"Завідувач канцелярії одружений. Йому 30 років. Нещодавно підмітив, що я чарівна. Він уподобав мої навіженства, які — якщо вчасно не зупинити — можуть закінчитися серйозними ускладненнями, можливо навіть, вартувати мені роботи. Це стара як світ легенда, яку, включивши мізки, можна було передбачити. Ах, хочу бути янголятком, серед ангелів стояти", — пише в листі до знайомої секретарка Королівського автоклубу з данської столиці Копенгагена Астрід Ерікссон у лютому 1929-го. Розповідає про свої стосунки з керівником Стуре Ліндґреном.
Зі старшим на дев'ять років начальником проводить час після роботи. Він подає на розлучення з жінкою, з якою мають чотирьох дітей. У неї є позашлюбний син Лассе, який живе з прийомною матір'ю. Після розлучення 4 квітня 1931 року вони одружуються. Без урочистостей і фотографа. Є лише торт, фігурки з якого Астрід зберігатиме все життя у шухляді письмового столу.
Подружжя оселяється у двокімнатній квартирі. Через шлюб із начальником вона мусить звільнитися. Забирає сина, який тоді жив з її батьками. Шукає роботу з вільним графіком в інших офісах.
На третьому році сімейного життя в Астрід і Стуре народилася донька Карін. Живуть у Стокгольмі у Швеції. Розвиток маляти мати детально описує у своєму щоденнику. Багато часу проводить у іграх з обома дітьми.
— Залиште дітей у спокої, але будьте в межах досяжності на випадок, якщо будете потрібні, — любить казати вона.
Восени 1941 року сім'я Ліндґрен переїжджає в чотирикімнатну квартиру. Через війну починаються проблеми з продовольством. Але Астрід щаслива. У листі до батьків хвалиться, що гарно відзначили 13-ту річницю шлюбу. За цей час чоловік не сказав їй жодного поганого слова.
Якось увечері Стуре виходить на балкон і говорить дружині, що давно кохає іншу жінку. Має другу квартиру, де з нею зустрічається. Кілька тижнів Астрід перебуває в розпачі.
"Навіть така примітна річ, як замах на Гітлера, мене не цікавить. Ріки крові, понівечені люди, убогість і відчай усюди. І я не можу про це думати, — пише вона в щоденнику. — Мене хвилюють лише власні проблеми. Я завжди згадую про останні новини. А зараз можу написати тільки одне: основи мого існування підірвані, я кинута, я замерзаю."
Жінка збирається з силами і робить усе, аби зберегти сім'ю. Переконує, щоб чоловік не подавав на розлучення. Продовжують жити, як раніше. Через півтора року стосунки налагоджуються.
Астрід турбується про чоловіка, який багато працює і мало відпочиває, не стежить за собою. Переїдає і зловживає алкоголем на ділових бенкетах.
"У Стуре виникають серйозні проблеми з серцем, і він зовсім про себе не дбає, це буває нестерпно", — пише Астрід 8 березня 1947 року в щоденнику.
Свої переживання жінка ретельно приховує.
— Тато занадто багато пив. Він намагався кинути, але не встиг, бо помер. Він ніколи не напивався до нестями, не буянив, не кидав роботу, але це, ймовірно, було лише питанням часу, — згадувала пізніше донька Карін.
1952-го Стуре починає кашляти кров'ю. Його терміново госпіталізують. Помирає через два дні. Причиною смерті стають венозні судини в стравоході, що лопнули внаслідок цирозу печінки.
"Я лежала поруч із ним на кушетці, тримаючи його за руку, — пише Астрід у щоденнику, повернувшись додому з лікарні. — Заснула. Прокинулася від того, що уві сні чула його дихання, яке раніше було важким, а тепер ставало все повільнішим і повільнішим. Увечері, на початку дванадцятої, він зітхнув востаннє. Я була зі Стуре одна, коли він помер. Сиділа поруч із моїм хлопчиком, що лежав непритомний. Він помирав у мене на очах. Він більше мене не чує, він більше мене не бачить. Бо я подякувала б йому за доброту, за відношення — цього червневого вечора помирає хороша людина. Він був мені як дитина, я дуже його любила. Завжди тримала за руку, але не зможу піти за ним туди, куди він іде, не зможу тримати його за руку там".
Після похорону Астрід намагається налагодити життя. Рятується у роботі над дитячими повістями й романами.
— Насамперед я хочу бути з моїми дітьми, — відповідає Астрід на запитання журналіста про те, як вона справляється з втратою чоловіка. — Потім — із моїми друзями. А ще я хочу бути із собою. Цілком і повністю. Людина мало й ненадійно захищена від ударів долі, якщо не навчилася залишатися одна. Це — чи не найголовніше в житті.
Написала 250 листів до приятельки-німкені
1954-го до Астрід із Німеччини стали приходити посилки з букетами, квітковими цибулинами, книжками, рукавичками, шоколадом, желе, вазами з фруктами і квитком на літак до Берліна. Надсилала їх приятелька Луїза Хартунг, з якою письменниця познайомилася рік тому в Берліні.
"Я пам'ятаю, як мама була зачарована цієї німкенею. Луїза була дуже обдарована, розвинена жінка, її жваво цікавили і книжки Астрід Ліндґрен. Мама цінувала думку доброзичливої і знаючої людини, до того ж вимогливої", — писала донька письменниці.
Жінки активно листувалися, обмінювалися думками про письменників і їхню творчість. Між ними панувала повна довіра.
Із часом подруга стала проявляти до неї любовний інтерес, хоча й мала коханку в Берліні. Писала, що справжня близькість у дружбі між жінками означає фізичні стосунки.
"Будь-яка любов має право на існування, — відповіла їй 1957-го Астрід. — Але якщо хтось — як я — абсолютно гетеросексуальний, його ніяк не може охопити "любов" до людини тієї ж статі. Зате я можу залишатися в близьких відносинах і захоплюватися жінкою, як у випадку з тобою".
Листування тривало ще 11 років, до смерті Луїзи. За цей час вони написали 600 листів, з яких 250 було від Ліндґрен.
Працювала у розвідці
"Почала свою секретну "службу" — настільки секретну, що навіть не наважуюся про неї тут писати. Прослужила тиждень. І тепер мені абсолютно ясно, що в Європі зараз немає жодної країни, настільки далекої від війни, як наша, незважаючи на значне зростання цін, картки і збільшення безробіття. У нас тут, на думку іноземців, більш ніж прекрасно", — пише Ліндґрен у "Військовому щоденнику". У вересні 1940-го стала аналітиком у шведській розвідці.
Вона виконує секретну роботу у відділі відкриття і перечитування листів поштової служби Стокгольма. До капітуляції Німеччини у травні 1945 року прочитала тисячі листів за кордон і з-за кордону. Була чудово поінформована про те, що війна робить із людськими душами й відносинами. Свою посаду називає "брудною роботою".
Час від часу їй вдається зняти копію з якогось особливо захопливого листа і вклеїти в щоденник. Іноді просто записує те, що запам'яталося.
"Сьогодні мені дістався шалено сумний лист одного єврея, документ епохи, — робить запис. — Він недавно приїхав до Швеції і в листі своєму другу в Фінляндії розповідає про депортацію євреїв із Відня. За день до Польщі насильно переправляли до тисячі людей. Умови безпосередньо перед поїздкою, під час поїздки і після прибуття до Польщі були такими, що той писав, не побажав навіть їх описати. Бідні люди!"
8 
35413
Коментарі