"Негры жили в трущобах, а мы — в хрущобах", — відреагували радянські люди на ініціативу Микити Хрущова зводити п"ятиповерхові блочні будинки. Іронізували, що Хрущов примудрився поєднати ванну кімнату з туалетом, не докумекав лише злити підлогу зі стелею. Та хоч ці квартири й були тісними, після комуналок і бараків — низькоякісними, але окремі помешкання у "хрущовках" все-таки були щастям для городянина.
"Хресним батьком" радянських "хрущовок" був югославський керманич Йосип Броз Тіто. 1955 року Хрущов поїхав із візитом до Белграда. Там Микиті Сергійовичу показали будівництво простих і дешевих блочних будинків. І вже 31 липня 1955-го з"явилася спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "О развитии жилищного строительства в СССР". За нею "поза законом" опинилися "недопустимо завышенные площади передних, коридоров и других вспомогательных помещений". Архітектори також мали забути про всілякі "архитектурные излишества": башти, склепіння, високі стелі, широкі вікна тощо.
Був оголошений закритий архітектурний конкурс на типовий проект житлових "малогабариток". Переможцем став 33-річний голова Спілки архітекторів Естонії Март Порт. За його проектом у 1957–1962 роках по всьому СРСР почали зводити п"ятиповерхівки з цегляних блоків — їх виготовляли на спеціальних домобудівних комбінатах. На будівельних майданчиках із них збирали будинки. На зведення одного надавалося 12 днів. Траплялися й рекорди — одну з "хрущовок" збудували протягом п"яти. Про це голосно трубили газети. Щоправда, те, якої якості, сором"язливо оминали.
У тих "хрущовках" усе було мінімізоване: низькі стелі — 2,5 м, вузькі сходові клітки, відсутні ліфт і сміттєпровід. Квартира складалася з коридорчика, кухні на 4,5 кв. м та однієї чи кількох кімнат, із яких одна обов"язково прохідна. Санвузол у 2 кв. м — унітаз поряд із сидячою ванною — називали "ґаванна".
Недопустимо завышенные площади передних, коридоров и других вспомогательных помещений
За тогочасними нормами сім"я з двох осіб одержувала однокімнатну квартиру житловою площею 16 кв. м. Якщо родина складалася з трьох чоловік — двокімнатну у 22 кв. м, а чотири та більше людей поселялися в трикімнатній (30 кв. м). Ніколи раніше світова будівельна практика не знала настільки жорстких норм.
Невдовзі "хрущовки" потіснішали. Бо діти господарів почали одружуватися, приводити свою "половину", народжувати внуків. Усі шафи й комори забивалися під зав"язку. Мотлох, що не вміщувався в квартирі, виставляли на балкон, а санки, лижі, різні баули вивішували за поручні.
Малогабаритні квартири вимагали відповідних меблів — масивний довоєнний сервант і бабусині скрині там годі було розмістити. Натомість виник попит на меблі, що "трансформуються": дивани-ліжка, крісла-ліжка. І неодмінно — розкладачка.
Із 1963-го "хрущовки" почали зводити за новими проектами. Цегляні блоки замінили панельними. Серія "К7" московського архітектора Віталія Лагутенка (дідусь фронтмена групи "Мумій Троль" Іллі Лагутенка. — ГПУ) передбачала зведення надлегких будинків: із товщиною капітальних стін 8 мм, а перегородок — 4 мм. Щоправда, цю серію невдовзі прикрили, бо люди скаржилися на майже повну відсутність у таких будинках теплозахисту та звукоізоляції.
"Хрущовки" були розраховані на термін експлуатації 25 років — до настання комунізму 1980-го. Далі передбачалося їх знести, а мешканцям надати квартири в зручних будинках. Але комунізм не настав, тож "хрущовки" служать і досі.
1 
1
Коментарі
3