Пʼятниця, 19 вересня 2008 15:52

Доярку Шуру Базик колгосп 12 разів посилав на курорт

  Доярка Олександра Базик із коровою-рекордсменкою Філатовою. Село Піски Бобровицького району на Чернігівщині, 1954 рік. Фото пісківського фотокора для стенду села на виставці в Новій Басані
Доярка Олександра Базик із коровою-рекордсменкою Філатовою. Село Піски Бобровицького району на Чернігівщині, 1954 рік. Фото пісківського фотокора для стенду села на виставці в Новій Басані

"У голодовку 1933-го і мати вмерла, й сестра. Залишився батько і нас чотири дітини. І з десяти год пошла я працювати в колхоз. А на хверму прийшла післє войни", — розповідає 83-річна Олександра Базик із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині.

На фермі баба Шура, як називають її в селі, пропрацювала 35 років. Була передовиком і ударником соціалістичної праці. Після війни, 1948-го, пісківську ферму починали з восьми корів.

— Корови і телята забирали у хазяїна. Я спасла всі телята — й тоді мені голова дав двоє поросят, — згадує. — Корову тоді називали не Лиска, Зорка, а за хазяїном. У мене першу звали Хвилатова. Красавіца корова — три тисячі літрів молока давала на рік. Як перша виставка була в Новій Басані, узяла я свою корову Хвилатова на налигач і повела туди. Ми там із нею перше місце зайняли, і грамоту отримали, і премію.

Сусідка й учениця баби Шури 64-річна Галина Олешко пропрацювала на фермі майже 40 років. Каже, що пішла доїти корів у четвертому класі:

— Батько був колгоспним пастухом і говоре: "Хочеш, щоб в тебе була сподніца? Дак ходім будеш доїть, будеш підсоблять". І я ходила підмінять людей. Дак у мене хоч руки більші були, а в сестри моєї ручка — отакусенька. Дак їй батько зробив такий ослинчик, шоб вона достягала. Дак вона як сідає, дак батько каже: "Я не буду дивитса, бо плакать буду".

Від корови-рекордсменки доярка надоювала до 40 літрів за день:

— Бували такі корови, шо я доїла по 15 літер за раз, — продовжує Галина Олешко. — Вранці — 15, в обіди літер восім, ну і ввечері літер хай уже шість — із-за того, шо обіди од вечора не дуже далеко одскакували.

— Тоді вже дуже молошних корів не було, — додає Галинина сестра Катерина Маковій, 58 років. — Як слабша корова, то я її за три-чотири мінути можу подоїть. І маю літров сім молока надоїть — відро. А є, шо трудніше дається на руку. Но не більш як до десяти мінут таку доїш. А тоді завезли хороших корів, шо і по 25 літрів давали молока.

Двічі була в круїзі на пароплаві "Адмірал Нахімов"

Колишні доярки й сьогодні пам"ятають, як звали їхніх корів, які в них були характери та звички. У Галини Олешко улюбленицею була корова Саліма:

— Кажу: "Саліма, йди!". І вона оце так в спину лобом чухається, за мною слідком йде, як ото собачка на поводку. А ще була Сивка. Така була коровка: секунда і вона подоїлася. А були такі, що билися. Буря могла так хализнути! Руками ми тоді по 11 корів доїли.

— Бувало і в халяву собі доїш — це як ще не вмієш доїть. Я доїла руками й по 24, а то і по 25 корів руками, а тоді вже автомат став, — каже баба Шура.

— Механізація у нас почалася у 1972–1973-му годах, — веде далі Катерина Маковій. — Ми вже були не доярки, а майстри машинного доїння. Спочатку давали по одному апарату, а як стало 25 корів і уже стала больша техніка, сильніша, доїли і по два апарати. І так ми догнали до 37 корів трима апаратами в кожної.

Корів доїли три рази на день: о п"ятій ранку, в обід й о шостій вечора. На ранню дойку вставали о третій ночі:

— Ідеш рано із хверми, особливо зимою, і дивишся: там ще сплять, не світиться, там ще і не топили, а ти шкуру париш на хвермі, — згадує Катерина Маковій. — Як корова має телитися, спали на хвермі. Нам телятко треба вигодувать. Основне — 20 днів нам треба було його продержать.

— Але вже як вижеветь, оце як не здохне телятко, дак давали премію. Бувало, у мене і по сто рублів премія, — додає Галина Олешко. — Це ж рублі ще були, не гривні. Гривні це ж воно посліє вже були. Гривні ми вже не получали.

Для своїх підопічних корів іноді крали зайву пайку кормів.

— Усім хотілося свою корову лучче нагодувати. А як не вкрасть? Більше ж і молока надоїш, — пояснює баба Шура. — Це тепер уже їде трактор, а тоді ручками силос із січкою ми перемішували.

— Бувало, шо всі додому пішли, а ми обидві носимо, шоб корови були, як булки, — згадує Галина Олешко. — А тоді як: надоїла я сьогодні 400 літрів молока, то мені два мішки пшеничної дерті, як сонце. Я їх розподілю коровам: ти мені стільки дала молока, тоді я тобі стільки дам. Як ти не годна, то ти не получиш — я вже тій дам, шоб вона мені отдала прибіль. І грамотою нагороджували за участь в соціалістичному змаганні. Я тоді надоїла 106 тонн молока і була першою. А 1987-го надоїла 120 тонн.

Баба Шура хвалиться, що 12 разів колгосп відправляв її на курорт відпочивати — в Ялту, Алушту, в Сочі. Двічі була в круїзі на пароплаві "Адмірал Нахімов".

"Як на душі не було, а пісня — вперьод"

На пісківській фермі мали свою хор-ланку.
— Як є перерва, ждем пастухів у череду випровожать — пісня. Як на душі не було, хто шо їв, хто шо надів, а пісня — вперьод, — згадує Катерина Маковій. — Виїжджали корови доїть на степ, то їздили наверху на машині. Співаємо!
Пісківські доярки мали і свою улюблену пісню — в клубі розучили. Були в ній такі слова:
Нас четвірка працьовитих,
В нас робота планова,
Ми доярочки-господарочки
Із колгоспу Жданова.

Зараз ви читаєте новину «Доярку Шуру Базик колгосп 12 разів посилав на курорт». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1701
Голосування Чому "Динамо" вилетіло з Ліги чемпіонів?
  • 1) слабкий тренер
  • 2) Суркіси - вчорашній день футболу
  • 3) нефарт
Переглянути
Погода