"Оточують села і виставляють по чотири сторожові пости довкола. Цілу ніч підтримують вогнища, щоб котрийсь із селян не втік. Потім грабують, палять і вбивають усіх, хто чинить опір. Хто здався, забирають із собою. Не тільки чоловіків і жінок із немовлятами, а й коней, волів, корів, баранів, кіз. Свиней зганяють, замикають у клуні або в іншій будівлі, а потім із чотирьох кутків підпалюють — бо почувають особливу відразу до цих тварин", — писав про напади татар на українські села інженер Гійом Левасер де Боплан, який служив королю Речі Посполитої в 1630–1640 роках.
Татари на територію України прийшли 1240‑го з військами Золотої Орди. Осіли в степах Північного Причорномор'я. Спочатку жили під владою хана, що сидів у місті Сарай на Волзі. З часом окремі орди почали відокремлюватися.
За підтримки Литви хан Хаджі Ґерай у середині XV ст. проголосив себе володарем у Криму. Його наступник Менґлі Ґерай підпорядкував ханство Туреччині. Маючи підтримку могутньої держави, кримські татари почали нападати на українські землі.
У 1470‑х татари вторглися на Поділля та Галичину, 1482‑го спалили й пограбували Київський замок, спустошили його околиці. Ці території тоді були в межах Польщі та Литви. Напади повторювалися майже щороку. Перетнувши кордон, татари ставали кошем. З нього роз'їжджалися в різні сторони загони-чамбули. Захоплювали людей і худобу. Гнали в Крим, де продавали на ринках. Більшість вивозили до Туреччини.
Гійом Левасер де Боплан писав, що набіги здійснювали зазвичай на початку січня. Тоді легше долати болота та річки. Сніг дозволяв їхати на непідкованих конях, що подобалося татарам.
"Обирають шляхи по балках, щоб залишатися непоміченими. Ввечері, стаючи табором, з тієї ж причини не розпалюють вогнищ, — вказував Боплан. — Щогодини зупиняються, щоб дати можливість своїм коням помочитися. Ті настільки навчені, що роблять це одразу ж, як тільки їх спиняють. Татари злазять із коней і також мочаться. Переміщаються по сотні в ряду. Фактично — по 300 коней, оскільки кожен татарин веде за вуздечку ще двох коней для запасу. Тому ряд може займати вшир від 800 до тисячі кроків. Таких рядів мають до тисячі, тому військо розтягується більш як на 10 км. Коли бачиш їх здаля, то здається, що це на обрії піднімається хмара. Вона сповнює жахом найсміливіших".
Взимку 1527 року татари йдуть на Полісся, доходять до міста Пінськ — нині Берестейська область Білорусі. 26‑тисячне військо очолює син кримського хана Саадет-Гірея І царевич Малай. Від Пінська вирушають на територію, що зараз належить Польщі.
Один із загонів грабує околиці замку Скокувка. Тамтешні мешканці організовують військо проти татар. Виходять назустріч нападникам. Заганяють у ліс і там розбивають. Тоді решта кримського війська зі здобиччю бере курс додому. Рухаються широким фронтом, захоплюючи нові села і збільшуючи кількість бранців.
"Острозький мався за найгіднішу особу свого великого народу. Людей жалісні стогони почув і з великим поспіхом на Київ рушив, — писав про напад татар 1527 року чиновник польського короля Йост Людвік Децій. — Ворог розорив чимало населених пунктів і нашкодив зв'язкам. Тому князь мусив блукати поза шляхами. Об'їжджав сам литовських панів, усіх запалюючи завзяттям від себе, так спочатку м'яко наказував, а відтак великими денними переходами рушив за татарами".
Староста звенигородський і великий гетьман литовський 67‑річний Костянтин Острозький організовує погоню за татарами. До нього приєднуються багато князів із загонами, всього до 4 тис. воїнів. Серед них староста Черкас і Канева Остафій Дашкович. Його містечка вважаються прикордонними й наміснику часто доводиться протистояти кримцям.
"Хитрий, відважний і щасливий воївник, він був правдивим пострахом для татар, — писали про нього в одній із хронік. — Його обличчя, весь вигляд тіла й одяг, все було чисто татарське. Він знав їхню мову й, часто буваючи на розвідах, залишався непізнаний у їхньому таборі. Його вважали за татарина, тим-то він міг довідатися про їхні справи. Розбивав їх геть чисто".
"У цьому переслідуванні мали наші великі труднощі з кожухами й пашею, — описував Децій погоню. — Коли вийшли на шлях татар, великі спустошення побачили. Про чисельність нападників дізнавалися по площі таборів, які ставили на ніч. За кількістю об'їдених кінських кісток і черепів. Підкріплялися ними як самі татари, так і бідний полонений люд".
26 січня 1527‑го татари стають на ночівлю біля села Ольшаниця — нині Білоцерківський район на Київщині. Передові загони Костянтина Острозького їх наздоганяють. Переслідувачі не готові одразу вступати в бій. Розбивають табір за кілька кілометрів від ворогів. Чекають решту війська.
Ще до світанку раптово нападають на татар. Ті розгублені, не встигають вишикуватися, деякі навіть не добігають до коней. Найбоєздатніші гуртуються навколо юного ханського сина — до 5 тис. вершників. Відчайдушно обороняються.
Бій затягується майже на цілий день. Перемагають піддані польського короля. Малая схоплюють. Острозький наказує повісити й розстріляти з луків.
У битві гинуть понад 20 тис. татар, кілька тисяч потрапляють у полон. Переможцям дістається майже 20 тис. коней. З неволі рятують 40 тис. людей і голів худоби.
Важко дається повернення додому. Від холоду й голоду коні в поганому стані. Князі віддають свої карети селянським дітям, самі йдуть пішки. Відібрані в татар юрти розкладають над возами й розміщують у них частину звільнених бранців. Їх тягнуть воли.
Через брак їжі більшість полонених вбивають. Залишають 700 "знатніших", щоб отримати викуп.
"Людям король дозволив вогонь запалювати й божу хвалу співати, — згадував Децій про те, як відреагували у польській столиці Кракові на отриману 13 лютого звістку з-під Ольшаниці. — Багатьом гарматам із міста в поле палити та мішені збивати пострілом звелів. Інші порядно радість виражали щодо вістки про перемогу, що з поля битви надійшла".
Коли прибуває Острозький, король Сигізмунд І влаштовує тріумфальний прийом із найбільшими почестями. Князя починають величати "найвищим з усіх переможців над татарами". У Ватикані видають промову Папи Римського Климента VIII з приводу перемоги християн над мусульманами під Ольшаницею.
Король віддячує українському князеві пільгами на торги в містах Острозі, Дубні, Рівному, Полонному, Дорогичині, Сатиєві. Також звільняє від сплати мита на сіль, що везуть із Коломиї, Долини й Дрогобича в Кременець.
5 
35413
Коментарі