Пʼятниця, 30 травня 2008 15:07

Ляльці-мотанці не робили носа, рота й очей

Автор: фото: Олена ЧЕБАНЮК
  Зінаїда Закопайло із села Подоли Куп’янського району на Харківщині показує, як у її дитинстві за лічені секунди робили ляльку-мотанку. Куповані забавки в селянських дітей в Україні масово почали з’являтися у 1950–1960-х
Зінаїда Закопайло із села Подоли Куп’янського району на Харківщині показує, як у її дитинстві за лічені секунди робили ляльку-мотанку. Куповані забавки в селянських дітей в Україні масово почали з’являтися у 1950–1960-х

"Першу ляльку мені змайструвала мама з двох клаптів старої сорочки, — згадує дитинство 73-річна Зінаїда Закопайло із села Подоли Куп"янського району на Харківщині. — З одного зробила головку й тільце ляльки, а в другий загорнула так, як у пелюшку. А потім ми самі собі ляльки мотали. Тілько шо тоді й клаптів не було. Бувало, знімеш хустку з голови, намотаєш собі таку ляльку, чукикаєш її, приспівуєш".

— А мені мати першу ляльку пошили, — додає її сусідка Тетяна Власенко, 83 роки. — Зробили такого мішечка — отак головка, ручки, набили його піском. Хусточку на голову тій ляльці почепили. Я її і зараз помню. Звали її Катя. Я з нею довго гралася. Лялька вже була й брудна, й подерлася, й пісок висипається, а я підшию, підштопаю, бо дуже вже її любила.

Полотняні ляльки, якими ще кілька десятків років тому бавилися сільські дівчатка, набивали також вовною, тирсою, попелом. Виготовляли їх із прядива, паперу, шкіри, глини, соломи, трави, гілок і коренів дерев.

— А ми собі з квітів мальви й гарбуза робили "баришень", — згадує дитинство третя сусідка Тетяна Павленкова, 87 років. — На ніжку надінеш пуп"янок, саму квітку перевернеш — виходить, як платтячко отаке пишне. Наробиш їх собі червоних і білих, рожевих і жовтих. Це — мама, це — я, це — сестра.

Колись казали: якщо жінка в дитинстві любила бавитися ляльками, то дорослою народжуватиме переважно дівчат. А якщо діти в сім"ї занадто захопилися грою з ляльками, передбачали, що в родині скоро з"явиться ще дитина.

Фігурку проколювали терновою шпичкою, кидали у вогонь і промовляли заклинання

Народним лялькам-мотанкам не робили обличчя. Замість нього малювали або вишивали хрест. Бо ляльку сприймали як живу істоту, тому боялися, що ніс, рот і очі її наділять душею та зроблять дублером живої людини. Оповідали, що лялька вночі оживала й могла нашкодити здоров"ю дитини. Тому давніше її не клали до дитячого ліжечка або колиски.

Ідея перевтілення ляльки на живу людину сягає часів, коли з"явилися міфи про створення перших людей із глини або землі. Тому ляльки з воску або хлібного м"якуша як копію живої людини використовували у відьмарській магії. Етнограф Володимир Гнатюк 1919 року писав, що в гуцулів, які живуть над Білим Черемошем, зберігся звичай робити фігурки "на подобу тої особи, до якої чують злість і ненависть". Таку фігурку проколювали терновою шпичкою, кидали у вогонь і промовляли заклинання. Або у кожну частину ляльки набивали цвяшки, голки, кілочки й потайки закопували її під хатній поріг тієї "особи, що представляє фігурку". Гнатюк згадує, що в середньовіччі часто спалювали відьом, які чаклували за допомогою ляльок.

Використовували ляльки також з лікарською метою та як оберіг. Виготовляли спеціальні ляльки, які брали на себе хворобу, пристріт й інші біди. Наприклад, якщо дитина хворіла, з її одягу робили ляльку-мотанку, закопували її в землю, ховаючи разом із нею і недугу. А щоб немовля не мучили "крикливці" — нічний плач — на Холмщині робили з тканини дев"ять ляльок. Розміщували їх у колисці навкруги дитини й шептали замовляння:

— Маруди-марудиська, йдіть на псів і там собі грайте, забавляйте, а моїй дитині спати давайте!

Під час обрядів Купала, Русалок, Масляної, Маковія, що збереглися з язичницьких часів, робили ляльки, які були людиноподібним втіленням цих свят. Таку обрядову іграшку вдягали в сорочку, плахту або чоловічі штани й вивішували на деревці. По закінченні свята її топили або палили — проводжали в той світ, звідки вона прийшла.

Народна лялька нині коштує від 100 доларів

— Якою буде майбутня лялька, буває, обдумую з місяць, — розповідає художниця Людмила Тесленко-Пономаренко, 38 років. — Для кожної шию свій костюм, роблю прикраси. Усі мої ляльки різні, немає двох однакових. Усі мають свій характер і свою душу. Інколи не можу їх продати, навіть за пристойні гроші. Тоді лялька залишається жити в мене вдома або в майстерні.
Авторські ляльки сучасних майстрів у народному стилі нині коштують від $100.

Зараз ви читаєте новину «Ляльці-мотанці не робили носа, рота й очей». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода