На початку ХІХ ст. Петро Клейнміхель навчався в Другому санкт-петербурзькому кадетському корпусі. Директором закладу був його батько, Андрій Андрійович — колишній прапорщик Київського мушкетерського полку. 1808-го він залишив 15-річного сина служити при собі. А за чотири роки прилаштував на посаду ад"ютанта всемогутнього генерала Олексія Аракчеєва — начальника управління військових поселень і особистого доповідача імператора Олександра І.
Петро Андрійович знайшов спосіб догодити шефові: молоду дружину силоміць садовив біля вікна, аби звабливо всміхалася Аракчеєву, коли той їхатиме вулицею. Якщо ж генерал заходив випити чайку, Клейнміхель раптом згадував про термінові справи й від"їжджав. Результат: у 23 роки він став полковником, у 27 — генерал-майором.
Та дружині сподобалося скакати в гречку, й у неї з"явився коханець — її кузен. Чоловік поскаржився Аракчеєву, і той підписав у царя наказ із забороною кузенові з"являтися в містах і містечках, де перебуває пані Клейнміхель. Не допомогло — вона сама почала їздити до коханця. Генерал вирішив розлучитися. Домовився, що на суді провину за подружні зради візьме на себе, натомість жінка залишить йому свій посаг.
1826 року новий імператор Микола І відправив Аракчеєва у відставку. Клейнміхель недовго був без покровителя — вдова, з якою він побрався, була не лише грошовитою, а й мала добрі зв"язки при дворі. Петро Андрійович швидко стає генерал-ад"ютантом, а 1835-го — директором департаменту військових поселень. Цю посаду колись обіймав Аракчеєв.
17 грудня 1837-го пожежа зіпсувала імператорський Зимовий палац. Будівельні контори намірялися реконструювати його щонайменше два роки. Клейнміхель зголосився все зробити за рік.
Цар спокусився: призначив його керувати роботами і затвердив поданий кошторис — із фантастично завищеними сумами. Ці гроші Петро Андрійович поклав собі до кишені, бо підрядників змусив працювати в кредит, а потім нічого не заплатив. Замість повноцінного ремонту нашвидкуруч зробив косметичний.
26 березня 1839 року відбулися урочистості з нагоди завершення відбудови. Через три дні Клейнміхель одержав титул графа з девізом "Усердие всё превозмогает". За кілька місяців палацові стіни вкрилися цвіллю, згодом повідпадали позолота й штукатурка, потріскалися груби. А в серпні 1841-го завалилися дах і стеля Георгіївської зали. Петро Андрійович викрутився, звинуватив у махлярстві підрядників:
Молоду дружину садовив біля вікна, аби звабливо всміхалася начальнику
— Розкрали ремонтні гроші, паразити!
І вже наступного року цар наставив Клейнміхеля керувати "будовою століття" — спорудженням першої в імперії залізниці. Граф роздув кошторис так, що на папері кожна верста — 1,06 км — коштувала аж 107 тис. руб. Для порівняння: річний бюджет Київського кадетського училища становив 60 тис. Загалом Клейнміхель витратив на будову залізниці 64 млн. Більшість із них украв. Накупив на них маєтків у Харківській і Чернігівській губерніях.
Перший у Росії електромагнітний телеграф проклали від Зимового до палацу Клейнміхеля. У кабінеті графа цілодобово чергував офіцер. Коли надходило повідомлення від Миколи І, той мчав у вітальню й рапортував:
— Государь стучит!
Монарх "стукав" не лише в державних справах: у Клейнміхеля мешкала юна небога його дружини — Варя Нелідова. Імператор упадав за нею, але красуня не хотіла й чути про побачення. Граф усе залагодив: Нелідова стала коханкою царя, а Клейнміхель — довіреною особою монарха. 13 років, доки тривав роман, Петро Андрійович за впливом був другою людиною в імперії.
1855-го корона перейшла до нового імператора — Олександра ІІ. Першим, кого відправили у відставку, став Клейнміхель. Бо вже давно зажив слави головного казнокрада імперії. Через 14 років він помер. Усіма забутий.
3 
35413
Коментарі