Злодії-"скачки" помирали від пияцтва та непристойних хвороб

Київ, початок ХХ ст. До одного з трактирів зайшла вродлива дівчина. До цього, губернського тоді, міста вона приїхала місяць тому. Влаштувалася прислугою в родині нотаріуса, що мешкала у 10-кімнатній квартирі неподалік Хрещатика. Сьогодні ж дівчина вільна від роботи. Знайомилася з новим для неї містом. Стомившись від довгої прогулянки, зайшла до трактиру перепочити й випити чаю.

На відвідувачку кілька разів стрільнув поглядом молодик у модній жилетці. Коли нарешті отримав у відповідь сором'язливу усмішку, підійшов, відрекомендувався. Розповів, що повернувся щойно з Європи - у справах своєї фірми він часто їздить за кордон. Наостанок розмови призначив побачення. Дівчина згодилася.

Закрутився роман. Молодик цікавився справами красуні - роботою, обов'язками. Допитувався, чи не ображає її роботодавець, чи, бува, не лізе з непристойними пропозиціями. Невдовзі освідчився в коханні.

А далі на дівчину одне за одним посипалися нещастя. Спочатку пограбували квартиру нотаріуса. Злодії пробралися в помешкання вночі через чорний хід, яким зазвичай користується прислуга. Безшумно відкрили двері дублікатом ключа. Пройшли по кімнатах і, ніби наперед знаючи планування квартири й розташування меблів, винесли всі коштовні речі, золоті прикраси, хутра, гроші.

Нотаріус переїхав на іншу квартиру, значно скромнішу. Скоротив кількість прислуги. Дівчина залишилася без роботи. Сподівалася на допомогу кавалера - майже нареченого вже, - але той раптово зник. Пошуки нічого не дали - адреса, яку він одного разу назвав, виявилася вигаданою: на тій вулиці не існувало будинку з таким номером.

Слідчий пояснив учорашній провінціалці: її залицяльник - насправді типовий "скачок". Так у кримінальному світі звуть нічних квартирних крадіїв. Він просто використав дівчину як наводчицю. Непомітно для неї витягнув деталі про розташування кімнат і меблів у помешканні нотаріуса, а також зробив копію з її ключа.

Таку балакучу й необережну прислугу злочинці називали "темними навідниками". Бо були й "зрячі" - ті вступали зі злодіями у змову й отримували за інформаційні послуги винагороду - "мотю", на тодішньому злодійському жаргоні. Часто "зрячими навідниками" ставали натирачі підлоги - "полотёры". Вони, виконуючи свою роботу, мали можливість добре вивчити помешкання клієнта.

Нотаріус переїхав на значно скромнішу квартиру. Скоротив кількість прислуги. Дівчина залишилася без роботи

Грабіжниками -"скачками" були переважно колишні слюсарі, які втратили роботу, стверджував київський репортер кримінальної хроніки Олександр Купрін. Згодом він прославився як письменник. "На дело "скачок" редко идет в одиночку, - свідчив Купрін. - Ему необходимо, чтобы кто-нибудь "стрёмил" (стерег, наблюдал) в то время, когда он работает. Стоящий на стрёме, или по-киевски "штемп", выбирается из второстепенных воришек, неспособных к ответственным подвигам или не успевших еще зарекомендовать себя. Почуяв опасность, "штемп" дает условный сигнал. Большею частью он кричит: "шесть!" или "зеке!", иногда же сигнал состоит из свистка или покашливания, смотря по обстоятельствам. За свои услуги "штемп" получает из "дувана" (добычи) самое мизерное вознаграждение. "Скачок" производит кражи почти всегда при помощи прислуги - "карасей". И гораздо чаще женской, чем мужской, обязанность которой заключается в "подводке", то есть, иным словом, в приготовлении дела".

Через руки "скачків", або "скоків" чи "скокцерів", як їх іще називали, проходили немалі гроші та коштовності. Та майже ніхто із них багатієм не став. Бо вони частіше, аніж інші крадії, опинялися на "Романовому хуторі" - за ґратами, на сленгу сторічної давнини, - від прізвища Романови - правлячої царської династії. Тому відкладати щось на чорний день не мало сенсу. Усе награбоване "скачки" віддавали "блакатареві" - оптовику, який скупав крадені речі за безцінь. Приміром, за розкішну шубу він давав не тисячу рублів, як вона коштувала, а кількадесят. У ломбарди та ювелірні магазини, де запропонували б більші гроші, сунутися не можна було - після кожної більш-менш великої крадіжки в місті їх пильнувала поліція. Свої заробітки нічні крадії пропивали, програвали в карти, витрачали на жінок. Урешті-решт 90% "скачків" помирали від пияцтва та "непристойних хвороб".

