Хлопця, який на знімку стоїть праворуч, зможе впізнати не кожен і не відразу, хоча ім"я його добре відоме. Це наш письменник Юрій Андрухович. Знімок зроблено 30 років тому в кімнаті гуртожитку Львівського поліграфічного інституту, або просто "Поліграфу".
Можливо, для самого Андруховича буде несподіванкою цей знімок. Його передав "ГПУ" персонаж опублікованого торік останнього Андруховичевого роману "Таємниця". Персонажа звуть Кольорук. У романі, на 100-й сторінці, про нього сказано так: "Перед тим у моє життя увірвався Кольорук. Це був хтось, кому я вперше показав свій зошит з віршами. Це був Хтось".
На сусідній сторінці описано, що Кольорук був інститутською знаменитістю, монстром і динозавром, йому саме виповнилося 25, він здавався в тих стінах вічним. Здавалося, що він навіть літав у космос, горів у танку тощо. Зовні він нагадував трохи Тараса Шевченка, а трохи Володю Мулявіна з ансамблю "Пєсняри". Тільки значно худіший і хрипкіший…
Отже, 25-річний Кольорук здавався першокурсникові старим і бувалим.
Щойно цьому Кольорукові сповнилося 55. Насправді його звуть Володя Королюк, він відомий український парламентський журналіст. Трохи потовщав, став ще більше схожий на Тараса Шевченка, й досі грає у футбол.
Але повернемося до фотографії, яку він приніс.
Троє тут — художники, серед яких жив Андрухович. Вони були трохи старші, хоч і не дуже, але в тому віці навіть півроку важить більше, ніж тепер. Крім того, художники вважались у Поліграфі за винятковий сорт людей. Вони, пише нинішній романіст, студіювали Мистецтво Книги і були схожими на середньовічних лицарів Таємного Ордену. Далі цитата: "Серед них я знайшов собі ще одного святого. То був Смичок. Він був — я не маю іншого слова — геніальний. Це було все разом — малярство, акторство, спів, гра на багатьох музичних інструментах, сюрреалізм, гумор, свобода. Я до сьогодні намагаюся співати позичені в нього пісні…".
І потім: "Смичок — нікому з вас не відомий геній".
Смичок на знімку стоїть поруч із Андруховичем.
Справжнє його ім"я було Ігор Смичек, пригадує всюдисущий монстр Кольорук, який тоді й привів Андруховича до цієї кімнати.
Але як звали двох інших хлопців-художників, навіть Кольорук уже не може нічого певного пригадати. Бо 30 років — це все-таки історія. Тобто те про що пам"ятають уже не всі.
5 
35413
Коментарі