— Усі молоді та здорові женщини села входили до народної дружини. Її організовував колгосп. Нас готовили до третьої світової войни, — розповідає 56-річна Надія Химчик із села Князе-Григорівка Великолепетиського району на Херсонщині.
Такі народні дружини цивільної оборони були поширені по всьому Радянському Союзу.
— Ми збиралися в колхозному бомбоубєжищі, — продовжує. — Там були средства защіти — протівогази, захисні плащі, взуття, бинти, пов'язки, носілки. Одягали спеціальну одєжду — халати із хрестом на рукаві та косинки на голову. В дружині було жінок 40. Чоловіки були окремо, бо на випадок війни у них одні обов'язки, а в нас інші. Нас учили надавать першу медичну помощ, перев'язувать рани, транспортувати ранєного на носілках.
Як зараз помню — весняні обласні змагання між дружинами в Херсоні на великому полігоні. Треба було на швидкість перенести кількох людей на носілках та правильно перебинтувать. Нам попалася товста жінка, кілограм так 120. І ми вчотирьох таскали її під гору, аж серце вистрибувало з грудей. Змагання були веселі. Але ми розуміли, шо це діло серйозне, — у світі постоянно десь була война. Америка мала ядерне оружиє.
Нас тоді вчили ненавидіти все американське. Не дай Боже, якщо зловлять, шо подпольно слухаєш "Голос Америки". Наші селяни боялися. Більшість простих людей думали, як елементарно прогодувать та захистить сім'ї. До кінця 1980-х ми перестали всерйоз сприймати цивільну оборону. Людей учили поводитися на випадок ядерної атаки, але не казали, що робити, коли великий пожар. От як ліси горять. Або що робити під час землетрусу. В таких випадках противогаз сильно не поможе.
2 
35413
Коментарі
2