"Вони йдуть приймати душ. Та замість води ми вмикаємо отруйний газ. Зручно"

У Освенцимі знищили 95 тисяч євреїв із Закарпаття

"Наказ Генріха Гіммлера був жахливий. Він обрав Освенцим для знищення євреїв Європи. Його обґрунтування переконали мене, і я взявся виконувати наказ. Залучив 4 тисячі есесівців як наглядачів табору. Практично ніхто не відмовлявся. Хоча могли б, за це не карали", – писав у книжці "Комендант Освенцима" один із керівників Третього рейху Рудольф Гесс.

Навесні 1942-го йому наказали остаточно вирішити єврейське питання. Для цього мав облаштувати спеціальну установу. Отримав у розпорядження табір біля міста Освенцим на території окупованої 1939 року Польщі. Німецькою його називали Аушвіц.

 

Раніше нацисти виселили частину жителів Освенцима та восьми сіл і знесли 1,2 тис. будинків, щоб облаштувати табір для членів польського руху опору. За ініціативи німецьких промисловців створили комплекс із виробництва зброї та хімдобрив – завод концерну IG Farben. Перші 728 польських політв'язнів прибули 20 травня 1940-го.

Кількість ув'язнених швидко зросла до 11 тис. Більшість серед них – радянські полонені, злочинці, свідки Єгови та гомосексуалісти. Табір розширили до 500 га. У лютому 1943 року почали масово завозити євреїв і ромів.

– Заходиш через ворота, а виходиш із димом із крематорію, – кажуть новоприбулі в'язні.

Слабких, літніх, жінок і дітей одразу вбивають і спалюють у крематоріях. Сильніші працюють на фабриках. Arbeit macht frei – "Праця звільняє" написали німці над головними воротами табору.

У блоці №11 нацисти починають вбивати з допомогою газу. Випробовують різні суміші. Зупиняються на ціанистому водні із синильною кислотою – пестицид "Циклон Б". Його у 1910-х винайшов німецький єврей Фріц Габер.

"На смерть жертв пішло 3–15 хвилин, – доповідав заступник коменданта Карл Фріцш. – Ми дізнавалися про загибель людей по тому, що вони переставали кричати. Технічно це було неважко, могли утилізувати 2 тисячі голів за пів години. Спалення трупів зайняло багато часу. Вбивство можна зробити легким. Навіть не потрібні охоронці, щоб заганяти до камер. Вони йдуть приймати душ. Та замість води ми вмикаємо отруйний газ. Зручно".

Камеру для отруєння газом обладнують під землею, щоб інші в'язні не чули криків тих, хто задихається. Називають душовою. До неї одночасно запускають до 2 тис. людей. Вони не розуміють, чому в лазні немає води. Потім відчувають брак повітря.

Відібрані в'язні-робітники з трупів знімають обручки та сережки, жінкам обрізають волосся, вибивають золоті зуби. Останки відправляють у крематорії. Печі працюють цілодобово. У кожній за день знищують до 350 тіл. Коли не встигають, складають на купу біля крематорію і так спалюють. Попіл вкривав навколишні села.

Два бараки Освенцима відводять під коштовності вбитих. В'язні називають приміщення Канадою, бо вважають цю країну землею достатку.

Із утриманців формують групу, яка патрає одяг і взуття загиблих, намагаючись знайти цінності. Це вважається однією з кращих робіт в Освенцимі. За в'язнями стежать есесівці, проте робітники вхитряються виносити знайдені серед речей ліки та їжу.

Щодня назбирують до 12 кг золота. Прикраси переплавляють у зливки. Гіммлер пишається роботою табору, щомісяця той приносить скарбниці 2 млн марок.

Охоронці вважають в'язнів нижчою расою. Можуть розстрілювати, коли заманеться. У середньому люди живуть в Освенцимі чотири місяці. Їх ділять на категорії. Маркують трикутними позначками, які пришивають на тюремні роби разом із номерами. Червоні трикутники носять політичні й радянські в'язні, чорні – цигани, рожеві – гомосексуалісти, фіолетові – свідки Єгови, зелені – всі інші. Євреям нашивають шестикутну зірку.

Улітку 1942-го в Освенцим привозять 350 членів Організації українських націоналістів. Нацисти називають їх групою Бандери. До неї входять молодший брат провідника ОУН Василь Бандера, отець Микола Доманський, члени організації Володимир Дейчаківський, Леонтій Дяків, Лев Ребет. Працюють у табірному госпіталі, пральні, швейній майстерні.

Більшість із них гине від голоду, епідемій, поганих умов і мордування з боку нацистів. Українців реєструють не за національністю, а за громадянством. Привезених із Радянського Союзу позначають літерою R, з Польщі – P, з Чехословаччини – C, з Румунії – Ru. Загалом майже 110 тис. в'язнів – вихідці з України. 95 тис. із них – євреї Закарпаття, решта – полонені червоноармійці. Українці в расистській ієрархії нацистів стоять вище за євреїв і циган, яких збираються винищити першими, та нижче за інші етнічні групи.

 

"Люди спали в холодних бараках, де колись тримали коней, майже не їли, з ранку до вечора тяжко працювали, – згадував в'язень Освенцима Онуфрій Дудок. 16-річним його вивезли зі Львівщини на роботу в Німеччину. За якусь провину заслали в концтабір. – Уранці – відвар із трав, на обід – суп із гнилих овочів, вечеря – 300 грамів хліба зі сміттям. Працю каторжан прикрашав таборовий оркестр – бубон і трубка. Майже цілий день чули бум-бум-бум".

Після вечірньої перевірки ув'язнених змушують протягом кількох годин стояти мовчки та непорушно незалежно від погодних умов. Знесилених, які падають, розстрілюють.

У Освенцимі проводять медичні експерименти, вчені шукають методи стерилізації. Збираються застосовувати до "нижчих рас". Багато піддослідних помирає, інших убивають після експериментів.

Головного лікаря концтабору Йозефа Менгеле називають янголом смерті. Близнюкам пересаджує органи і спостерігає, як ті приживаються. Новонароджених морить голодом, щоб побачити, скільки часу проживуть без їжі.

"Він сидів за столом, до якого вела черга повністю голих в'язнів, – розповідала Розалія Філіп із Мукачева. – Оцінивши кожного швидким поглядом, вирішував – у газову камеру чи на роботу. Люди страшно боялися. Жінка з нашого блоку перед оглядом натирала дочці піском щоки, щоб виступив рум'янець і здавалася здоровішою. Говорили про блок, де проводили експерименти, – жінок стерилізували, змушували вагітніти від братів, робили аборти на різних термінах".

Коли кількість в'язнів досягає 20 тис., будують табір Освенцим ІІ, або Біркенау, – в селі Бжезінка за 3 км від Освенцима. Має чотири газові камери і стільки ж крематоріїв. Призначений суто для знищення людей.

– Задля розваги есесівці наказували жінкам-в'язням роздягатися й запускали під душ. Вмикали то дуже холодну, то дуже гарячу воду. Їх веселила реакція жінок, – згадувала про Біркенау Дунко Урбанська з Житомирщини.

Із наближенням лінії фронту влітку 1944 року нацисти починають переводити в'язнів з Освенцима на територію Німеччини. У таких маршах смерті гинуть 15 тис. людей. У січні 1945-го солдати Першого Українського фронту заходять у концтабір. Застають 7,5 тис. в'язнів, серед них 180 дітей.

Архів табірних документів вивозять у Радянський Союз і засекречують. Коменданта табору Рудольфа Гесса затримують. Дають слово під час суду над нацистами в Нюрнберзі у квітні 1946-го. Звинувачують у вбивстві 3,5 млн людей.

– Визнаю причетність до вбивства тільки 2,5 мільйона. Решта померла від хвороб і голоду, – каже Гесс.

За рік його вішають поруч із крематорієм у Освенцимі.

Після війни частину вцілілих приміщень Освенцима використовують як в'язницю для борців зі сталінським режимом. 2 липня 1947 року польський сейм ухвалює закон про збереження території та об'єктів концтабору. Засновують Державний музей "Аушвіц-Біркенау". Входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО. На місці ліквідованих газових камер Біркенау споруджують меморіальний комплекс, що містить пам'ятні послання 20 мовами світу.