"Скачок" производит кражи почти всегда при помощи прислуги - "карасей". И гораздо чаще женской, чем мужской

Крадіїв на прізвисько "доброго ранку!" вважали мало не артистами. Вони працювали так. На світанку біля розкішного прибуткового будинку зупинявся візник. З екіпажу виходили пасажири з валізами й дорожніми сумками. Дзвонили в одну з квартир. Напівсонній прислузі рекомендувалися родичами господарів. Самих їх просили не будити в такий ранній час. Прислуга запрошувала гостей у квартиру, розміщала в кімнаті. Прибульці совали по кишенях ювелірні вироби, золоті статуетки, портсигари, срібні чарки, гроші - усе більш-менш коштовне, що траплялося під руку. Потім повідомляли прислугу, що хочуть залишити в квартирі свої речі й вийти ненадовго на вулицю. І зникали назавжди. У залишених валізах знаходили дрантя.

Інший сценарій розгортався в готелі. Наприклад, у найкомфортніший "Континенталь" удосвіта заходить солідно вдягнений пан. Удаючи, ніби шукає знайомих, починає штовхати двері номерів уздовж коридору. Де не зачинено - заходить. Якщо в кімнаті хтось є і не спить, бажає доброго ранку й перепрошує - мовляв, помилився дверима. Коли номер порожній, або пожильці гучно хроплять після нічних розваг, забирає коштовності, гроші - і зникає.

Не менш артистичними були залізничні злодії - "коти" й "кішки". Приміром, у грудні 1893-го в вагоні поїзда Київ-Одеса їхав пасажир, у саквояжі якого лежали 2 тис. рублів. Його сусідами по купе було подружжя - молода красуня й літній чоловік. Він постійно сварив дружину, чіплявся якихось дрібниць. Попутниця подобалася пасажирові, але познайомитися з нею не було як.

Після чергового "наїзду" чоловіка красуня образилася й вийшла в тамбур. Витримавши для годиться паузу, слідом за нею вийшов і пасажир. Прогомоніли в тамбурі з півгодини. Кавалер почав залицятися. Записав адресу жінки. У Козятині подружжя вийшло. А пасажир солодко заснув. Уранці до саквояжа - а він порожній. На дні записка: "Чужа дружина щастя не приносить. А грошики в дорозі слід пильнувати". Невдовзі злодійську пару затримали в Києві на Контрактовій ярмарці. Потерпілий, однак, своїх грошей назад не отримав - колишні попутники їх витратили.

Інші залізничні злодії - "мийники" - діяли простіше: застрибували у вагон, коли потяг сповільнював хід під час руху вгору. Приплачували провідникові, щоб упустив. Цікавили "мийників" передусім пасажирські вагони першого або другого класу, де їздила заможна публіка. Працювали вночі, коли "женихи" - пасажири-жертви - спали.

Чужа дружина щастя не приносить. А грошики в дорозі слід пильнувати

Перед Різдвом багато киян від'їжджали до батьків - у містечка або маєтки. А їхня прислуга - в село до родичів. Тож із наближенням зимових свят у Києві багато квартир залишалися порожні. Поліція збивалася з ніг: виїжджали на одне місце злочину, а вже треба було їхати на інше. "Шніферів" - майстрів крадіжки зі зламом - вважали елітою серед злодіїв. Затримати їх було найважче.

Нелегко давалися до рук і "фуфери" - професійні підпалювачі. До їхніх послуг власники нерухомості вдавалися самі. Приміром, чоловік застрахував її на значну суму, а термін страховки добігає кінця. Або спеціально придбав розвалюху, вписавши в купчу завищену ціну. А потім ще й застрахував на суму, яка в кілька разів перевищує реальну вартість халупи. Або замірявся знищити на складі своєї крамниці неходові товари й бодай у такий спосіб отримати за них гроші.

Одержавши аванс, "фуфери" поселялися в приреченому будинку чи заміській дачі під виглядом квартирантів. Або навідувалися до магазину чи складу, що мали піти з димом, під виглядом ремонтників. Насправді ж розсипали по мішечках лекгозаймисті речовини й розставляли по всьому приміщенні. А тоді підпалювали дерев'яні частини будинку.

×