Відвідувачам кафе "Ротонда" в містечку Мулен у центрі Франції подобалася весела пісенька "Ко Ко Рі Ко", яку там виконувала 20-річна Ґабріель Шанель.
— Коко! Коко! — скандували захмелілі гусари, щовечора викликаючи її на біс.
Відтоді це прізвисько, яке в перекладі з французької означає "курчатко", стало її другим ім"ям.
Шанель не бракувало прихильників. 1905-го вона знайомиться з 25-річним офіцером Етьєном Бальсаном. Одержавши спадщину, він купує замок під Парижем і там оселяється із Коко. Аби розважити коханку, купує їй магазин капелюхів у Парижі. Коко вигадує й шиє нові моделі. Вони відразу стають популярними. Про них пишуть усі модні журнали, а Шанель починають запрошувати до столичних світських салонів.
Жінка задумує розширити свій бізнес. Та Бальсан проти — мовляв, нічого путнього зі цього не вийде. Тоді Коко звертається до його приятеля — англійського вуглепромисловця та спортсмена Артура Кейпела. Він дає грошей молодій модистці. Коко переїжджає до нього, а наприкінці 1910-го відкриває в Парижі своє ательє.
Вона починає шити сукні з джерсі — тканини, яку доти використовували лише для пошиття чоловічої спідньої білизни. Її сукні прості й елегантні. Їх швидко розкуповують. Шанель невдовзі відкриває свої філії на модних французьких курортах.
Мріє про заміжжя, та Кейпел не хоче нічого змінювати в їхніх стосунках. 1918-го Артур бере шлюб із донькою багатого англійською лорда, та потайки від дружини продовжує зустрічатися із Шанель. Через рік після весілля в дорозі до Канн Кейпел гине в автокатастрофі. Коко на місці аварії встановила кам"яний хрест. Вона приїжджатиме туди оплакувати коханого до кінця життя.
Ґабрієль із головою занурюється в роботу. Відкриває власний Дім моди, а невдовзі знайомиться із 29-річним великим князем Дмитром Романовим, двоюрідним братом нещодавно вбитого більшовиками російського царя Миколи ІІ. Після 1917-го в Парижі він мало не жебракував, і Коко бере його на утримання.
Дмитро надихає Шанель створити "російську колекцію". Вона одягає своїх манекенниць у російські кокошники, прикрашені штучними діамантами, й вишиті сорочки. Дмитро вмовляє Коко вийти за нього заміж. Якось навіть заявляє, що до нього вві сні прийшов покійний цар і сказав, що вони мають бути разом — така воля долі.
— Але до мене цар не приходив, — відповіла Коко.
У них у гостях любить бувати Вінстон Черчилль
Вони прожили разом рік і розійшлися восени 1920-го. Дмитро невдовзі одружується із заможною американкою.
Три роки потому на одному із прийомів 41-річна Ґабріель знайомиться з найбагатшим чоловіком Великої Британії — 45-річним герцогом Х"юго Ґросвенором. Той дарує їй дорогі коштовності, купує великий дім у Лондоні. Герцог знайомить Шанель із усім аристократичним світом Британії. У них у гостях любить бувати англійський прем"єр-міністр Вінстон Черчилль. Шанель починає шити одяг із англійського твіду — традиційної у Британії легкої вовняної тканини. Із неї в її колекціях з"являються блузи та строкаті жилети, костюми жокеїв та яхтсменів, спортивні пальто, плащі та светри.
Роман із герцогом тривав 5 років. Шанель навіть хоче народити йому дитину, та не може завагітніти. А герцог та його рідня жадали мати спадкоємця. Х"юго змушений одружитися з іншою.
— Герцогинь багато, а Коко Шанель одна, — зіронізувала тоді Ґабріель.
Вона страждає від самотності. Наприкінці 1930-х виробництво стає збитковим — з"явилося багато конкурентів, її робітниці влаштовують страйки. Потім вибухає Друга світова. Коли влітку 1940-го німці окуповують Париж, Шанель закриває всі свої підприємства. Того ж року в її житті з"являється 42-річний аташе німецького посольства Ганс Ґюнтер фон Дінклаґе. Вони щодня зустрічаються в її салоні над магазином на вул. Камбон. Ганс приходить у цивільному. Коханці розмовляють лише англійською й ведуть життя відлюдників. Після звільнення Франції Ґабріель заарештовують за підозрою в зраді. Допитують про її стосунки з Дінклаґе.
