Вівторок, 22 жовтня 2013 07:43

"Зробили мене гетьманом, яким я ніколи не був і не хотів бути"

Автор: фото: Наукове товариство імені Тараса Шевченка / ntsh.org
   31 жовтня 1898 року – наступного дня після відзначення 25-річчя літературної діяльності Івана Франка – у Львівському театрі графа Скарбека, тепер імені Марії Заньковецької, галицько-українська інтелігенція святкувала ще один ювілей – 100-ліття нової української літератури: 1798-го вийшла ”Енеїда” Івана Котляревського.Нижній ряд, сидять, зліва направо: публіцист Михайло Павлик, письменниці Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська та Ольга Кобилянська, етнограф Данило Лепкий, адвокат Андрій Чайковський, журналіст Кость Паньківський. Середній ряд: педагог Іван Копач, етнограф Володимир Гнатюк, письменник Осип Маковей, історик Михайло Грушевський, Іван Франко, літературознавець Олександр Колесса, письменник Богдан Лепкий. Верхній ряд: письменник Іван Петрушевич, етнограф і композитор Філарет Колесса, композитор Йосиф Кишакевич, художник Іван Труш, письменник Денис Лукіянович, художник Микола Івасюк.”Перший друкований твір Івана Франка появився 1874 року в ”Друзі” – була се поезія ”Моя пісня”. Франко мав тоді 18 літ. З того часу минає 25-й рік – для Франка тяжкий час невсипучої завзятої праці”, – писав восени 1898-го журнал ”Літературно-науковий вісник”, що виходив у Львові. До свята видали збірник ”Привіт доктору Івану Франку в 25-літній ювилей літературної його діяльности складають українско-рускі письменники” та укладений Михайлом Павликом ”Спис творів Івана Франка” на 128 сторінках
31 жовтня 1898 року – наступного дня після відзначення 25-річчя літературної діяльності Івана Франка – у Львівському театрі графа Скарбека, тепер імені Марії Заньковецької, галицько-українська інтелігенція святкувала ще один ювілей – 100-ліття нової української літератури: 1798-го вийшла ”Енеїда” Івана Котляревського.Нижній ряд, сидять, зліва направо: публіцист Михайло Павлик, письменниці Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська та Ольга Кобилянська, етнограф Данило Лепкий, адвокат Андрій Чайковський, журналіст Кость Паньківський. Середній ряд: педагог Іван Копач, етнограф Володимир Гнатюк, письменник Осип Маковей, історик Михайло Грушевський, Іван Франко, літературознавець Олександр Колесса, письменник Богдан Лепкий. Верхній ряд: письменник Іван Петрушевич, етнограф і композитор Філарет Колесса, композитор Йосиф Кишакевич, художник Іван Труш, письменник Денис Лукіянович, художник Микола Івасюк.”Перший друкований твір Івана Франка появився 1874 року в ”Друзі” – була се поезія ”Моя пісня”. Франко мав тоді 18 літ. З того часу минає 25-й рік – для Франка тяжкий час невсипучої завзятої праці”, – писав восени 1898-го журнал ”Літературно-науковий вісник”, що виходив у Львові. До свята видали збірник ”Привіт доктору Івану Франку в 25-літній ювилей літературної його діяльности складають українско-рускі письменники” та укладений Михайлом Павликом ”Спис творів Івана Франка” на 128 сторінках

"Наговорили велику силу слів, подарували перо, яке дуже швидко зопсувалося, і грошей стільки, що, на їхню думку, довіку забезпечили мені життя. А справді то вийшли мізерні чайові", – іронізував Іван Франко про святкування 25-ліття своєї літературної діяльності.

Ці слова у спогадах переповідає дружина письмен­ника Бориса Грінченка Марія. Святку­вання відбулися 30 жовтня 1898-го. За рік до цього Франка звільнили з основного місця роботи – щоденної газети Kurjer Lwowski. Причиною стала його стаття у віденському тижневику Die Zeit, в якій автор розкритикував польську інтелігенцію. Недолюблювали письменника й галицькі українці-­русини – у передмові до польського видання своїх оповідань він написав: "Не люблю Русі". З дружиною і чотирма дітьми Франко тіснився у двох кімнатках орендованої квартири.

Львівські студенти наприкінці 1897 року створили комітет, головним завданням якого було допомогти Іванові Франку вийти з фінансової скрути.  Свято відбулося в невеликому клубі пошти. "Коли зал наповнився, мене ще з другим із комітету вислали, щоб піти до Франка, – згадував член оргкомітету Юліан Дроздовський. – Ми хотіли це зробити з якоюсь парадою і тому найняли однокінного фіакра й поїхали. Франка застали вдома і попросили, щоби взяв участь в ювілеї. Він запитав:

– А хто є на тім ювілеї?

Ми запевнили, що зал заповнила молодь. Він сказав:– Ну, то ходім".

Зал зустрів ювіляра оплесками. Підняли завісу – на сцені посеред зелені стояв портрет Франка, виконаний Іваном Трушем. До трибуни по черзі виходили промовці. – 25 літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку, – сказав ювіляр, коли наприкінці його запросили до слова. – Я завжди стояв на тім, що наш народний розвій має бути міцною стіною. Муруючи стіну, муляр кладе в неї не тільки самі гранітові квадри, але, як випаде, то і труск, і обломки, і додає до них цементу. Так само і в тім, що я зробив за ті літа, може й знайдеться деякий твердий камінь, але, певно, найбільше буде того труску і цементу, котрим я заповнював люки і шпари. В кожнім часі я дбав про те, щоб відповісти потребам хвилі і заспокоїти злобу дня.

Далі зачитували вітальні телеграми. Потім був святковий концерт. Насамкінець присутніх запросили на бенкет. Промови продовжилися.

– Якби в мене було що-небудь з натури когута, – півня, – то мені повинен би по сьогоднішньому вечорі вирости отакий високий гребінь, – відповів на те ювіляр. – На які різні високі гідності мене підносили сьогодні! Зробили мене гетьманом, яким я ніколи не був і не хотів бути. Зробили мене проводирем, хоч я любив лише йти в ряді, пам'ятаючи добре того генерала, про котрого Наполеон казав, що коли він іде в ряді, то дуже добрий вояк, коли ж напереді – то чистий ідіот.

На подарунок ювіляру студенти зібрали 1400 крон. Ще 600 додало Наукове товариство ім. Тараса Шевченка, членом якого він був. Через три роки до цих 2 тис. Франко доклав посаг дружини й почав зводити будинок на південній околиці Львова. Але грошей не вистачало – довелося брати 12 тис. крон позики в банку. Боргу письменник не зміг погасити до своєї смерті 1916 року.

 

 

 

Зараз ви читаєте новину «"Зробили мене гетьманом, яким я ніколи не був і не хотів бути"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 757
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути