Успіхи на перегонах надихають Буковскі до літературної творчості. Пише майже щодня. За тиждень створює чотири-п'ять оповідань і віршів. Розсилає їх в журнали й газети. Більшість повертають назад. Якщо й отримує гонорари, то витрачає їх на іподромі.
На початку 1950-х влаштовується працювати листоношею у Лос-Анджелесі. Робота неважка, вільного часу вдосталь, грошей на алкоголь не бракує. Як наслідок — через два роки потрапляє у лікарню зі внутрішньою кровотечею. Вилікувавшись, продовжує писати. Один із шанувальників — Джон Мартін — працює керівником відділу канцтоварів. На копіювальній машині він друкує Буковскі кілька збірок. А ще спекулює раритетною літературою. Заробивши такий-сякий статок, вирішує розпочати кар'єру видавця. Бракує лише твору, що допоміг би розкрутитися.
— Я тобі так скажу, Хенк. Якщо ти кинеш свою пошту, я платитиму тобі 100 доларів щомісяця — до самої смерті, — пропонує Мартін.
— Чого б це? — дивується Буковскі.
— Ну ось так. Якщо ти навіть нічого не напишеш, будеш отримувати щомісяця по 100 доларів.
— Непогано. Дай мені трохи подумати.
— Звісно.
За пару годин випиває кілька банок пива — і пристає на пропозицію. Розрахунок Мартіна спрацьовує. Ставши безробітним, Буковскі береться за роман. Там майже немає вигадок — описує свою роботу, тобто неробство, на пошті. Тому і назва — "Поштамт". Ставить собі завдання писати по 10 сторінок щодня. За три тижні випиває 20 пляшок віскі, 35 пива, викурює 80 сигар. Працює переважно вночі. Прокидається опівдні й збирає по всій квартирі друковані аркуші. Часто все переписує.
— Я намагався стати письменником — в 50 років! — говоритиме в інтерв'ю. — В Америці неможливо кинути все, якщо в тебе немає професії й тобі 50. Я спробував. Я все кинув!
— Одного разу ти підпалиш свою сигару 50-доларовою купюрою, — жартує Мартін.
— Тільки 50-доларовою? А як щодо сотки? — каже Буковскі. Він підписує свої твори "Чарльз Буковскі" — вважає, що це ім'я більш "прямолінійне", ніж справжнє.
Успіх "Поштамту" — неймовірний. Критик Майкл Геммінґсон пояснює — чому: "божевільні запої, гарячкові відносини з алкоголічками, писання віршів на серветках й ставки на кінських перегонах — все те, з чого складається так званий брудний реалізм". Джон Мартін створює для нього видавництво "Чорний горобець". Із прибутків кожні два тижні переказує автору $10 тис.
Згодом Буковскі напише ще п'ять романів. Усі, крім останнього — автобіографічні.
19 разів зустрічається лайливе слово fuck та похідні від нього на 115 сторінках роману Чарльза Буковскі "Поштамт".
Жінка забрала дитину й оселилася у комуні
— У мене було кілька періодів довгих відносин із надзвичайними жінками, — розповідав письменник Чарльз Буковскі в інтерв'ю 1971 року. — Всі вони ставилися до мене краще, ніж я на те заслуговував, і на ложі любові виглядали просто чудово. Я міг би припинити трахатися просто зараз — все одно мені вже пощастило більше, ніж більшості чоловіків.
Він позбувся цноти у 24 роки з повією, яка важила 300 фунтів — 136 кг. Перший шлюб мав зі старшою на 10 років Джейн Куні Бейкер. Алкоголічкою, але це їх тільки зближувало. Вона померла через виразку шлунка.
Тоді Буковскі взяв за дружину Барбару Фрай. Та працювала в одному з журналів, куди поет-невдаха надсилав свої вірші. У жінки був викривлений хребет і відсутні кілька хребців у шиї. Зате допомагала йому публікувати вірші. Розлучилися через два роки.
Поетесу Френсіс Сміт він називав "сивою хіпі", "служницею" та "кривозубою старою". У них народилася донька. Проте до одруження не дійшло — Френсіс забрала дитину й оселилася у комуні хіпі. Скульптор Лінда Кінг ліпила бюст Буковскі.
— З кожним днем, коли він приходив позувати, ставало все спекотніше, — згадувала. — Врешті-решт він перетнув відстань між нами, притиснув мене до плити й до холодильника — для довгих, великих поцілунків. Він худнув, свіже дихання, нові сорочки. Доводилося знімати глину з обличчя, коли фунти ваги зникали. Кожного дня він ішов додому й писав мені любовний лист. Чудові довгі гарячі листи. Від них я забувала, що він занадто старий для мене, що мати не схвалить цього, що він п'є.
Вони часто сварилися. Одного разу Буковскі розбив жінці носа. Закінчилося тим, що вона викинула його друкарську машинку у вікно.
Остання дружина — Лінда Лі Беглі, власниця кафе здорового харчування. Вона переконала письменника перестати їсти м'ясо, з алкоголю вживати тільки пиво й вино. Разом прожили 19 років.
— Подумати тільки: тобі 80, а ти трахаєш 18-річну! Якщо і можна якось змахлювати у грі зі смертю, то тільки так, — мріяв Буковскі.
Не дожив до 80-ліття шість років.
3 
1
Коментарі