Вівторок, 17 лютого 2009 18:36

Композитор Ревуцький привіз дві кози до Києва

  Софія і Лев Ревуцькі, 1916 рік.  Їхній син Євген (1919–2007 рр.), внук Андрій і правнук Тарас — усі стали лікарями
Софія і Лев Ревуцькі, 1916 рік. Їхній син Євген (1919–2007 рр.), внук Андрій і правнук Тарас — усі стали лікарями

Про молодого Ревуцького казали, що в нього "нема родичів ані в музичному минулому, ані в сучасній музиці України". Бо до нього наші композитори спиралися на слово, покладене на етнографічну мелодику.

Микола Лисенко довів цей принцип до досконалості — і йти далі не було куди. Щоб наша музика, не втрачаючи себе, увійшла як рівна у світову культуру, потрібно було (майже буквально) відірватись від землі. Це й зробив Ревуцький. Його Друга симфонія (1927) також створена на основі народних мелодій. Але так, що це вже не звичний етнографізм, а те, що в світі звуть екзотикою. Ніби та сама Україна — але побачена з неба.

Левко Ревуцький змолоду любив небо, навіть змайстрував собі телескопа з дерев"яним корпусом. А катаючись на велосипеді, обирав таку трасу, щоб можна було злетіти з горба-трампліна. Востаннє сідав на двоколісного, маючи вже за 80.

Він народився 120 років тому — 20 лютого 1889-го в селі Іржавець (нині Чернігівська область). Недалеко станція Крути, звідки йдуть поїзди на Київ чи Москву. В Москві жила родина Писарєвих. Там — три сестри: одна вчилась на піаністку, друга — на скрипальку, а третя, Соня, — на арфістку. З нею й одружився 1915 р. Був тоді студентом мехмату Київського університету. Раніше навчався музики в Лисенка, Глієра.

Знайшов на тротуарі золотого дамського годинника

Його звали Лев Миколайович, а дружину Софія Андріївна — все, як у графа Толстого. Але крутої вдачі свого тезка Ревуцький не мав. Скульптори казали, що для його портрета треба м"якого дерева, а не бронзи. Він не любив полювання й до всього на світі ставився, як до живого. Йому, голові Спілки композиторів Української РСР і народному депутатові, виділили машину. Та додому, на Банкову, він ходив пішки, всерйоз пояснюючи, що машині туди важко підійматися.

На Печерську оселився не одразу. 1924-го, коли переїхав з Іржавця до Києва з дружиною та малим сином, привіз із собою дві кози й жив на Лук"янівці, тоді майже селі.

Якось Ревуцький знайшов на тротуарі золотого дамського годинника. Уявив, що це дарунок ревнивого чоловіка й буде біда, як пропажа не знайдеться. Чекав на тім місці з годину й таки побачив жінку, що йшла, вдивляючись у землю. Віддав їй годинника і був щасливий.

Маестро мав багато учнів, як-от брати Майбороди. Своїм студентам у важкі роки іноді платив стипендію з власної кишені, про що вони й не здогадувалися.

Він жив довго, але зробив у музиці набагато менше, ніж міг би. Після Другої симфонії редагував оперу Лисенка "Тарас Бульба". Написав немало такого, як "Комсомольська сюїта" чи "Партія наша про кожного дбає" — для дитячого хору. Його талант система погубила, так само як талант Тичини. Обидва митці приятелювали.

1974 р. Ревуцький утратив дружину. Він був однолюбом і не пережив її надовго — помер 30 березня 1977-го. Похований на Байковому цвинтарі неподалік свого вчителя Лисенка.

Зараз ви читаєте новину «Композитор Ревуцький привіз дві кози до Києва». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1865
Голосування Чому "Динамо" вилетіло з Ліги чемпіонів?
  • 1) слабкий тренер
  • 2) Суркіси - вчорашній день футболу
  • 3) нефарт
Переглянути
Погода