— Я завжди ненавидів твою матір: невиховану, незграбну корову, яка побувала в ліжку більшості моїх знайомих! І тебе ненавиджу, адже ти її донька. Чи не так?! — 88-річний Сомерсет Моем гидливо скривився.
У поважного й відомого у всьому світі письменника від люті аж відскочив верхній ґудзик у сюртуку.
Літо 1962-го. Донька Моема 47-річна Елізабет Гоуп сиділа навпроти батька у вітальні його вілли "Мореск" на Французькій Рів'єрі. За мить широке, у плямах обличчя старого заспокоїлося. Очі знову стали крижаними, погляд зверхнім і зарозумілим. Він завжди володів бездоганними манерами і намагався мати вигляд джентльмена.
— Я позбавляю тебе спадку, — знову звернувся до доньки. — І навіть усі картини Моне, Деґа, Ренуара, які подарував, теж забираю. І ті двері, розписані Ґоґеном, які я привіз із Таїті. Я дарував їх тобі як доньці, бо так прийнято в нашому колі. Але зараз я взагалі сумніваюся, що ти моя донька, — виплюнув холодно.
— Тату, ти говориш не своїми словами. Прошу тебе: мами ж уже немає на світі. Не треба очорнювати її ім'я. І ти ж не можеш справді вважати, що я…
— Геть! Забирайся! — старий устав, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Елізабет у сльозах вискочила з кімнати: мало того, що батько збирається позбавити її спадку, так ще й усиновив секретаря Алана Сірла. Саме він намовив Моема проти доньки: захотів отримати всі його гроші собі. Він був молодшим від свого господаря на 30 років. Жив у його будинку, працював на нього ось уже два десятиліття, добре вивчив його характер. Про вчинок письменника миттєво стало відомо газетам. В одній із них з'явилася карикатура: Моем тримає на руках величезного товстого секретаря. І підпис: "Сьогодні він уперше сказав: "Татусю!".
Елізабет зробила і свою заяву для преси:
— Я вирішила з'ясувати стосунки з батьком у суді. Це не лише питання честі й гідності. Це стосується моїх чотирьох дітей.
— Місіс Гоуп, — того ж вечора завів розмову її адвокат, — у суді нам треба опротестувати всиновлення секретаря вашим батьком і повернути вашу законну спадщину. Пропоную вам просто заявити, що Алан Сірл — його коханець. Суд одразу визнає це всиновлення незаконним. Для вас же не таємниця, що ваш батько — гомосексуаліст? — прямо запитав у жінки.
— Ще б пак, — Елізабет зашарілася. — Це болюче для нашої родини запитання. Він же одружився з мамою, щоб приховати свою гомосексуальність. У Лондоні, де жив, це було злочином. Незадовго перед тим арештували і посадили на два роки Оскара Вайльда, який не приховував своєї прихильності до гарних чоловіків. Усе життя і мама, і я страждали. Моє дитинство геть не можна назвати щасливим. Як би я не старалася заслужити батькову любов, коханці були для нього головнішими. Якось на дні народження мами я помітила, що він постійно крутиться навколо молодого чоловіка — балакучого і вродливого. Його звали Джеральд Гакстон, — твердо вимовила вона ім'я. — Під вечір батько десь зник, і мама попросила знайти його. У кімнаті для гостей я побачила їх голими… Той чоловік став літературним секретарем батька. Саме для усамітнення з коханцем батько покинув маму і побудував віллу "Мореск" у Франції. Там вісім спалень, у кожній — камін. Кухар, покоївки, дворецький, водій, садівники — 30 душ прислуги тільки для них двох. Гакстон зовсім не цінив того: він безбожно пив, обдирав батька, зраджував його направо і наліво. А коли він помер від пияцтва, я з поваги до батька прийшла на похорон. Той, такий незворушний усе життя, відчайдушно ридав. Я запросила його пожити до себе, а він вороже відповів: чим ти зможеш допомогти? Ти ж не заміниш його!
