"Насолоджувалися не стільки стрільбою, а скільки "концертом" того мистецтва у виконанні віртуоза. Будучи чисто душею мисливською, вмів розкошувати впродовж цілих тижнів абсолютно на самоті — чи на весняних токовищах, чи на літніх мандрах серед драговиння й моховиння старого Полісся. Подорожував похмурої осінньої негоди дніпровськими плавнями і ранньої весни — коли Прип'ять і Десна єднають свої води з хвилями Борисфену", — писав у спогадах про архітектора Владислава Городецького граф Адам Ржевуський.
Владислав Городецький із юних років цікавився полюванням. Найчастіше ходив на фазанів до володіння знайомих графів Ржевуських у Верхівні — тепер Ружинський район на Житомирщині. З 1895-го їздив до угідь у сучасних Азербайджані, Ірані, Афганістані, Туркменістані й Монголії.
"Постійно висушуваний безмежною мисливською пристрастю, Городецький живе думкою про все нові й нові експедиції, — згадував почесний член відділу правильного мисливства, генерал Костянтин Мельницький. — Хоч завалений роботою — від неї відмахується. Люблячий сім'янин виривається з обіймів сім'ї, щоб летіти в нові місця за враженнями. Там починати відмірювати сотні верст по пустелях, болотах, степах і горах, в гонитві за новими сильними відчуттями і новими видами тварин і птахів. Городецький з'їздив усю імперію".
Звідусіль везе із собою мисливські трофеї — роги, черепи й опудала. Прикрашає своє помешкання чи дарує друзям.
На початку листопада 1911-го Владислав Городецький вирушає на африканське сафарі. Це його дитяча мрія. Разом із ним два товариші-кияни. Пароплавом прямують у Порт-Саїд в Єгипті. Через Суецький канал до Індійського океану. Коли судно переходить через екватор, Городецький на згадку про цю подію малює для всіх 100 пасажирів картки меню у мисливському стилі.
У Кенії вивантажують свої 74 одиниці багажу — великі намети, їжа, одяг, амуніція, зброя та посуд. На різних етапах це все несуть від 115 до 160 носіїв. Крім них, ще троє провідників, восьмеро зброєносців і охоронців, конюх, два кухарі та собаківники.
Сафарі біля гори Кіліманджаро розпочинається 1 грудня. Пересуваються на конях. Одним із перших зустрічають лева. Владислав Городецький стріляє йому в перенісся з відстані у кілька кроків. За два місяці вбивають 216 тварин і 127 птахів. Архітектору належить половина трофеїв.
"Я довго стояв мовчки над цим величезним, нерухомим тілом. Мені стало жаль забитого жирафа, — пише він у спогадах. — Я зрозумів, що цей мирний і беззахисний звір радше слугував окрасою зоологічних садів. Він не повинен бути предметом дикої розправи інтелігентного спортсмена. Я тільки тепер помітив, яка величезна різниця може бути у відчуттях мисливця. Одна справа стояти над забитим левом чи носорогом і зовсім інше я пережив тепер. Наскільки почуття переможця величне й приємне, настільки відчуття вбивці — нице й негідне справжнього мисливця".
Увесь зворотний шлях із Африки в Європу Владислав Городецький проводить у ліжку. В останню ніч мандрівки забув натягнути москітну сітку на намет і його покусали комахи. Починається тропічна малярія. На лікування потрібні гроші, й він продає свій будинок із химерами в Києві.
У місті він більшість вільного часу проводить із пістолетом або рушницею. Біолог Микола Шарлемань згадував, що Владислав Городецький міг влучити на прохання гостей у денце чи шийку підкинутої пляшки.
Коли буває у родичів дружини на вулиці Кирилівській, то розважається на балконі стрільбою з малокаліберного пістолету "Монте-крісто". Полює на птахів-щурів, яких там багато гніздиться. Бере 10 патронів і намагається кожним когось підстрелити на льоту. Засмучується, коли жертв менш як дев'ять. Здобич Шарлемань забирає до себе і віддає підсоколику.
Владислав Городецький їздить на стрілецькі змаганнях у Велику Британію та Францію. Здобуває там грошові призи — по 10–20 тис. рублів. Коли у Києві під час революції 1917–1921 років стає сутужно із замовленнями, ці гроші стають основою для утримання родини. Допомагає знайомим.
"Останні роки Владислав Владиславович за фахом не працював, — пише у спогадах Микола Шарлемань. Користуючись талантом влучно стріляти, він їздив на міжнародні стендові стрільби в Остенде та Ніццу. Завжди привозив крупні призи — преміальні рушниці та гроші".
204 опудала звірів і птахів подарував Владислав Городецький у 1900 роках Київському мисливському музею. Серед них рідкісні чорна білка, качка-мандаринка, барс, дикобраз, куниця-перегузня, голови носорога й антилоп.
Робив для дружини ювелірні вироби
1863, 23 травня — у родовому маєтку в селі Шолудьки — тепер Немирівський район на Вінниччині, народився Лешек Дезедерій Владислав Городецький. Із дитинства любить малювати та читати.
1879 — вступає до реального училища при лютеранському храмі св. Павла в Одесі.
1885 — року їде до Петербурга, щоб вчитися в академії мистецтв. Там проектує гімназії, які зводять у Черкасах та Умані.
1889 — одружується з донькою власника київської пивоварні німецького походження Корнелією Марр. Їх відносини газети називають романом століття. Шлюб вважають взаємовигідним — дружина отримує дворянський титул, чоловік — солідний посаг і бізнес-зв'язки. Створює для неї ескізи взуття та одягу, робить ювелірні вироби. Мають двоє дітей.
1897 — проектує три павільйони для Київської сільськогосподарської та промислової виставки. За рік — Музей товариства древностей і мистецтв — нині Національний художній музей.
1901 — починає роботу над своїм "будинком із химерами" в Києві. Завершує дім до власного 40-річчя. У ньому є винний погрібець і хлів для корів. 1913-го для родичів дружини звів приміщення пивоварні на Куренівці в Києві.
1920 — емігрує з родиною в Польщу. Проектує курорт на тамтешньому півострові Хель, казино в Отвоцьку у Мазовецькому воєводстві, водонапірну вежу й торгові ряди в Пьотрикові Трибунальському в центральній Польщі.
1928 — отримує запрошення Іранської залізничної компанії, переїздить жити в Тегеран. Стає головним архітектором Синдикату зі спорудження Перських залізниць.
1930, 3 січня — помирає від серцевого нападу у своєму будинку в Тегерані. Похований на місцевому католицькому цвинтарі Долаб. "Городецький похований в іранській землі. Він розчинився у ній і став її часткою. А землю Ірану ми не віддаємо нікому", — відписали 2012 року з Тегерана, коли українські дослідники звернулася з проханням перепоховати рештки Владислава Городецького в Києві.
2 
1
Коментарі