"Статистичне бюро після закінчення опису Чернігівського повіту скасували, і статистики опинилися викинуті за борт, — оповідає в мемуарах Софія Русова. — Треба було шукати десь якоїсь роботи. Але я скористалася з цієї прикрої події, щоб зреалізувати свої давні мрії — зректися всякого буржуазного життя, підійти ближче до села, жити так, як живуть мільйони народу, від слів, від промов перейти до правдивого життя, до праці".
Її чоловік Олександр Русов — громадський діяч і статистик. 1876-го повернувся до Києва з Праги, де працював над виданням двотомного "Кобзаря" Тараса Шевченка. Планував продовжувати наукову роботу. Однак якраз вийшов Емський указ, що забороняв будь-яке публічне використання української мови.
Родина Русових переїжджає до Чернігова. Там зможуть уникнути жандармського нагляду, вважають. Олександр отримує посаду в статистичному відділенні при губернській земській управі. Започатковує так званий "чернігівський тип" статистичних досліджень. Два роки вивчає два повіти Чернігівської губернії. "Не минає жодного дрібного поселення, жодної хати", розпитує селян про умови господарства, побуту та життя. Результати своєї роботи публікує.
Оприлюднені дані засвідчують необхідність збільшення земських податків. Невдоволені цим місцеві поміщики починають кампанію проти статистичного відділення. На початку 1878 року його діяльність припиняють.
Безробітний Русов вирішує "осісти на землю". Купує невеликий хутір — 12 десятин — між селами Шаповалівкою і Високим. Зводить будинок, перевозить хатнє начиння й починає хазяйнувати.
Русови намагаються налагодити добрі стосунки з місцевими селянами. Ті називають хутір "Робінзон" — бо господар їздить до повітового центру Борзни з велетенською парасолею. Налаштовані до "панів" із недовірою. Одні кажуть, що то конокради — бо оселилися саме там, де люди випасають коней. Інші пліткують — купили землю біля залізниці, щоб зробити підкоп. Хочуть влаштувати вибух, коли їхатиме потяг імператора.
"Тяжко було терпіти таке їх недовір'я, їхнє кепкування. Хоч, правда, ми їм і давали до цього дуже багато приводів, зовсім не знаючись на господарстві", — пише Софія Русова.
Вона бере на себе всю роботу господині. Проте "осідання" дається жінці дуже важко.
"Нонночка (як називав її чоловік. — ГПУ) весь день працює і б'ється невтомно, — нотує в щоденнику Олександр. — Вона і варить нам обід, і корову доїть два рази в день, і білизну пере, і за Мишком встигає угледіти, і шиє. Коля за кіньми доглядає, чистить конюшню, косить, возить. Я ж? Тут потрібно б орати, сіяти жито: орати і ралити нічим, сіяти — сівалки немає. Кругом вже сіють, а в мене не орано і нічого не сіяно! І головна безглуздість, що не знаю я не тільки — як, а й що потрібно робити. Тільки дізнаюся раптом сьогодні у Савича, який дурний я був, що не виорав, не приготувався до посіву".
Інший запис: "Ось скоро вже п'ять місяців, як я з Колею сипав тут гроші для того, щоб влаштувати будинок. Як ми копали город, з якого нічого не вийшло, як косили і губили сіно. Як почали, нарешті, жати і переконалися, що нам дворянськими двома парами рук не впоратися з 12‑ма десятинами землі, і порішили віддавати женцям з копи посіяну ярину, теж не нашими руками, і найняти працівника для проштовхування хоч якогось толку серед нашого разгордіяша".
Олександра обирають волосним писарем. Заробіток мізерний, тож селяни знову ширять чутки. Мовляв, взявся за цю роботу, щоб обкрадати касу. Або щоб насаджувати "українофільство". Врешті Русов звільняється через конфлікт із попереднім писарем. Той відмовився передавати всі документи.
"Тепер мені знову хотілося б стати писарем, щоб доказати оцим недоумам, що можна писарем бути собственно для писарства, для роботи в маленькій окрузі — волості, для роботи моральної, — згадує. — Важка вона дуже, ця робота, не зніс би б я роз'їздів по конській повинності, по рекрутській, по составленію відчотів та таблиць. Не стало б мені грошей на харч та на одежу з малого писарського жалування, це так. Але обкрадати я вас не хотів. Ізучати вас та навчати революційним рухам не думав, а просто хотів служити вам!"
Запаси подружжя вичерпуються. Софія намагається отримати місце народної вчительки в сусідньому селі. Відмовляють — через "політичну неблагонадійність". Олександру надходить пропозиція від Ніжинського повітового земства. Його запрошують здійснити статистичне обстеження повіту. Аби влаштуватися на посаду, їде в Харків "на поклон" до генерал-губернатора Дмитра Святополка-Мирського.
Восени 1879-го Русови повертаються до Києва. За працю "Нежинский уезд. Статистико-экономическое описание уезда" Олександр отримує золоту медаль від Російського географічного товариства. На хутір "Робінзон" навідується зрідка.
1847, 20 лютого — Олександр Русов народився в Києві. Батько дослужився до чину колезького асесора. Отримав особисте дворянство, а нащадки — статус "обер-офіцерських дітей". Це відкривало шлях до здобуття освіти, звільняло від рекрутської повинності й подушного окладу, позбавляло тілесних покарань.
1864 — після закінчення 2-ї Київської гімназії вступає на історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира. Закінчує його зі ступенем кандидата. Тема наукової роботи — "Эпоха составления славянских азбук и первоначального перевода Святого Писания на славянский язык".
1868 — викладає латинську та грецьку мови в Златопільській класичній прогімназії, Києво-Подільській прогімназії, а також у Києво-Подільському відділенні Фундуклеївської жіночої гімназії. 1871-го захищає магістерську роботу в Київській духовній академії, отримує звання приват-доцента. Із наступного року починає викладати грецьку в 1-й Київській гімназії, обирається секретарем педагогічної ради, отримує відрядження за кордон. Звільняється за власним бажанням через конфлікт з адміністрацією.
1874 — у Петербурзі одружується з Софією Ліндфорс. У шлюбі народжується троє дітей: Михайло (1876–1909) — політичний діяч, Любов (1880–1960), Юрій (1895–1961) — біолог, жив у Румунії.
1876 — бере участь у виданні в Празі двотомного "Кобзаря" Тараса Шевченка. Працює статистиком в Чернігівській, Полтавській, Херсонській губерніях, Харкові й Петербурзі. Русова вважають одним із засновників української статистики.
1908 — отримує посаду викладача статистики в новоствореному Київському комерційному інституті. Працює там до кінця життя. Редагує журнал "Известия Киевского коммерческого института", займається громадською діяльністю. Бере участь у створенні Товариства українських поступовців — надпартійної громадської організації, яка фактично очолювала український політичний рух.
1915, 8 жовтня — помер у Саратові. Туди евакуювали Київський комерційний інститут під час Першої світової війни. Похований в Києві на Байковому цвинтарі — згідно із заповітом.
5 
35413
Коментарі