— Якщо жінці мого віку пощастило і вона змогла знайти коханця, то навряд чи стане дивитися його паспорт, — відповідає 61-річна Коко.
Їй пропонують вибір: або сісти до в"язниці, або виїхати з країни. Шанель вибирає друге. Вона перебирається до Швейцарії, де оселився Ґюнтер.
— Я помирала від туги, — згадувала згодом, — і більше не могла бачити, що зробили із паризьким кутюр такі дизайнери, як Діор.
До Парижа вона повертається лише 1953-го, після смерті Дінклаґе. Доба простої елегантності минула, молоді дизайнери одягнули дам знов у важкі криноліни. Тож її першу колекцію зустріли шквалом невдоволення. Модельєрка вирішує випробувати долю за океаном. У США Шанель одягає голлівудських зірок, про неї ставлять мюзикли на Бродвеї. Не минуло й року, як модниці знову вважають за честь одягатися від Шанель. А Коко "розкрутилася" так, що, повернувшись на батьківщину, стає власницею найбільшого дому у світовій індустрії моди.
88-річна Ґабріель Шанель тихо померла в номері-люкс готелю "Рітц" у Парижі, через дорогу від свого Дому моди. Її імперія приносила $160 млн на рік, а в її гардеробі було лише три сукні. За заповітом Коко поховали у швейцарській Лозанні — там, де вона кохала востаннє.
Ґабріель свої моделі витинала ножицями на манекенницях
— Закохуючись, я завжди повністю віддавалася своїм почуттям, — казала Коко Шанель. — Та коли переді мною стояв вибір: чоловік або мої сукні, я обирала сукні.
Вона ніколи не малювала й не шила своїх моделей, а просто брала ножиці, накидала тканину на манекенницю, різала й заколювала безформну масу матерії доти, доки не проявлявся бажаний силует.
Шанель створила стиль, раніше не припустимий для жінок. Коко шила для них спортивні костюми, "матроски" та пляжні піжами. Увела моду на жіночі брюки, сукні-сорочки, короткі стрижки та бронзову засмагу.
Жіночий діловий костюм від Коко був простим і зручним. Якщо на ньому були ґудзики, вони обов"язково мали застібатися. Спідниці закривали коліна й мали кишені, куди бізнес-леді могла покласти цигарки. Костюм зазвичай доповнювали туфлі на низьких підборах із поперечною смужкою на носку та сумочка через плече.
1926-го, коли з"явилася її "маленька чорна сукня", французький модний журнал "Воґ" прирівняв її за популярністю й універсальністю до "форда". Перші моделі таких суконь шили із креп-марокену — тонкої шовкової тканини. Вони були прямого покрою, довжиною до коліна, мали вузькі до зап"ясть рукави. Дорогі вечірні сукні зазвичай мали глибоке декольте на спині. Із ними носили довгі низки перлів або кольорової біжутерії, боа, маленькі жакети та крихітні капелюхи.
1883, 19 серпня — Коко (Ґабріель Бонер) Шанель народилася в місті Сомюр на заході Франції в родині ярмаркового торговця
1895 — від астми помирає її мати. Батько віддає 12-річну доньку до католицького притулку
1903 — влаштовується швачкою до трикотажного магазину в місті Мулен, вечорами співає в кафе "Ротонда"
1919 — відкриває Дім моди "Шанель"
1921 — випускає парфуми "Шанель N5": аромат духмянів цілим букетом, а не запахом окремої квітки, як було заведено доти
1969 – 62-річна голівудська актриса Кетрін Хепберн зіграла Шанель у бродвейському мюзиклі "Коко"
1971, 10 січня — помирає в Парижі, похована у швейцарському місті Лозанні
1983 – 50-річний німецький модельєр Карл Лаґерфельд очолює Дім моди "Шанель" й стає його головним дизайнером
3 
1
Коментарі