Тіло Евіти Перон майже 20 років ховали від аргентинців

 

На благодійному вечорі в луна-парку в аргентинській столиці Буенос-Айресі 22 січня 1944-го публіка вітала полковника 47-річного Хуана Перона. Цей ставний брюнет у блакитній формі пробився до влади після торішнього військового перевороту. Швидко досяг посади віце-президента. Мав великий вплив на президента й фактично правив країною. Усміхнений Перон ішов залою з піднятими руками, вітаючи присутніх.

— Полковнику, — раптом почув.

Поруч стояла й усміхалася чарівна шатенка.

— Чого тобі, дівчино?

— Дякую, що ви існуєте. Мене звати Ева Дуарте. Евіта.

Трохи спантеличений Перон потиснув її руку й сів поруч.

— Якщо ви кажете, що справа народу — це ваша справа, — прошепотіла йому на вухо, — то я буду поруч із вами аж до смерті.

Того ж вечора вони стали коханцями.

До зустрічі з Пероном 25-річна Ева — позашлюбна донька посудомийки й фермера-п'яниці — зазнала злигоднів. Працювала офіціанткою й манекенницею, знімалася для еротичних листівок, марно оббивала пороги театрів і радіостудій у пошуках ролей. Зрештою змінивши кількох заможних покровителів, таки добилася свого. Один коханець влаштував її на радіо вести щоденну передачу "П'ять хвилин для народу" — про будні простих аргентинців. Слухачі любили Еву й довіряли їй.

Перон був удівець. Його перша дружина померла від раку кілька років тому. Він оселив Еву в своєму будинку, вибив для неї головну роль у кіно й посаду в Секретаріаті праці. Її радіопередачу подовжили до 15 хв. і підвищили гонорар. Невдовзі Перон висунув свою кандидатуру на президента. Під час передвиборної кампанії Ева всюди його супроводжувала. На мітингах і профспілкових зборах емоційно розповідала про свою любов до нього й народу. Аргентинцям, більшість яких жили за межею бідності, полковник обіцяв соціальну допомогу, а Ева — любов і турботу. У своїй радіопередачі вона як могла вихваляла Перона, залучаючи на його бік тисячі прихильників. Та в жовтні 1945-го в Аргентині стався черговий військовий переворот. Хуана Перона заарештували, Еву звільнили з роботи. "Тільки зараз я зрозумів, як сильно кохаю тебе, — писав він їй з в'язниці. — Як тільки я опинюся на волі, ми одружимося". Ева кинулася до профспілкових лідерів, якими опікувався Перон, до робітників, які його підтримували.

— Перона арештовано! — кричала вона на імпровізованих мітингах. — Разом із ним арештоване й майбутнє нашої країни!

Безладдя в Буенос-Айресі тривало дві доби. Зрештою лідери перевороту здалися. Перона відпустили. У грудні 1945-го вони з Евою побралися. Через два місяці Хуан Перон виграв президентські вибори. Ева — перша леді — стала правою рукою президента. Вона прокидалася о третій ранку, віддавала перші розпорядження, а о п'ятій вимагала звіту про їх виконання. Їздила країною, особисто приймала тисячі прохачів. Після її звернення до парламенту аргентинкам уперше надали виборче право. "В Евіти не було жодного політичного досвіду, — пише один аргентинський історик. — Натомість вона мала тонку політичну інтуїцію й стала новаторкою у проведенні масових кампаній. Вона була шаленою, властолюбною й ефектною".

Ева 1946-го організувала благодійний фонд, куди надходили відрахування від зарплат, відсотки від прибутків, примусово-добровільні пожертвування й доходи від торгівлі. Приміром, кожний чиновник, який одержував підвищення по службі, мусив внести до фонду певну суму. Річний бюджет фонду 1948-го становив близько $30 тис. — на тепер $289 тис., а за чотири роки зріс до $500 млн — понад $4 млрд. На ці кошти відкривали лікарні, дитячі садки, притулки й бібліотеки. Щодня Евіта одержувала сотні тисяч прохань з усієї країни. Та чимало грошей розкрадалося й осідало на особистих рахунках Перонів. Евіта із чоловіком, за оцінками експертів, привласнили собі приблизно $100 млн. Сукні вона носила лише від "Шанель", шуби з російських соболів. Якось, виступаючи у театрі "Колон", вийшла на сцену, здійняла руки, всі в перснях, і сказала:

— Ці коштовності, мій народе, я ношу для тебе!

Зал вибухнув оплесками. Популярність Еви межувала з масовим психозом. Бідняки вважали її святою, падали на коліна, коли вона дорогим "Роллс Ройсом" в розкішних сукнях і діамантах приїжджала до їхніх нетрів. Вівтарі з портретом Евіти стояли майже у всіх будинках аргентинської злидоти.

1947-го вона відвідала з офіційними візитами Іспанію, Францію, Італію, Швейцарію, Ватикан. Додому повернулася з мільярдними контрактами на постачання аргентинських м'яса й зерна до розореної війною Європи. Перед президентськими виборами 1951-го Евіта вирішила висунути свою кандидатуру на посаду прем'єр-міністра. Але військові, на яких спиралася влада Перона, не схвалили цього. Тим часом Ева почала відчувати, що сили залишають її. Вона худнула й слабшала що не день. Через місяць її поклали до лікарні з анемією. Лікарі діагностували рак матки — наслідок невдалого аборту, який вона зробила в юності. Евіті зробили кілька операцій — марно. Востаннє вона з'явилася на людях 4 червня 1952-го — у день другої інавгурації Перона. Виснажена хворобою 33-річна жінка важила 32 кг. Із палацу її винесли на руках у корсеті з дроту й подушок. Свою останню промову вона присвятила чоловікові:

— Не плач за мною, Аргентино, я йду, але залишаю тобі найдорожче, що в мене є, — Перона.

По смерті Евіти 26 липня 1952 року Хуан Перон вирішив підтримати культ дружини серед народу — боявся, що без неї його пануванню швидко настане кінець. Забальзамоване тіло три роки спочивало в каплиці Всезагальної конфедерації праці. Та 1955-го режим Перона було повалено. Він мусив тікати до Іспанії. Нова влада вирішила знищити всяку пам'ять про нього і його дружину. Упродовж п'яти років її тіло ховали у різних куточках країни. Зрештою під чужим ім'ям Евіту похоронили на цвинтарі в Мілані.

На початку 1970-х режим в Аргентині знову змінився. Перон повернувся з вигнання і вдруге став президентом. Після його смерті 1974-го тіло Евіти повернули на батьківщину й поховали в усипальниці родичів її батька. Вона спочиває під двома свинцевими плитами, за ґратами склепу.

×