На Симона Зилота йдуть у ліс збирати трави
23 травня християни східного обряду вшановують апостола Симона Зилота. З грецької це прізвище перекладається як "ревнитель". Вказує на ревне ставлення до віри. Був одним із дванадцяти учнів Ісуса Христа. Проповідував в Іудеї, Єгипті, Лівії, Грузії, Британії. Мученицьку смерть прийняв на побережжі Чорного моря, на території сучасної Абхазії. Його заживо розрізали навпіл пилкою. Тому на іконах Симона Зилота часто зображали з цим інструментом. Мощі апостола зберігають у ватиканському соборі Святого Петра.
Назва Зилот в українців асоціювалася з зіллям, яке в ці дні починає буяти й набиратися сили. Симона Зилота вважали опікуном розвою рослинності. За народними прикметами, "симонове зело" — зібрані цього дня рослини, має надзвичайну лікувальну силу.
— Називали в нас його Сименома Золотом. Цього дня правилося в церкві й ходили собирали трави. Вірили, шо тоді вони цілющі од багатьох хвороб, — розповідає 69-річна Ольга Гогулинська з села Ясенове Друге Подільського району Одеської області.
На Чернігівщині Симона Зилота називають Миколиним батьком, бо напередодні, 22 травня, святкують Теплого Миколи. Перед тим, як зірвати чи викопати першу рослину, біля неї кладуть окрайчик хліба, дрібні гроші й примовляють: "Миколин батько велів, щоб ти, зілля, було лікарством од всякої хвороби".
У селі Британи — нині Дуболугівка Ніжинського району на Чернігівщині, 1927-го етнограф Михайло Гайдай записав таку примовку збирачів лікарських трав: "Золот Симон оре, а Спаситель сіє, нехай приймається, а я зілля нарву, хай помагається!"
Вірили, щоб забезпечити лікувальну й магічну силу рослинам, корені викопувати слід без заступа, зривати без ножа, руками. Знахарі вважали, від контактів із металом рослини втрачають цілющо-магічну силу.
На Полтавщині збирали трави за дохристиянськими звичаями — голяка. Знімали із себе весь одяг, хрестики й обручки. Вірили, що "як нарвеш в одежі, то не буде помагати од всякої хвороби". Місце вибирали подалі від села, щоб не було чути співу півнів, голосів людей і худоби.
— Траву собирали зранку. Я сама ходила, — говорить мати Ольги Гогулинської 91-річна Устина Крижанівська. — Рвали її після одинадцяти часов дня, трошки шоб роса спадала.
На Київщині день пам'яті Симона Зилота називається Зільником. Тут старші жінки й молодиці гуртом йшли копати зілля "на зорях" — до того, як впаде роса.
На Одещині "симоновій росі" приписували здатність лікувати ревматизм. Ольга Гогулинська каже, що вранці цього дня обов'язково треба пройтися босоніж по росі:
— Це було для здоров'я дуже добре. Даже коли дитина боліла коклюшем. Мати з нею вставала до сходу сонця. Брала за руку та водила по росі й, дійствітєльно — це помагало. Знахарі ходили та собирали на Симена Золота трави. Потом купали в них хворих. Це забезпечувало здоров'ям, силою й красою на весь рік.
Обряд купання в травах, зібраних на Симонів день, існував у доколгоспні часи в селі Попівці — нині Звенигородський район Черкаської області. Набравши зілля, жінки йшли до хати вдови. На стіл клали хліб, накривали його рушником. Удову вибирали за Симона, роздягали, садовили до великої бочки з запареними травами й купали під спів:
На шалвію окріп грію,
На тою — не буду.
Розсердила чортзна-кого,
Просити не буду.
Після купелі жінку урочисто витирали. Вдягали в чисту сорочку. Потім кожна купалася в тій воді що й вдова. Так змивали гріхи, хвороби й вроки. Після ритуального купання жінки влаштовували урочистий бенкет у садку.
Згадана в пісні квітка тої — рослина аконіт. За народними віруваннями, це сильний оберіг від чар, поганих очей та зурочень. Росла у квітнику кожної знахарки. Її висаджували, щоб захистити сім'ю й господу від нечистої сили. На Поліссі кожна дівчина обов'язково носила її при собі, вплітала у вінок чи в коси. "Якби не тоя, була б дівчина моя!" — повторяли слова, які нібито сказав колись "нечистий дух".
Магічну силу мали зібрані на Симона Зилота рута, розмай-зілля й тирлич. Ними дівчата причаровували парубків. Здатність відкривати всі замки й показувати закопані скарби мали ключ-зілля, розрив-трава, яку ще називали "черевички Божої матері" або "не чіпай мене".
На Гуцульщині здатність відшукувати скарби приписувалася фантастичній квітці кір-зілля. Нібито вона росте на Чорногорі. Її важко помітити у травневому різнотрав'ї. Побачивши, не можна відвертати погляду, бо зникне. Хто хоче знайти закопані гроші, має примотати кір-зілля у свічку, що була в руках у небіжчика. Її затиснути між великим і другим пальцем правої ноги й сунути по землі. Там, де є золото, свічка загориться.
Скарбошукачі вважають Зилота покровителем
— Апостола Симона Зилота вважають християнським покровителем скарбошукачі. День його пам'яті відзначають як професійне свято, — розповідає фольклористка 30-річна Анастасія Панкова. — Вважають, що він допомагає знайти золото, монети і скарби.
Дослідник української традиційної культури Павло Чубинський писав 1872-го в "Народному календарі": "Селяни шукають скарбів золота, і в цьому їм допомагає Зилот".
Анастасія Панкова каже, що ікона Симона Зилота є в кожного пошуковця. Вони вірять, що святий апостол оберігає їх від "злих сил". За прадавніми віруваннями, кожний скарб має свого духа-охоронця. Той, хто закопував скарб, часто замовляв його "на голову" сміливця, який наважиться добути сховане.
— Скарбошукачі — народ забобонний, вони вірять у всі прикмети й обереги, — додає Панкова. — Тому переконані, що тільки Симон Зилот може їх уберегти від заклятих скарбів.
Звертаються до нього з молитвою, яку повторюють дев'ять разів:
"В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.
На морі, на океані, на острові Буяні
Лежить сундук дерев'яний,
У сундуку — ключ олов'яний.
Його рогатий чорт сторожить.
Встану я, помолюся, вийду —
перехрещуся.
Бог в умі, а святий хрест на мені.
Йду, поспішаю, очей не поднімаю,
Господа не забуваю.
Господи, чорта рогатого побивай,
Багатство його забирай.
Дай цей скарб мені, моїй грішній душі.
Хай закляття любе розіб'ється,
До моєї душі не добереться.
Бог в умі, хрест на мені, Божому рабі.
Діло моє крепке, слово моє цепке.
Ключ, замок, язик. Амінь".
2 
35413
Коментарі