У листопаді 1939-го відбувався Перший Всесоюзний конкурс естради. 28-річний артист Аркадій Райкін з Ленінграда у своєму номері так вдало копіював американського коміка Чарлі Чапліна, що журі визнало його лауреатом. Як приз виділили окрему кімнату в комуналці. У неї він переїхав разом із дружиною — 24-річною акторкою Руфіною — й однорічною дочкою Катериною.
Подружжя Райкіних запросили до Ленінградського театру естради й мініатюр. Невдовзі Аркадія призначили його художнім керівником — перед радянсько-німецькою війною. Зі своїми акторами він став збиратися на фронт. 3-річну Катерину разом з дитячим садком відправили в евакуацію під Ярославль. Там донька занедужала. Вихователі надіслали батькам телеграму. Тільки-но Райкіни виїхали з Ленінграда, як німецькі війська взяли місто у блокаду. Аркадієві та Руфіні терміново треба було вирушати на фронт. Що робити з дитиною? Якась жінка з Ташкента запропонувала їм подбати про дівчинку:
— У нас тепло, фрукти. Вашу дочку я прогодую.
Ті повірили й віддали дитину до Ташкента. Там її ледь не заморили голодом.
— Я їм була потрібна, бо батьки надсилали пайки, гроші. У такий спосіб вони сподівалися вижити, — згадує Катерина.
Вона підбирала гнилі кавунові кірки та зернятка. Жила в сараї з поросятами. За рік по онуку приїхала бабуся — мати Руфіни, яка ледь уціліла в блокаду. Коли побачила виснажену Катерину, зрозуміла: ще місяць, і дитину не побачила би живою.
По війні Райкіни роками їздили з гастролями по країні, жили на валізах. У липні 1950-го народився син Костянтин. За кілька років Катерина вступила до театрального інституту в Москві і перебралася туди. Маленький Костянтин часто залишався із нянькою у Ленінграді, іноді батьки брали його із собою.
— Траплялося, прокидався і не розумів, де я, — згадував Аркадій Райкін. — На два місяці щороку приїжджали в Москву, трохи довше працювали у Ленінграді, місяцями гастролювали по різних містах. У мене був постійний номер у готелі "Москва", де ми залишали Костю з бабусею.
У цьому готелі Райкіни прожили 25 років, починаючи з перших гастролей театру 1942-го. У Ленінграді в них були три кімнати в комуналці. Коли Костянтин підріс, учився то в ленінградській, то в московській школі:
— Ніякої особливої розкоші в нас не було. Батько грав по 20 спектаклів на місяць, одержував 40 карбованців за спектакль. Це було багато, це була зарплата академіка, але це не багатство. Машина у нас колись з'явилася, дачі ніколи не було. Батько дуже спокійно ставився до життєвих благ, мати теж.
Аркадій і Руфіна прожили разом понад 50 років.
— Для батька на першому місці завжди був театр, а потім усе інше, — згадує донька. — Хоч маму він дуже любив. Вони познайомилися у театральному інституті й одразу одружилися. Мама була хорошою артисткою, але все своє життя присвятила тільки татові. Він був чарівним чоловіком, і багато жінок вішалися на нього. А він не завжди міг відмовити. Мама — мудра жінка: про це здогадувалася, але все йому прощала.
Руфіна так дбала про чоловіка — його здоров'я, харчування, що не зважала на свою гіпертонію. 1975-го у дружини Райкіна стався інсульт. Їй було важко говорити, не діяла права рука. Вона подовгу лежала у московських лікарнях. І Аркадій Райкін звернувся до Леоніда Брежнєва із проханням перевести його Театр мініатюр до Москви. 1981-го артистові виписали ордер, і він вибрав чотирикімнатну квартиру в центрі столиці СРСР.
У кожному спектаклі Театру мініатюр Райкін грав 15–20 ролей. Його називали "людиною з тисячею облич". Через такий темп роботи артист часто нездужав. Урешті-решт у нього розвинулася хвороба Паркінсона. Перш ніж вийти на сцену, мусив довго розминатися, тренувати вимову.
— Останні два-три роки його лице нагадувало маску — я не могла на нього дивитися без сліз, — розповідає Катерина Райкіна. — За лаштунками постійно тхнуло ліками. Але батько виходив до глядачів у будь-якому стані, на сцені він почувався краще. В антракті костюмерки викручували його сорочки.
1987-го театр Райкіна запросили на гастролі до США. Лікарі попереджали, що він не подужає цієї поїздки. Але все одно поїхав. Повернувшись додому, відіграв у Москві 14 спектаклів. І потім потрапив у лікарню з інфарктом. У реанімацію до нього не пускали навіть рідних.
— Може, батько щось хоче нам передати? — запитав лікарів Костянтин.
— Він вам передає, щоб ви берегли здоров'я.
20 грудня 1987-го Аркадій Райкін помер. Діти ніяк не зважувалися сказати про це матері. Сказали після похорону.
— Я вдавала перед матір'ю, що все добре, не підпускала її до телефону, — згадувала донька. — Лише за тиждень у присутності лікаря ми зізналися, що батька більше немає. Пролунав страшний лемент. Вона була чорна від горя. Говорила всього три слова: "Так", "Ні" і "Ось", кілька разів сказала: "Я хочу померти".
Руфіна пережила чоловіка на два роки.
За зароблену валюту купив каракулеву шапку-пиріжок
1965-го Театр мініатюр Аркадія Райкіна запросили на гастролі до Великої Британії. Міністр культури СРСР Катерина Фурцева довго не хотіла випускати артистів. Погодилася тільки, коли англійці зголосилися заплатити кругленьку суму.
У Лондоні на прес-конференції Райкіна запитали:
— Скільки ви заробляєте в СРСР?
— Стільки ж, скільки тут, — обережно відповів артист.
Наступного дня британські газети вийшли із заголовками на перших сторінках: "Найдорожчий артист світу!". Ніхто не здогадувався, що зі свого гонорару 90% артист мав здати у посольство, решту дозволяли витратити. У Лондоні Райкіна повели до дуже дорогої крамниці. Треба було щось купити. Тож артист вибрав собі каракулеву шапку-пиріжок. Виклав за неї всю зароблену валюту.
Наступного року британці ще раз виторгували Райкіна на гастролі. Коли ж звернулися утретє, Фурцева викликала артиста до себе:
— Аркадію Ісааковичу, ви вже їздили двічі до Англії, нехай тепер поїде Зикіна – хороша артистка.
— Нехай поїде Зикіна, — відповів Райкін, і не поїхав.
1911, 24 жовтня — Аркадій Райкін народився у Ризі — теперішній столиці Латвії — у родині товарознавця місцевого порту Ісаака Райкіна
1922 — Райкіни оселяються у Петрограді (із 1924-го — Ленінград). У школі Аркадій займається у драмгуртку. 1930-го вступає до Ленінградського інституту сценічних мистецтв. Починає виступати на естраді у дитячих концертах. Показує номери з лялькою, надувними поросятами, патефоном. 1933-го дебютує в кіно у фільмі "Перший взвод"
1935 — одружується з акторкою Руфіною Іоффе. За три роки народжується дочка Катерина. У повоєнні роки в Театрі мініатюр ставить спектаклі "Приходьте, побалакаємо", "Відверто кажучи...", "Кохання і підступництво"
1968 — отримує звання народного артиста СРСР. 1974-го знімається у фільмах "Люди й манекени", "Аркадій Райкін". 1980-го удостоєний Ленінської премії, 1981-го став Героєм Соціалістичної Праці
1987, 20 грудня — помер у Москві. Похований на Новодівичому кладовищі. Того року очолюваний ним 45 років Державний театр мініатюр у Москві перейменували на "Сатирикон". Із 1988-го художній керівник театру — син Аркадія Райкіна Костянтин. Донька Катерина працює у Фонді ім. Аркадія Райкіна при театрі "Сатирикон"
3 
1
Коментарі
3