Понеділок, 23 лютого 2009 17:18

"Смерть украинцам и буржуям!"

Днем Червоної армії 23 лютого — теперішній День захисника Вітчизни — зробили 1922-го.

У наказі Реввійськради від 5 лютого 1923-го, підписаному Левом Троцьким, зазначалося, що пам"ятною датою стало 23 лютого 1918 року. Того дня під натиском ворогів "рабочее и крестьянское правительство провозгласило необходимость создания вооруженной силы". Про нібито здобуті цього дня перемоги під містами Псковом і Нарвою над військами кайзерівської Німеччини, які рухалися на Петроград, заговорили згодом. Насправді жодних перемог тоді не було.

Під ці міста більшовики послали 6 тис. балтійських матросів. 24 лютого німці зайняли Псков майже без опору. А Нарву — після кількох годин перестрілки з матросами. Ті ганебно втекли, лишивши Петроград без захисту. Розгніваний Ленін 25 лютого писав у "Правде": "Мучительно-позорные сообщения об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о невыполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говорим уже о бегстве, хаосе, безрукости, беспомощности, разгильдяйстве… В Советской республике нет армии".

Міф про "історичні перемоги" 23 лютого 1918 року пустив у світ Йосип Сталін 20 років потому. У його "Кратком курсе истории ВКП(б)" 1938-го є зокрема таке: "Молодые отряды новой армии — армии революционного народа — героически отражали натиск вооружённого до зубов германского хищника. Под Нарвой и Псковом немецким оккупантам был дан решительный отпор. Их продвижение на Петроград было приостановлено. День отпора войскам германского империализма — 23 февраля — стал днем рождения молодой Красной армии". Хоч іще 23 лютого 1935-го тодішній нарком оборони Климент Ворошилов писав у газеті "Правда": "Приурочивание празднества годовщины РККА к 23 февраля носит довольно случайный и трудно объяснимый характер и не совпадает с историческими датами".

Насправді Декрет про створення Червоної армії Володимир Ульянов-Ленін підписав 15 січня 1918 року. І одну з перших її боєздатних одиниць — 6-тисячну армію полковника Михайла Муравйова — відрядили не на захист Петрограда, а проти Української Народної Республіки, яка оголосила про повну самостійність. Узявши Харків, більшовики рушили на Київ. 29–30 січня під станцією Крути їх на кілька годин змогли затримати кількасот студентів-добровольців.

9 лютого після дев"ятиденного обстрілу Києва з великокаліберних гармат із боку Дарниці армія Муравйова увірвалася в місто з гаслом "Смерть украинцам и буржуям!". Лише за перші три дні тодішні "захисники вітчизни" знищили від 6 до 12 тис. людей.

— Я приїхав до Києва саме тоді, коли його було взято, — згадував український більшовик Володимир Затонський. — Страшне, кошмарне видовище... Ми ввійшли у місто: трупи, трупи й кров… Тоді розстрілювали всіх… просто на вулицях. Я сам мало не загинув: серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Українського уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів… Та й тут же таки, мабуть, були б і розстріляли, — тоді ж це просто на вулиці робилося, — коли б, на щастя, у другій кишені не було другого мандата — члена Раднаркому РРФСР за підписом Ілліча.

Людей не тільки розстрілювали, а й спалювали живцем, різали багнетами та ножами, щоб заощадити набої. Убивали тих, хто говорив українською, носив вишиванку чи мав козацькі вуса.

Володимир Винниченко у драмі "Між двох сил", написаній 1919-го, описує епізод, як червоногвардійці на очах матері розстрілюють її сина за вірність самостійній Україні. Інша сцена: один із персонажів твору зі страху переходить на російську й на очах зрікається свого українства. Коли знайома каже, що він, певне, збожеволів, відказує:

— Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих проклятых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке — и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы — и к стенке… Как не... божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящий.

Трупи й кров… Розстрілювали всіх просто на вулицях

Після поразок під Нарвою і Псковом більшовицька Росія невдовзі змушена була підписати з Німеччиною та її союзниками ганебний для себе Брестський мир. У ньому зокрема визнавала незалежність Української Народної Республіки й зобов"язувалася вивести з неї свої війська.

Скільки українців стали жертвами червоного терору в 1918–1921 роках, і до сьогодні достеменно невідомо. Та найбільшого розмаху він набув саме в кінці зими 1918-го. І 23 лютого також.

День захисника Вітчизни Кучма змавпував у Росії

День Радянської армії 23 лютого в СРСР відзначали аж до розпаду Союзу 1991 року. У Росії його відновили 1995-го як День захисника Вітчизни. В Україні під такою ж назвою це свято реанімував 1999-го — 10 років тому — тодішній глава держави Леонід Кучма. Він удруге балотувався на посаду президента і в такий спосіб хотів відібрати голоси ветеранів у свого головного конкурента, комуніста Петра Симоненка. Під час цьогорічного вшанування пам"яті героїв Крут президент Віктор Ющенко ініціював перенести День захисника Вітчизни із 23 лютого на 29 січня. Того дня 1918 року студенти-добровольці захищали від більшовиків шлях на українську столицю.

Зараз ви читаєте новину «"Смерть украинцам и буржуям!"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

75

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1726
Голосування Чому "Динамо" вилетіло з Ліги чемпіонів?
  • 1) слабкий тренер
  • 2) Суркіси - вчорашній день футболу
  • 3) нефарт
Переглянути
Погода