Серце Жанни д'Арк кат не зумів спалити

"Хіба ти не знаєш, Жанно, що, перевдягшись на чоловіка, ти вчинила гріх перед Господом?" — кричав єпископ П'єр Кошон.

— Одяг — річ незначна, — відповідала Жанна д'Арк. — Він не обтяжував мою душу, коли я воювала поруч із чоловіками.

— Ти продала душу Сатані, — не зважав той. — Хіба не диявол умовив тебе вдягнути обладунки й іти на війну? Хіба не він допоміг тобі здобути перемогу над англійцями й узяти Орлеан?

— Ваші слова, єпископе, — це наклеп. Я служу лише Царю Небесному й виконувала Його волю. Господь обрав мене, щоб я звільнила Францію від ворогів і повернула королю Карлу трон, який у нього забрали англійці.

Не домігшись від дівчини зізнань, судді наказали відвести її до одиночної камери у вежі-в'язниці французького міста Руан. Доти її тримали в залізній клітці з ланцюгами на шиї й на ногах. Її ноги закували в кайдани, а ввечері прикували до дерев'яної колоди. Змучена допитами, Жанна заплакала:

— Свята Катерино, свята Маргарито, святий архангеле Михаїле! Чому ви мене полишили, чому не розмовляєте зі мною? Мені так потрібна ваша підтримка!

Згадала, як 13-річною дівчиною бавилася з іншими дітьми на лісовій галявині і вперше почула голоси святих. Вони сказали, що Господь обрав її для важливої справи, звеліли багато молитися та берегти цноту.

Тривала Столітня війна. Англійці та їхні союзники бургундці окупували французьку столицю Париж. Народ проклинав королеву Ізабеллу Баварську, яка заповіла французьку корону королю Англії. Не визнавши зрадницького договору, її син Карл зі своїми прихильниками втік на південь країни й осів у замку Шинон. 1428-го англо-бургундське військо оточило Орлеан. Його здобуття відкривало їм шлях до завоювання всієї Франції.

Жанні почастішали видіння.

— Цар Небесний обрав тебе, щоб урятувала Французьке королівство, — говорили їй святі. — Ти допоможеш Карлу повернути корону.

Дівчина вагалася. Та дізнавшись про облогу Орлеана, вмовила свого дядька, щоб відвів її до сусідньої фортеці. Там переконала місцевого коменданта дати їй охорону й відрядити до принца Карла. Переодягнувшись хлопцем, із невеликим загоном вона вирушила до Шинона. Коли прибула до замку, Карл вирішив випробувати її чудесні здібності. Сховався за спинами придворних, а його місце зайняв один із пажів. Голоси святих підказали дівчині, хто справжній принц. Жанна попросила дозволу поговорити з Карлом наодинці. Після цієї розмови той включив її до полководців війська, яке вирушало на визволення Орлеана. Для дівчини виготовили білі обладунки. За її вказівкою під вівтарем церкви Сен-Катрін-Ф'єрбуа знайшли для неї древній меч. На своєму прапорі Жанна наказала вишити образ Вседержителя з двома ангелами й девіз "Ісус — Марія".

Жанна ніби народилася воїном: чудово володіла зброєю, могла привести армію до бойового порядку, розташувати гармати. У битві завжди була попереду. Після звільнення Орлеана стала всенародною героїнею. Солдати її обожнювали, називали Орлеанською Дівою та святою.

— Хоча вона була дівчина із гарним струнким тілом, — згадував її зброєносець, — і я часто бачив її груди й оголені ноги, коли допомагав надягати обладунки або перев'язував їй рани, я ніколи не відчував до неї плотського потягу. І так було з усіма її людьми.

17 липня 1429-го Карла урочисто коронували у звільненому Реймсі — місті на північному сході країни, де традиційно сходили на трон французькі монархи. Під час церемонії Жанна д'Арк тримала над ним прапор. По всій Франції переповідали легенди про її чудесні подвиги. Діва вмовляла Карла дати їй загін солдатів, щоб вирушити на відвоювання Парижа. Однак радники короля, побоюючись її впливу, казали йому не поспішати й укласти перемир'я з бургундцями. Карл послухав їх, а не Жанну. Урешті-решт дівчині набридло сидіти склавши руки. У травні 1430-го вона найняла 200 вояків і вирушила на допомогу фортеці Комп'єн. Та комендант не дав їй увійти у місто. Жанну схопили бургундці. Король нічого не зробив, аби її врятувати. Тоді Жанну за 10 тис. ліврів продали англійцям.

Дівчину вирішили віддати під суд за єресь і чаклунство. Лише довівши, що Жанна не була послана Богом, англійці сподівалися знову скорити Францію. Тому ухвалили, щоб її судили французи. Головним обвинувачем на процесі став колишній єпископ Реймса — П'єр Кошон. Коли французьке військо зайняло місто, він утік. Його землі конфіскували, а гроші віддали до королівської скарбниці. За свої біди Кошон проклинав Жанну д'Арк. Англійці пообіцяли зробити його архієпископом, якщо він її засудить.

30 травня 1431-го Жанні дозволили висповідатися й причаститися. На неї вдягли довгу сорочку, просочену сіркою, й повезли до місця страти. Після оголошення вироку прив'язали до стовпа й підпалили. Охоплена полум'ям, вона весь час повторювала:

— Ісусе!

Коли полум'я згасло, кат піднявся на ешафот і знайшов там її серце. Перед стратою йому звеліли спалити все дощенту. Англійці боялися, що останки Діви розтягнуть на реліквії. Кілька разів він розкладав навколо серця Жанни палаючі хмиз і вугілля, але воно так і не згоріло. Тоді запхнув його в мішок і разом з іншими останками кинув у річку.

Через 18 років по смерті Жанни д'Арк французи на чолі з Карлом VII здобули Руан. Вороги короля почали ширити чутки про незаконність його влади, бо нібито здобув корону з рук чаклунки. Тоді Карл звернувся зі скаргою-апеляцією до Папи Римського. Розпочався реабілітаційний процес Жанни д'Арк, який тривав багато років. Вислухали 115 свідків. Допитали родичів і всіх, хто знав Жанну з дитинства. Зрештою її виправдали й визнали улюбленою "донькою церкви та Франції". 1920-го Папа Бенедикт XV канонізував Жанну д'Арк — приєднав до святих. Її згадують 30 травня, у день страти.

×