Елізабет розплакалася. Згадала, як батько погано ставиться до її дітей — своїх онуків. Щоразу, коли вона ходила вагітною, писав гидкі листи й запитував, скільки можна вдовольняти свої інстинкти самки. І щоразу перед пологами казав:
— А що буде, якщо ти помреш?
І от зрештою дійшло до того, що він відмовляється від неї. Але Елізабет вирішує не мститися.
— Зрештою, одна справа знати, що відбувається за стінами дому мого батька. Інша — виносити це на загальний осуд. Це ж ганьба для всієї родини. І що подумають його читачі? Я не хочу згадувати про орієнтацію свого батька в суді. Навіть якщо програю справу, все одно не зважуся на таке, — каже вона адвокатові.
3 липня 1963-го в Ніцці відбувся суд, на якому Елізабет Гоуп оскаржувала всиновлення Алана батьком і позбавлення її спадщини. Адвокат переконав суддів, що Сомерсет Моем не зовсім адекватний і в нього проявляються ознаки вікового слабоумства. Донька показала кілька десятків листів письменника до неї, підписаних "Твій люблячий батько". Це вказувало, що він вважав Елізабет донькою. Суд задовольнив обидві вимоги леді Гоуп.
За два роки — 16 грудня 1965 року, Сомерсет Моем помер у лікарні Ніцци від пневмонії. Його останні слова були до секретаря:
— Хочу потиснути тобі руку й подякувати за все, що ти зробив для мене.
За заповітом, Алан Сірл отримав 50 тис. фунтів, всю обстановку вілли "Мореск" і авторські відрахування від публікацій Моемових творів. Для порівняння: за 40 тис. фунтів цього ж року музикант Пол Маккартні купив 3-поверховий особняк XIX ст. Решта — кілька будинків, рахунки на мільйони доларів — відійшла донці Елізабет.
1874, 25 січня — Вільям Сомерсет Моем народився в Парижі в родині юриста британського посольства у Франції. 10-річним залишився сиротою — мати померла від сухот, батько — від раку шлунка. Виховував його дядько. 1897-го, після закінчення медичної школи святого Фоми в Лондоні, отримав право займатися лікувальною практикою. Але залишає медицину. Виходить його перший роман "Ліза із Ламбета".
1914–1918 — агент британської розвідки. Рік жив у Швейцарії, де отримував донесення від агентів і переправляв їх у Францію. Пізніше напише: "Життя шпигуна зовсім не таке, як його звичайно зображають. Насправді воно монотонне й марне. Ніякої романтики". Потім він отримав пропозицію поїхати до Росії. Британія тоді була зацікавлена, щоб та продовжила війну — аби більшовики не прийшли до влади — і хотіла підтримати її, зокрема фінансами. Моем повіз у Росію гроші. Зустрічався з головою Тимчасового уряду Олександром Керенським. Від грошової винагороди відмовився — хотів, щоб його вважали патріотом. "Але мій вчинок розцінили як прояв дурості", — сказав. Та через революцію його місія втратила сенс.
1917 — одружується з декораторкою Сірі Велком, яка за два роки до цього народила йому доньку Елізабет. Пара розлучилася 1929-го. Моем переїздить у Францію.
1915–1948 — виходять романи, які приносять йому письменницьку славу: "Місяць і мідяк", "Пряники і ель", "Скелет у шафі", "Театр", "Вістря бритви", "Тягар пристрастей людських". Багато подорожує світом, шукаючи в мандрах сюжети для книг. Стає найбагатшим письменником англійської художньої літератури того часу. "Я пишу не заради грошей, а для того, щоб позбутися задумів, характерів, типів, які переслідують мою уяву. Але при цьому я не заперечую, що творчість забезпечує мені ще й можливість писати те, що хочу, і бути собі господарем", — згадує в автобіографії. Видасть їх кілька, але жодна повною мірою не відповідає дійсності. Від послуг біографів категорично відмовляється.
1947 — не хоче подорожувати, бо, за його словами, це нічого не може дати йому.
1965, 15 грудня — Сомерсет Моем помер. Перед цим вказав у заповіті, щоб усі, хто мають листи від нього, спалили їх. Прах розвіяли над бібліотекою його імені в Кентербері, Англія.
4 
1
Коментарі