Ексклюзиви
Вівторок, 02 жовтня 2007 14:18

"Поставлю пам"ятник Шевченкові й собі"

"Люди тиснулися вже біля входу, на вулиці, й заходити довелося групами, дотримуючись черги, — згадувала відвідувачка виставки, що відбулася на початку 1920-х у Берліні. — Коли я увійшла до зали, вразила цілковита тиша, що панувала серед цього велелюддя: перемовлялися ледь чутно — як у храмі".

То була виставка Олександра Архипенка, українського скульптора, маляра, графіка, вже тоді відомого й цінованого у світі. Та його творчість сприймали не всі. 1920 року на Венеціанському бієнале місцевий кардинал застерігав від відвідування виставки Архипенка. Мовляв, художник спотворює образ людини, створеної за подобою Божою. У нацистській Німеччині його твори були конфісковані як частина "гнилого модерного мистецтва". У СРСР його затаврували "формалістом". 1952-го кілька скульптур Архипенка знищили у Львівському художньому музеї під час так званої чистки від ворожих експонатів.

— Я люблю прості речі, — пояснював митець свою манеру та світосприйняття. — Люблю все зрозуміле. Не подобається штучність й ускладненість. До того ж із простої форми можна зробити символічну.

Батько Архипенка, професор механіки Київського університету Святого Володимира, вдома щось постійно майстрував. Дід Антоній був іконописцем. Онука знайомив зі світовим мистецтвом та археологією, брав із собою на розкопки. Саме тоді в Києві проводив археологічні дослідження Вікентій Хвойка. Та хлопець визначився зі своїм майбутнім фахом випадково. 1900 року під час їзди на велосипеді він покалічив ногу. Лежачи в ліжку, Сашко копіював малюнки Мікеланджело з подарованої дідом книжки. Титан Відродження став його вчителем.

У Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, куди 1902-го вступив Олександр, його навчав італійський скульптор Еліо Саля — автор "химер Городецького" — ліпнини на будинку, що навпроти нинішнього Секретаріату президента України. Архипенко критикує "застаріле мислення". За це його виключають зі школи. Шукає нового у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Там співпрацює з різними мистецькими групами. 1908 року їде до Парижа.

Майстер мав хворе серце

Художник днями пропадає у Луврі та інших музеях. Самотужки вивчає давньоєгипетське та ассирійське мистецтво, скульптуру античної Греції, готику. Водночас зближується зі своїми сучасниками — представниками авангарду Пікассо та Браком. І працює. Відтоді він — незмінний учасник різноманітних виставок.

Допомагає йому зводити кінці з кінцями художник Фернан Леже. Часто на паризьких вулицях Архипенко співав українських та російських пісень, а Леже акомпанував на гітарі. Шанувальником майстра був і поет Ґійом Аполлінер, називав його "Пікассо скульптури". За надто захоплену рецензію його навіть звільнили з газети.

Твори Архипенка ставали все абстрактнішими, незвичнішими. Поступово він замінює класичні, суцільні об"єми увігнутими та випуклими формами, порожнинами. Експериментує з різними матеріалами. У Парижі відкриває власну школу на Монпарнасі, поряд зі студіями Матісса та Родена. Проводить виставки своїх скульптур у найбільших містах Європи.

1921 року Архипенко познайомився з німецькою скульпторкою Анґелікою Бруно-Шміц, жінка була з мистецької родини. 1923-го художник одружується, і з паспортом Української Народної Республіки подружжя вирушає до США.

Архипенко прожив там 41 рік і ніяк не міг загріти собі місця. Часто переїздив: із Нью-Йорка до Лос-Анджелеса, далі — до Чикаго, згодом повертається до міста Великого Яблука. І скрізь відкриває свої школи, влаштовує виставки.

Новий Світ штовхав на нові, технологічні, експерименти. 1924 року художник винайшов апарат, що створював ілюзію руху: вміщені в ньому зображення — переважно кольорові абстрактні форми — оберталися. Машину запатентував, присвятивши Едісонові та Ейнштейну, й назвав "архипентурою". Нині його ідея втілена повсюди у світі — в сучасних біґбордах.

1957-го, після тривалої недуги, померла дружина Анґеліка. Розраду скульптор знаходить у роботі. 1960 року він одружується вдруге — зі своєю молоденькою ученицею Френсіс Ґрей. Із ретроспективною виставкою вони вдвох відвідали Рим, Мілан та Мадрид. Старий майстер мав хворе серце, але й далі працював, наперекір забороні лікаря. "Цар Соломон" — його остання робота. Найвизначніший український скульптор помер на порозі своєї майстерні 25 лютого 1964 року.

— Хтозна, чи думав би я саме в такий спосіб, якби українське сонце не запалило в мені туги за чимось, чого я й сам не знаю, — зізнавався він.

Архипенко любив слухати пісні під бандуру. При нагоді розповідав американцям, що цариця Катерина II забороняла її, бо та розкривала дух українців.

Якось, на святкуванні 70-річчя митця, його друг з Німеччини зауважив, що за останні 30 років, упродовж яких вони не бачилися, той ніби зовсім не змінився.

— Так, я не змінився від часу мого народження в Києві до цього вечора в Нью-Йорку, — не заперечив Олександр Архипенко.

— Дізнавшись про намір американської влади встановити пам"ятник Шевченкові у Вашингтоні, Архипенко перейнявся тим.

— Поставлю пам"ятник Шевченкові й собі, — казав він. Та брати участь у конкурсі завадили і світова слава, і гордість.

1887, 30 травня — Олександр Архипенко народився в Києві, в сім"ї Порфирія Антоновича й Параски Василівни; старший на три роки брат Євген був міністром рільництва в уряді Української Народної Республіки
1902–1908 — навчається в Київському художньому училищі, згодом — у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури
1908–1921 — живе й навчається у Франції, переважно в Парижі
1921 — у Берліні одружується з Анґелікою Бруно-Шміц
1923, 16 жовтня — на пароплаві "Монголія" подружжя вирушає до США; через шість років отримує американське громадянство
1933 — виставляє 44 роботи в українському павільйоні на всесвітній виставці "Століття прогресу" в Чикаго
1934 — віддає свою бронзову скульптуру "Минуле" на лотерею, кошти від якої пішли на допомогу жертвам Голодомору в Україні
1957 — у віці 65 років помирає дружина Анґеліка
1960 — одружується з художницею та колишньою ученицею Френсіс Ґрей
1964, 25 лютого — Олександр Архипенко помер у Нью-Йорку; похований поруч із першою дружиною на кладовищі у Бронксі, Нью-Йорк
За життя відбулося 130 персональних виставок скульптора. У містечку Берсвілл під Нью-Йорком, у його колишній майстерні, створено Фонд Архипенка. Ним опікується вдова художника Френсіс Архипенко-Ґрей. Фонд зберігає архів і роботи майстра, влаштовує виставки творів

Зараз ви читаєте новину «"Поставлю пам"ятник Шевченкові й собі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода