Ексклюзиви
Пʼятниця, 16 жовтня 2020 05:55

"Дівчина дарує обранцю великий білий бант і пришпилює до сорочки з лівого боку"

— Покрова в нашому селі — особливе свято. Може, тому що засноване запорожцями. Вони шанували Богородицю і цей день, — розповідає 69-річний Віктор Бардачов, полковник козацької сотні села Чулаківка Голопристанського району на ­Херсонщині.

14 жовтня християни східного обряду відзначають Покрову Пресвятої Богородиці. За церковними легендами, цього дня в ІХ ст. вороги взяли в облогу Константинополь — тепер Стамбул. Люди зібралися в храмі на всеношну службу. Один чоловік мав видіння — Діва Марія розклала над присутніми покривало й почала молитися. Наступного дня облогу зняли. Люди пов'язали це із появою Богородиці та її захистом.

Покрова Пресвятої Богородиці в Україні — шановане й популярне свято. Матір Божу вважають заступницею українського війська. З 1999 року відзначають День українського козацтва, з 2015-го — День захисника України.

— У нас збереглися козацькі традиції й пісні, — каже Віктор Бардачов. — До Покрови прибираємо могили полеглих за батьківщину воїнів. Зранку йдемо в церкву на службу. А потім святкуємо селом. Особливо пишно від ­2006-го, коли відродилася наша сотня. П'ятикласників у козачки приймаємо. Проводимо змагання й конкурси козацької пісні. Варимо куліш і пригощаємо всіх.

В Україні цього дня дотримувалися традиції громадських обідів. Хворим, немічним і калікам куліш і частування розносили по хатах. У давнину така ритуальна трапеза була пов'язана з культами й жертвопринесенням божествам. Восени її влаштовували на знак вдалого закінчення аграрного року.

У Чулаківці куліш готують на подвір'ї біля козацької світлиці в 90-літровому казані. Варять 10 кг пшона та м'яса.

— Куліш у козаків вдається смачний, із димком. Вдома такий не виходить, — говорить 71-річна Ольга Лиховид із Чулаківки. — Такий же роблять і на проводи хлопців у армію — на виряджання. Вони часто випадають на жовтень.

Виряджання влаштовують за старими звичаями, з обідом для рідних і друзів. Раніше — вдома, а зараз у кафе.

— У хаті мати перев'язує сина рушниками. Кожна дівчина, що прийшла на виряджання, приносить лєнту. І теж через плече в'яже, — розповідає Ольга Лиховид. — Та, з якою парубок ­зустрічається, колись мала вишити рушник і ним ­перев'язати хлопця. Сьогодні пішла така мода — дівчина дарує обранцеві великий білий бант і пришпилює до сорочки з лівого боку.

80-річна Людмила Чайка із села Піщанівка Олешківського району Херсонської області каже, що перев'язуванням мати "дорогу вигладжує". Також заміжні жінки перев'язували руку вишитою хусткою. Наприкінці виряджання мати збирає їх і зберігає до весілля сина. Тоді передає молодятам.

Друзі й родичі дарують новобранцю гроші "на дорогу". Гуляють до ранку. В Чулаківці співають давню виряджальну пісню:

Ой там за Дунаєм молодець гуляє,

Молодець гуляє, перевозу гукає:

— Подай, подай перевозу, я й перевезуся,

Та на свою Вкраїноньку ще раз надивлюся.

Не так, не так на Вкраїноньку,

Як на свою та любу дівчиноньку.

Зі сходом сонця мати благословляє сина з іконою: "В добру путь, щоб ти хороше відслужив і щасливо додому вернувся". Залишає йому дві стрічки різного кольору й бант від нареченої.

За селом автобус має зупинитися. У давнину ставали біля хреста на в'їзді. Коли комуністи його знищили, обирали найближчий стовп.

— Хлопці-призовники вилазять один одному на плечі біля стовпа й на висоті 3–4 метри кожен в'яже свою лєнту, — говорить Ольга Лиховид. — Висить, аж доки хлопець з армії не повернеться. Обтріпається, вицвіте, але ніхто не має права чіпати. А як уже додому вертається, то перш ніж у село зайти, він тую лєнту сам має обірвати.

Бант від коханої дівчини солдат забирає із собою. Тримає до кінця служби як оберіг від нещасних випадків. Другу стрічку рве на шматки й кидає на землю — "вистеляє собі дорогу".

Під час посту куліш готували на грибному відварі

"Смачний куліш густий, а не пустий, в якому крупина за крупиною ганяється з дубиною", — говорить українське прислів'я. Куліш — густа юшка з пшоняною крупою. Був традиційною їжею запорозьких козаків. Готували його й після заборони козацтва — чоловіки на відкритому вогні в казані з товстим дном.

Спочатку тушкували дрібно посічений часник, моркву, почеревину або м'ясо. Коли останнє готове, заливали водою. У киплячий бульйон кидали промите холодною водою пшоно, картоплю, коріння пастернаку, петрушки і спеції. Якщо наприкінці додавали збиті яйця, виходив "кучерявий куліш".

Секрет приготування справжнього кулешу в тому, що всі складники довго готують на слабкому вогні, доки повністю не розваряться. Тоді його заправляють "затиркою" — смаженою на салі цибулею. Зверху посипають зеленню петрушки й кропу. Потім дають страві постояти в теплому місці.

Вдома для "димку" вкидають наприкінці варіння копченості або мішають обпаленою на вогні кописткою.

Під час посту готують пісний куліш на воді або грибному відварі.

Зараз ви читаєте новину «"Дівчина дарує обранцю великий білий бант і пришпилює до сорочки з лівого боку"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі