Про молодого Ревуцького казали, що в нього "нема родичів ані в музичному минулому, ані в сучасній музиці України". Бо до нього наші композитори спиралися на слово, покладене на етнографічну мелодику.
Микола Лисенко довів цей принцип до досконалості — і йти далі не було куди. Щоб наша музика, не втрачаючи себе, увійшла як рівна у світову культуру, потрібно було (майже буквально) відірватись від землі. Це й зробив Ревуцький. Його Друга симфонія (1927) також створена на основі народних мелодій. Але так, що це вже не звичний етнографізм, а те, що в світі звуть екзотикою. Ніби та сама Україна — але побачена з неба.
Левко Ревуцький змолоду любив небо, навіть змайстрував собі телескопа з дерев"яним корпусом. А катаючись на велосипеді, обирав таку трасу, щоб можна було злетіти з горба-трампліна. Востаннє сідав на двоколісного, маючи вже за 80.
Він народився 120 років тому — 20 лютого 1889-го в селі Іржавець (нині Чернігівська область). Недалеко станція Крути, звідки йдуть поїзди на Київ чи Москву. В Москві жила родина Писарєвих. Там — три сестри: одна вчилась на піаністку, друга — на скрипальку, а третя, Соня, — на арфістку. З нею й одружився 1915 р. Був тоді студентом мехмату Київського університету. Раніше навчався музики в Лисенка, Глієра.
Знайшов на тротуарі золотого дамського годинника
Його звали Лев Миколайович, а дружину Софія Андріївна — все, як у графа Толстого. Але крутої вдачі свого тезка Ревуцький не мав. Скульптори казали, що для його портрета треба м"якого дерева, а не бронзи. Він не любив полювання й до всього на світі ставився, як до живого. Йому, голові Спілки композиторів Української РСР і народному депутатові, виділили машину. Та додому, на Банкову, він ходив пішки, всерйоз пояснюючи, що машині туди важко підійматися.
На Печерську оселився не одразу. 1924-го, коли переїхав з Іржавця до Києва з дружиною та малим сином, привіз із собою дві кози й жив на Лук"янівці, тоді майже селі.
Якось Ревуцький знайшов на тротуарі золотого дамського годинника. Уявив, що це дарунок ревнивого чоловіка й буде біда, як пропажа не знайдеться. Чекав на тім місці з годину й таки побачив жінку, що йшла, вдивляючись у землю. Віддав їй годинника і був щасливий.
Маестро мав багато учнів, як-от брати Майбороди. Своїм студентам у важкі роки іноді платив стипендію з власної кишені, про що вони й не здогадувалися.
Він жив довго, але зробив у музиці набагато менше, ніж міг би. Після Другої симфонії редагував оперу Лисенка "Тарас Бульба". Написав немало такого, як "Комсомольська сюїта" чи "Партія наша про кожного дбає" — для дитячого хору. Його талант система погубила, так само як талант Тичини. Обидва митці приятелювали.
1974 р. Ревуцький утратив дружину. Він був однолюбом і не пережив її надовго — помер 30 березня 1977-го. Похований на Байковому цвинтарі неподалік свого вчителя Лисенка.
3 
1
Коментарі