"Біля пам'ятника Володимиру Леніну снумівці поклали вінок із колючого дроту. До монумента міліція їх не пустила. Там же влаштували демонстративний розпродаж по символічних цінах — по 1–2 коп. ленінських праць і особистих речей — гребінець, зубна щітка, старі сандалі. Акція супроводжувалася відвертим знущанням над пам'яттю вождя та образливими випадами на його адресу", — йдеться в доповіді голови КДБ УРСР Миколи Голушка до ЦК Компартії України 23 квітня 1990 року.
Він повідомляє керівництво республіки про діяльність Спілки незалежної української молоді. Її члени вже майже рік перебувають під наглядом як найактивніші з-поміж інших опозиційних організацій.
"Рекомендуємо створити ініціативні групи в Києві та інших містах України з метою згуртувати молодь із числа членів та симпатиків Української Гельсинської спілки в єдину незалежну молодіжну організацію України з орієнтованою назвою СНУМ — Спілка незалежної української молоді", — опублікували заклик у своїх інформаційних листівках члени УГС 2 липня 1989-го.
Першими відгукуються молоді люди зі Львівщини. Для установчого зібрання обирають карпатську гору Маківку — майже за 150 км від Львова. Тут у травні 1915 року відбулися бої між Українськими січовими стрільцями й армією Російської імперії. 19 серпня 1989-го зі Львова електричкою вирушають близько 70 осіб. Збори проводять на галявині біля підніжжя гори.
— Комуністи та комсомольці членами СНУМу бути не можуть. Спілка бореться за повну незалежність України, — складають програму організації.
Про зібрання дізнаються кадебісти.
"Лідери Української Гельсінської спілки, продовжуючи спекулювати гаслами перебудови і гласності, посилюють свій негативний вплив на різні прошарки населення. Особливо відзначається їхнє наполегливе прагнення здійснювати ворожий вплив на молодь, — писали із КДБ Львівщини в обком КПУ. — Результатом стало створення Спілки незалежної української молоді біля гори Маківка. Статут молодіжної організації розроблений на основі декларативних документів УГС. Ідея належить керівнику УГС В'ячеславу Чорноволу. Він бачить у цій організації реальну силу, що може продовжити почату ним і його однодумцями національно-визвольну боротьбу".
Після зібрання біля Маківки по Україні виникають місцеві осередки. Беруться за знищення комуністичної символіки та замальовування російських вивісок. За це передбачена кримінальна відповідальність. Щоб уникнути її, кожну дію ретельно і таємно планують.
1 жовтня 1989-го у Львові відзначають День міста. Під час дійств відбувається бійка членів СНУМ та міліції. Кілька десятків активістів затримують. Через це відділок оточує більше 3 тис. осіб.
Начальник Львівського КДБ Станіслав Малик звітував: "Доки проводилася пояснювальна робота, на вулицях, що прилягали до будинку міліції, екстремістськи налаштовані особи почали зривати державні прапори СРСР та УРСР і знищувати їх. Озброївшись палицями, металевою арматурою, камінням та черепицею, з образливими викриками вони нападали на працівників міліції, витісняючи їх із проїжджої частини. 16 працівників міліції отримали травми, з них троє госпіталізовані. Пошкоджені чотири спецмашини".
Установчий збір тернопільської організації СНУМ відбувається 27 жовтня 1989 року в обласному центрі. Наступного дня учасники їдуть до гори Лисоня — неподалік міста Бережани Тернопільської області, де 1916‑го відбувся бій за участі січових стрільців.
"Коли підходили до гори, то з'явилися чиновники й почали вимагати пред'явити паспорти. Молодь відмовилася. На горі підняли синьо-жовті прапори, помолились і склали урочисту присягу. Наостанку заспівали гімн "Ще не вмерла Україна", — писав у спогадах голова Української Гельсінської спілки Тернопільщини Левко Горохівський. — На зворотному шляху в селі Посухові їх зустрічали схвильовані люди й плакали. Чоловіки знімали шапки — благословили національний прапор. У центрі села, де зібралося багато людей, снумівці ще раз заспівали "Ще не вмерла Україна". Тільки в Бережанах їх перестрінув прокурор, попередив про заборону використання символіки у місті".
Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991-го СНУМ проводить з'їзд. Приймає рішення про перейменування на Спілку української молоді та переорієнтацію на виховну роботу з молоддю. Тоді ж радикальна фракція відокремлюється в Українську національну асамблею — Українську націоналістичну самооборону.
— СНУМ створювали для боротьби за незалежну Україну, — міркує один із перших її членів, тепер 53-річний Андрій Соколов. — На зустрічі наприкінці 1990-го голова організації Ігор Деркач говорив, що питання незалежності України вирішиться в найближчі 5–10 років. Відповідно на цей час розробили програму. І тут 1991 рік — Україна є. Що робити? Ми опинилися у вакуумі, втратили ту основу, на якій трималися. До цього снумівці не були готові.
27 масових акцій провели члени Спілки незалежної української молоді з серпня 1989-го по травень наступного року. Організацією займалися люди із 18 обласних представництв. У заходах взяли участь понад 64 тис. осіб.
Міліція не хотіла арештовувати
Члени Спілки незалежної української молоді почали знімати радянську символіку на вулицях ще до розпаду СРСР. На початку 1991-го у Львові на мосту на вул. княгині Ольги взялися зривати плакат зі стрічками гімну Української РСР.
— Там було написано щось на кшталт "Слава великому російському народу, який дав нам волю", — розповідає Андрій Соколов. — Серед білого дня група молодих людей завзято кинулася на агітаційний плакат і почала його шматувати. Він був великий, довелося витратити на нього хвилин сорок. За цей час стукачі викликали міліцію. Бачимо, їдуть "воронки" із сиренами й мигалками. Ми би вже мали втікати. Але не хочеться, доки ми не закінчили. Вже коли вони прибули, кидаємо плакат і розбігаємося в різні сторони. Натовп зібрався, свистять, підтримують нас. Міліція, з одного боку, має нас затримати, а з другого — не хоче.
Для проведення акцій їздили до інших регіонів. Якось два автобуси з активістами зі Львова перебували на Черкащині.
— Автобус зупиняється в центрі міста, біля флагштока з прапором Радянського Союзу, — веде далі колишній член СНУМ. — Вискакує група людей, один вилазить на нього і зриває стяг. Тоді сідаємо в автобус і далі їдемо. Можливо, це виглядало смішно й просто, але надзвичайно зухвало. Давало розуміння оточуючим, що радянська система гнила.
3 
1
Коментарі