Середа, 13 травня 2015 07:10

"Я такий поляк, як ти — русский"

Автор: Джерело: reibert.info
  Малюнок з таборового життя члена Організації українських націоналістів Петра Балея, родом із села Ощів на Волині.  Підписувався псевдонімом Паладій Осинка. ”Альбум політв’язня” видав 1946-го у Канаді
Малюнок з таборового життя члена Організації українських націоналістів Петра Балея, родом із села Ощів на Волині. Підписувався псевдонімом Паладій Осинка. ”Альбум політв’язня” видав 1946-го у Канаді

Країною суддів і катів — der richter und henker — називали Німеччину в'язні концентраційних таборів. Так перефразували вираз про те, що Німеччина — країна поетів і мислителів, der dichter und denker. Протягом Другої світової через концтабори — "кацети" — пройшли близько 12 млн осіб. Останніх в'язнів відпустили 6 травня 1945 року.

Точна кількість українців, які відбували покарання, невідома. Україна до війни була поділена між кількома державами. Громадян СРСР у таборах записували як росіян, Польщі — поляками, Чехословаччини — чехами. На сорочках носили відповідні латинські літери — "Р", "П" або "Ч".

В'язень Бухенвальду — територія Німеччини — Юхим Харченко згадує, як одного разу пішов до туалету: "Там сидить на перекладині в'язень з літерою "П". Я сам собі не вірю, чи мені причувається. Він декламує уривок з "Гайдамаків" Шевченка:

Як та хмара, гайдамаки

Умань обступили

опівночі; до схід сонця

Умань затопили.

— Чоловіче, що ти декламуєш, таж гайдамаки громили поляків, а ти поляк?

— Я такий поляк, як ти — русский, — відповідає мені.

Він назвався, а я — теж.

— Дуже приємно познайомитися, хоч у неприємному місці, — кажу. З того часу ми стали друзями і багато таких друзів запізнали, з якими пішла спільна, суспільна національна праця".

У концтаборі Аушвіц біля польського міста Освенцим Василь, брат провідника ОУН Степана Бандери, організував "Бандера-Ґруппе". Вони налагодили отримання преси, влаштовували авторські вечори. Чоловіки видали два машинописні номери альманаху "Жіноча недоля".

"Наша група трималася надзвичайно со­лідно, товарисько і дружньо, один одному допомагав як і чим лише міг, — згадував член ОУН Роман Малащук. — Хтось сказав, що українці в обороні неперевершені. І Аушвіц — наглядний і переконливий цьому доказ. Кожен українець, без огляду на його політичні переконання і звідки б він не походив, був для нас свій. Скільки ж недолітків — юнаків із Східньої України, вивезених на роботи до Німеччини, що попали за якісь "провини" до Авшвіцу, розкинених по різних бльоках і командах, перебувало щоденно на наших "штубах", одержували від нас харчі, навіть цигарки, за які вони, як за великий скарб, рятували часто і своє життя".

Схожі угруповання були і в інших таборах. У чеському Терезіні українці домовилися з арештованими місцевими професорами, щоб ті прочитали їм кілька лекцій з історії Чехії, зокрема їхнього національного відродження ХІХ–ХХ ст. А в Бухенвальді в'язні поставили кілька театральних вистав та організували хор.

"Ми врятували життя не одному українцеві, — пише в'язень Бухенвальду Володимир Леник. — При тому зорганізовано матеріяльну допомогу. Більшість українців з власної ініціятиви ділилися харчами, одягом та іншим з друзями, що були в більшій потребі. Ніхто не посмів би комусь нагадувати про цей обов'язок, бо жоден не мав тих життєдайних благ забагато, але кожен був свідомий цього і ділився часом останньою картоплиною".

На чолі українців у таборах стояв так званий староста. В Аушвіцу таким став Микола Климишин, засуджений у міжвоєнні роки за вбивство польського міністра Броніслава Пєрацького. Аби уникнути помсти зі сторони поляків, мусив приховувати своє справжнє ім'я. Його обов'язком було піклуватися про новоприбулих в'язнів-українців. Якось заступився за товаришів, яких мали перевести в інший табір. Добротною німецькою попросив лаґерфюрера Геслера не розбивати українську групу. Іншого разу через підкуп гестапо добився, щоб 10 українок з табору Біркенав перевели на працю до "картофельшеллєр" — там у теплі при кухні вони могли покращити своє харчування.

В Дахау біля Мюнхена старостою був Іван Дутко. Мало хто знав його справжнє ім'я, більшість в'язнів називали Янек. Він носив позначку "П" і позиціонував себе поляком. Працював у таборовій канцелярії. Це давало доступ до картотек ув'язнених. Так міг вираховувати українців і налагоджувати з ними контакт.

Підхарчовувалися травою та вугіллям

"Таборового харчу замало, щоб вижити, й забагато, щоб померти", — говорили у "кацетах". В Ебензее на початку весни 1945-го в'язні отримували вранці 1/4 л "кави", на обід — 3/4 л вареної води з лушпинням картоплі, а на вечір — таку ж воду, часом з гнилою картоплею. Доводилося підхарчовуватися травою та вугіллям.

"Рівночасно з тим психіка людини мінялася. "Голодній кумі хліб на умі" — ви від ранку до ночі думаєте про їжу, неначе голодний звір. Вам і вночі сниться їжа. Ви на всі справи ваші й не-ваші дивитеся під кутом їжі. Коли це триває тижнями й місяцями — ви психологічно худобієте", — пише публіцист Володимир Мартинець.

Не кращими були умови проживання та ночівлі. Часом на трьох-, а то й чотирьох'ярусних ліжках поміщалися по троє. А в австрійському Маутгаузені "кацетники" часто перебували в бараках без ліжок: "Спати розміщували нас у той спосіб, що всі ставали в ряд і на команду сідали, беручи один одного між свої коліна", — ­згадує в'язень Микола Зацухний.

Зараз ви читаєте новину «"Я такий поляк, як ти — русский"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 912
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути