"В той час, коли імператори Габсбурґи отримали доступ до перевалу Ґоттард і прагнули контролювати кантон Урі, а отже, і всю трансальпійську торгівлю, до міста Альтдорфа послано нового намісника Германа Ґесслера. Горді горяни Урі вирішили об'єднатися із сусідніми кантонами Швіц і Унтервальден, аби разом боротися проти жорсткого гніту австрійців", – йдеться у "Хроніці гельветів" Егідія Чуді. Написана у 1430-х, розповідає про створення Швейцарської держави на початку ХІІІ ст.
Герман Ґесслер повісив на центральній площі Альтдорфа свій капелюх. Наказав кланятися біля нього кожному перехожому – інакше смертна кара. Селянин Вільгельм Телль ішов площею із сином і відмовився виконати наказ.
– Я – вільна людина, – заявив на допиті у намісника.
Ґесслер побачив, що в руках у порушника був лук. Тоді він поставив синові Вільгельма на голову яблуко і під страхом страти наказав прострелити його. Телль влучив у фрукт.
– Я бачив, що ти сховав під одягом другу стрілу. Для чого? Скажи мені правду. Обіцяю, що залишу тебе живим, – перепитав чиновник.
– Якби я вбив сина, вона полетіла б у вас, – відповів Телль.
– Хоч я і обіцяв зберегти тобі життя, але зроблю так, щоб відтепер ти не бачив ані сонця, ані місяця.
Егідій Чуді подає точну дату цієї події – 18 листопада 1307 року. Ґесслер наказав ув'язнити селянина. Проте він утік і таки застрелив намісника. Це стало поштовхом до остаточного об'єднання швейцарських земель.
– Насправді оповідь про Вільгельма Телля і союз трьох кантонів – красива вигадка, як легенди про короля Артура чи Робіна Ґуда, – вважає історик Роджер Саблоньє (1941–2010). – Довгий час дослідники вважали працю Егідія Чуді авторитетним джерелом. Проте археологічні розкопки не підтвердили більшість його тез. Згадок про Вільгельма Телля й намісника Ґесслера немає в жодних архівних документах. Натомість легенди про віртуозного стрільця-героя є у фольклорі багатьох народів – від Індії до Скандинавії. Очевидно, з місцевих переказів черпав матеріал і автор "Історії гельветів". Вільгельм Телль – міф, але нація потребує таких міфів. Тому вони живуть, попри критику.
42% швейцарців дотепер переконані, що Вільгельм Телль жив насправді. В Альтдорфі герою встановили пам'ятник. Фрідріх Шиллер написав за мотивами його історії драму, а Джоаккіно Россіні – оперу.
"Для того чтобы создать доброе справедливое общество, людям надо сперва стать хорошими. Установить сердечные добрые отношения между нациями, что невозможно без национального раскаяния, без национального самоограничения. Вот почему программу, которую я предлагаю для моей страны, я называю нравственной революцией", –
сказав дисидент Олександр Солженіцин (1918–2008) на прес-конференції в Цюриху 16 листопада 1974 року. За дев'ять місяців до цього його позбавили радянського громадянства і вислали з країни. Зустріч із журналістами називалася "О будущем России"
18 листопада 1626 року в Римі освятили собор Святого Петра – церемоніальний центр Римо-католицької церкви. За легендою, він споруджений на місці поховання апостола Петра, що загинув 66-го. Над зведенням собору протягом 120 років працювали 12 архітекторів. Рафаель Санті (1483–1520) пропонував збудувати його у формі хреста, а Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) спроектував великий центральний купол. Завершував роботи Карло Мадерно (1556–1629). Храм здатен вмістити 60 тис. осіб, але цього було недостатньо. Через 45 років перед ним облаштували овальну площу, на якій можуть одночасно перебувати ще 400 тис. людей.
18 листопада 1870-го у Франції запрацювала перша у світі офіційна голубина пошта. Париж тоді оточили прусські війська. У Тур за 200 км від столиці на аеростаті відправили 363 голуба. Повідомлення фотографували на мікроплівку, її ховали в порожнину гусячого пера та заклеювали воском. До одного птаха можна було прикріпити до 20 таких пір'їн. Відстань між містами голуби долали за 1,5 год. У Парижі зображення з плівки проектували на великий екран, поштарі переписували його. Німці намагалися перешкодити сполученню – стріляли в голубів і випускали назустріч соколів. Тоді французи почали кріпити до хвостів мініатюрні свистки – їхній звук відлякував хижаків. До закінчення облоги у січні наступного року вижили 73 птахи. За цей час вони передали 150 тис. урядових і понад мільйон приватних листів.
18 листопада 1935 року, в день 17-ї річниці незалежності Латвії, у столиці держави Ризі відкрили Монумент Свободи. Обеліск заввишки
42 м встановили на місці, де з 1910-го стояв пам'ятник російському імператору Петру І. Кошти на спорудження збирали серед громадян шість років. Майже всі матеріали привезли з-за кордону: з Фінляндії – граніт, з Італії – травертин. Фігуру, що стоїть на вершині, зліпили з гіпсу в Ризі. Тоді відвезли до Стокгольма, відлили з бронзи й повернули назад. В останню ніч робітники вибивали на підніжжі напис Tvzemei un Brvbai – "Вітчизні та Свободі". Міністр оборони Яніс Балодіс погодив його лише напередодні. За радянських часів пам'ятник хотіли знести. Врятувала його Віра Мухіна – авторка скульптури "Робітник і колгоспниця", родом із Риги. Вона переконала партійне керівництво, що "Свобода" є пам'яткою мистецтва.
3 
1
Коментарі