До невеликого повітового міста Луцьк на заході Волинської губернії 1865 року приїхав кореспондент газети "Кіевлянінъ". Пробув він тут тиждень. Свої враження київський журналіст виклав у нарисі "Несколько дней в Луцке".
"Зупинився я в заїжджому дворі і, як здається, кращому з тутешніх. Цей кращий — такий паскудний, брудний, який тільки може бути найгіршим у будь-якому нормальному місті... У кімнаті всі меблі складаються зі старого дерев"яного ліжка, колись фарбованого, на яке кинуто соломи, що, здається, була перед тим у стійлі коня чи корови. Також є невеликий столик, перев"язаний мотузкою — на випадок, якщо б він надумав розвалитися. А ще два напівполамані стільці з брудними обірваними подушками.
Не встиг я зняти пальто, як до кімнати вступив натовп євреїв із пропозицією купити тютюну, паперу, лимонів, апельсинів, рукавиці та інші дрібниці. Я сказав, що все це мені не потрібне, попросив їх іти геть. Однак вони почали розхвалювати свої товари, демонструвати їх добротність, хоч із самого початку видно було, що все це барахло. На кінець я таки їх випровадив і залишився сам у кімнаті, замкнув двері.
Заглянув для розваги в єдине вікно, що виходило не то на вулицю, не то на майдан. Там на купах гною і грязюки лежало декілька кіз і корів. Деякі з них рилися в гною, висмикуючи звідти гнилу солому, якою годувалися. А дві корови, очевидно, трохи хитріші, витягували солому з низької старої стріхи. Тут євреї, які тримають корів і кіз, мають звичку не годувати їх і пускають на здобич. Корови ходять містом і крадуть жмутки сіна і соломи з селянських возів. А якщо цього немає, звертаються до гнойових куп на вулиці.
Православна церква у місті лише одна, та й то невелика
Нарешті я вийшов з кімнати і відправився бродити по місту. Снігу вже давно не стало, і стояли сонячні, теплі дні. Однак грязюки було стільки, що по одній шосейній вулиці і можна було пройти з горем пополам у мілких калошах.
Моральні принципи і звичаї тутешніх мешканців важко визначити. Здається, тут суміш моралі всіх частин світу, незважаючи на те, що місто належить до Центральної Європи. Болото, нечистоти, невеликі низенькі будиночки, ремісники, які виконують перед своїм будинком роботи. Господарі-євреї, які готуються до свята, і тому перемивають свої брудні меблі на вулиці. Невеличкі крамнички у невеликих будиночках, де відчинена зверху вниз і підперта з однієї сторони ставня служить столиком для розкладки малоцінного підозрілого товару. Великі ціни, що запрошують купці. Вивіски з червоним дерев"яним півмісяцем, що означають цирульника. Більшість вивісок написані єврейською мовою. Добавте ще до неможливості противне повітря від того, що розкладається на сонці велика кількість всяких нечистот, що накопичилися з осені і які євреї не мають звички прибирати, — і ви одержите невелике уявлення про Луцьк.
Я вже збирався повернутися у свою квартиру, як зустрів давнього приятеля, з яким розстався років зо три тому. Після обміну взаємними привітаннями він запросив мене до себе. Невелика, але світла, чиста квартира товариша заспокійливо і приємно подіяла на мене. На радощах за обідом ми випили пляшку доволі непоганого угорського, і таким чином серця наші звеселилися. Після обіду приятель погодився бути моїм гідом у прогулянці містом, і ми вирушили вже удвох.
Ми подалися в іншу частину Луцька, у так зване старе місто. Тут є більшість крамниць і можна, хоч і не часто, побачити невеликий, але акуратний будиночок. Тут же розташовані майже всі повітові "присутственні" місця (службові канцелярії. — "ГПУ") і мешкає більша частина чиновників. Тут є і свого роду київський Хрещатик чи петербурзький Невський проспект. Це — Бернардинська вулиця. Вона має єдиний у місті дерев"яний тротуар — сажнів на двадцять у довжину (1 сажень — 2,13 м. — "ГПУ"). Обабіч цієї вулиці півкругом тягнуться суцільні кам"яні будівлі, вузькі й невисокі. Нижні поверхи зайняті крамничками зо три сажні. Усі вони без винятку зайняті євреями і в усьому місті тільки й є одна російська крамниця з невеликим запасом товарів дуже помірного достоїнства. Побачив я і книжковий магазинчик. У ньому було декілька французьких романів, а решта книг — польські. Російські книги, що я там бачив, можу навіть перерахувати всі: два молитвослови, чотири євангелія, чотири історії священних, дві російських історії Іловайського (короткі), "Кієвлянінъ" Максимовича (не пам"ятаю, котрого року), дві частини історії Шульгіна, два екземпляри "Енеїди" Котляревського 1809 року і з десяток книжок житій деяких святих.
Православна церква у місті лише одна, та й то невелика, бідна... Донедавна було сім католицьких монастирів, з яких п"ять чоловічих і два жіночих. Тепер у жодному з чоловічих немає монахів і два з них напівзруйновані, а жіночий ще залишається...
Єврейських синагог тут дві: одна велика, дерев"яна, на диво брудна, а друга — дуже велика стара кам"яна будівля, споруджена у вигляді замку".
У Луцьку проживало сім тисяч людей
За даними статистичного збірника "Экономическое состояние городских поселений… Волынськая губерния", в Луцьку 1861 року проживало трохи більше 7 тис. осіб — 3546 чоловіків і 3589 жінок. Було: 168 магазинів і крамничок, трактир, 32 заїжджі двори, дві кондитерські, один ресторан. Із підприємств — миловарний завод, два свічкові, один пивоварний, вироби яких збувалися на місці. Були ще млини, тартаки, невеличкі майстерні, що у збірнику не бралися до уваги. Ремеслами займалися 116 місцевих мешканців і 92 іногородніх.
3 
1
Коментарі