Французький король міг приймати гостей на горщику

"Користуйся мною правильно, тримай чистим, і я нікому не розкажу, що бачив", — писали на дні нічних горщиків за Середньовіччя. Туалетів тоді не було — ані в будинках, ані на вулицях. Уміст горщиків виливали з вікон надвір. Туди ж летіли сміття, помиї та недоїдки.

— Не спорожняй нічного горщика, якщо він не заповнений по вінця. Якщо наповниться вночі — виплесни на вулицю, вдень — у сад. І не споліскуй горщика жодною рідиною, окрім тієї, що вже в ньому, — напучував свою покоївку англійський письменник Джонатан Свіфт (1667–1745).

Жителі європейських міст не надто переймалися тим, що нечистотами можуть облити перехожих. Влада Лондона знайшла вихід: почала наймати людей, аби ходили вулицями і, помітивши, як хтось вихилився з горщиком, кричали: "Стережись!" У Парижі ще з 1240 року міщани мали тричі гукнути "Обережно!" й лиш тоді лити з вікна. Король Людовик ІХ такий указ видав після того, як його самого скупали в помиях.

У ХIV ст. у Франції заборонили випорожнюватися у громадських місцях. Бо люди справляли природну потребу, велику й малу, там, де вона їх притисла: під стовпами, будинками чи прилавками магазинів. Жодної вбиральні не було й у Луврі — палаці французьких королів. Монархи, їхні родичі, придворні та гості, коли припекло, ставали чи сідали на широке підвіконня біля відкритого вікна. На балах та прийомах можна було попросити слуг принести горщика — просто до зали. Його вміст опісля виливали біля задніх дверей або в рів неподалік. "У палаці й довкола, у дворі, на алеях, за дверима — практично всюди можна побачити безліч купок і відчути запахи випорожнень його мешканців і сотень гостей", — писав 1670-го один мандрівник.

Випорожнюватися при сторонніх ніхто особливо не соромився аж до ХІХ ст. Так, французький король Людовик XIV (1638–1715) вважав неввічливим переривати розмову через таку дрібницю, як бажання справити потребу. Монарх пересідав на стілець з отвором посередині й горщиком під ним. Той "унітаз" був із дорогої порцеляни, оздоблений коштовним камінням, із позолотою та витонченими візерунками.

Шляхетним жінкам у пишних і громіздких сукнях випорожнитися було непросто. Тож у XVI ст. для них винайшли бурдалу — видовжені горщики або вазочки, які легко було сховати під багатьма спідницями. Назва пішла від проповідника Луї Бурдалу. Його проповіді не мали кінця й краю. Побожні слухачі не витримували й відходили в куток помочитися. Якось одна жінка принесла до церкви горщика. За нею — інші дами. Майстри вчасно зорієнтувалися й почали масово виготовляти бурдалу. Їх теж оздоблювали золотом і коштовним камінням, розписували цитатами відомих людей. А до денця іноді прикріплювали дзеркальце: доки горщик порожній, можна було поправити зачіску.

"Париж — жахливе місто. Там стоїть такий сморід, що вийти з дому неможливо. Люди справляють потребу просто на вулицях. Від гидкого духу паморочиться голова", — писала у ХVІІ ст. англійська королева Генріетта Стюарт. Уночі місто прибирали, але пуття з того було мало. Бо сміття й нечистоти згортали до канав, що тяглися вздовж вулиць. Із 1781-го відходи почали вивозити на єдине паризьке звалище Монфокон. Давніше там стояли шибениці для страти злочинців. Їхні тіла тут-таки кидали гнити. Звозили туди й туші здохлих тварин. "До 1840 року там утворився величезний 5-метровий пласт із жирних білих хробаків. Їх продавали рибалкам. Сам Монфокон перетворився на смердюче озеро з гнилі. Вона просочувалася в землю і потрапляла у воду криниць. А запах звідти були чути по всьому Парижу", — писав у статті "Від гною до порядку" історик Євген Вебер.

Інші європейські міста були не набагато чистішими. Грязюки, перемішаної з гниллю, на вулицях могло бути по коліна. Заможні городяни, аби не замастити одягу, часто ходили на дибах або цоколях — спеціальному дерев"яному взутті на 40–70-сантиметрових платформах.

Обід Катерини II обходився у 12-річну платню солдатові

Наприкінці епітафії, яку для свого надгробка Катерина II склала сама, написано: "Їй подобалися світські розваги й мистецтва". Любов до розкоші вона вважала заслугою. Лише обіди імператриці обходилися казні в суму, яку солдат отримував за 12 років.

Пишно оздобленими були не лише палаци, а й карети та сани, на яких вона подорожувала. Зсередини вони були оббиті оксамитом, оздоблені малюнками, дзеркалами. Під сидінням — прикритий кришкою нужник. Під час зупинок слуги міняли горщики через особливі дверцята. Після поїздки Катерина дарувала "туалет на колесах" комусь зі своїх сановників.

У вбиральні головної резиденції імператриці — Зимовому палаці в Петербурзі — стіни були оббиті шовком. Унітаз — позолочений, перероблений із трону польських королів. 1794 року, після придушення повстання у Польщі, аби принизити поляків, Катерина звеліла привезти його до російської столиці й перетворити на нужник. На ньому її й спіткала смерть.

Уранці 17 листопада 1796-го цариця випила кави й пішла до туалетної кімнати. Затрималася там довше, ніж зазвичай. Сидячи на своєму унітазі-троні, Катерина "тужливо крикнула і знепритомніла, впавши зі стільчака", згадував придворний Шарль Масон. Камердинер Захар Зотов відчинив двері. Посеред убиральні лежала "матушка-імператриця". Викликали лікарів. Ті лише констатували: монархиня померла від втрати крові.

100 років тому почали виготовляти унітази

1516 року король Франції Франциск І запросив до себе італійського митця і вченого Леонардо да Вінчі. Того шокувала загидженість палацу і сморід людських екскрементів у ньому. Тож спеціально для французького двору да Вінчі розробив креслення першого унітазу зі змивом. Але король винаходу не оцінив і далі користувався нічним горщиком.

Через 75 років Джон Гаррінґтон виготовив подібний унітаз для англійської королеви Єлизавети І. Злив мав пряму трубу. Вода в ній не затримувалася, тож неприємний запах вільно поширювався. Лише 1860-го британський слюсар Томас Креппер застосував вигнуту зливну трубу, вирішивши проблему смороду. Тоді унітаз, за конструкцією подібний до сучасного, з"явився у вбиральні королеви Вікторії, згодом — у британських багатіїв.

Масово виробляти керамічні унітази 1909-го почало іспанське підприємство "Унітаз" (від латинського "unitas" — "єдність"). Спершу їх називали гігієнічними керамічними виробами. Згодом задовгу назву замінили на коротку"унітаз" — за назвою фірми-виробника.

×