 

Антисемітизм – це явище, характерне для російської шовіністичної ідеології

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у інтерв'ю італійській телекомпанії Mediaset 2 травня повідомив: "Зеленський висуває аргумент: яка в них може бути нацифікація, якщо він єврей? Гітлер теж мав єврейське походження, то це нічого не означає. Вже давно ми чуємо, як мудрий єврейський народ каже, що найбільші антисеміти – це самі євреї".

Голова ізраїльського меморіалу жертв Голокосту "Яд Вашем" Дані Даян назвав висловлювання Лаврова образою та важким ударом по жертвах нацизму.

Історик Олександр Алфьоров вважає, що антисемітизм – складова російського шовінізму. Представник Кремля довів це своїми висловлюваннями.

У Москві звинувачують українців, що вони самі обстрілюють свої території і знищують людей. Через це нас нібито потрібно денацифікувати. Звинувачення Лаврова, що євреї самі винні в Голокості, звучать схоже. Що спільного в таких нападах росіян на українців і євреїв?

– Росія – це унікальна країна. Кілька сотень років тому натягнувши на свої землі межу Європи, ніколи Європою так і не стала. Вона була б і рада грати за європейськими правилами, але весь час ця гра закінчується на якихось домовленостях.

Москва не вміє домовлятися, а тим паче виконувати обіцяне. Серед її політичних цінностей не має поняття "угода". А через те її слово грізно звучить лише там, де є її інтереси. Те, що говорять, – не завжди правда, обіцяного не виконують.

Денацифікація України – це чергова брехня, орієнтована на систему європейських цінностей. Росія говорить мовою загальноприйнятих конвенцій і стандартів, але вкладає свої сенси.

Та нарешті світ побачив, що неймовірний комплекс меншовартості змушує Росію постійно брехати. І на цьому будується їхня дипломатія: на біле говорити чорне й захищати позицію до останнього. Тому вони звинувачують українців у обстрілах власних територій та вбивствах мирних жителів, а євреїв – у скоєнні Голокосту.

Чи можемо порівнювати нинішніх росіян із нацистами?

– Підтримую вживання терміну "рашисти" щодо росіян. Порівнювати їх із нацистами неможливо. Якби це було в контексті рейх – Радянський Союз, то РФ – це новий виток. Це посткомуністична, необільшовицька ідеологія. Вона ґрунтується на низько­якісних ідеологічних підвалинах, що мають не теоретичну площину, а виключно риторику.

Ізраїль не активно підтримував Україну з початком повномасштабного вторгнення Росії, позиція змінилася після заяви Лаврова. Чому так?

– Значна частина громадян Ізраїлю – вихідці з Радянського Союзу. Вони є носіями певної совєцької ментальності. Ці люди мали пієтет до Росії як колективного спогаду про старе життя, навіть якщо були уродженцями України.

Та обличчя рашизму викрито – це людиноненависницька політика. Тепер дедалі більше євреїв починає розуміти, що антисемітські погрози та побутовий антисемітизм – це явище, характерне для російської шовіністичної ідеології.

Нацисти були відомі звірствами, зокрема знищенням євреїв. Рашисти чинять жахливі злочини проти українців на тимчасово захоплених територіях. Звідки береться така ненависть до інших народів і бажання підкорювати таким шляхом? Чи вдавалося комусь в історії так досягти успіху?

– Звірства російських військових, що їх вони вчиняли в Україні, – це один з елементів звичної поведінки російської армії. Якщо в німців це була ідеологічна ситуативна практика, то армія росіян вчиняла звірства завжди. Особливо щодо українців. Подібну Бучу вони влаштували під час повстання Івана Мазепи в гетьманській столиці Батурині та сотенному місті Лебедині чи в захоп­лених більшовиками Києві, Харкові, Одесі. Така поведінка є спадком із часів Золотої Орди та в цілому характерна для різних періодів історії Азії. Для цього континенту такі практики приносили успіх. Звірства та винищення супротивника подекуди призводило до утворення нових азійських імперій або ж тоталітарних режимів. Проте вони не властиві Європі.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×