Ексклюзиви
Середа, 18 жовтня 2017 11:45

Везли ночами. На день вагони заганяли у тупики

Протягом трьох діб із західноукраїнських земель депортували понад 77 тисяч людей

– Ганьба нам! Уже два роки Шухевич переховується в нас. Хіба ми не можемо з ним упоратися? – голова Ради міністрів УРСР Микита Хрущов виступає у Львові на засіданні секретарів обкомів та начальників обласних управлінь держбезпеки 23 квітня 1947-го.

– Треба позбавити бандерівців підтримки місцевих жителів, – пропонує керівник львівського управління міністерства держбезпеки Олександр Воронін.

У Москві беруться за підготовку депортації причетних до українського повстанського руху. Складають списки жителів теперішніх Чернівецької, Рівненської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Волинської областей. Рада Міністрів СРСР ухвалює указ "Про виселення із західних областей УРСР до Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської областей членів родин оунівців і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях". Операція отримує кодову назву "Захід". 3 жовтня 1947 року затверджують план переселення.

Автор: plus.lviv.ua
  Депортовані з Волині 1947 року на сплаві лісу в Сибіру
Депортовані з Волині 1947 року на сплаві лісу в Сибіру

"Головним їхнім методом були засідки, ходіння по селі і вислуховування та роблення ревізій, – йдеться в інформативному огляді ОУН-УПА Борщівського району на Тернопільщині. – Перевіряли ліси. Перевіряли людей, чи ночують дома, та списували їхнє майно. Це вони робили обережно, пускаючи різні поголоски. Говорили, що буде мобілізація. Тому є наказ реєструвати майно".

Підпільники дізнаються про підготовку акції. Розповсюджують листівки зі словами: "Ховайтеся! Вас хочуть виселити". Багато людей тікають. У Рівненській області працівники держбезпеки не застають удома 338 родин, запланованих на виселення, – це понад 2 тис. осіб. Люди йдуть у ліси. Військові – за ними, відловлюють.

Операцію розпочинають о 6:00 21 жовтня 1947-го. Заходять у будинки й вимагають збирати речі. Офіційно мають давати 2 год. Насправді виходить менше. Співробітники МДБ (Міністерства державної безпеки. – Країна) хочуть закінчити операцію за рекордно короткий час. Їм допомагають 8 тис. учасників винищувальних батальйонів, сформованих із місцевих мешканців. У народі їх називають "стрибками". Мобілізують весь гужовий та автомобільний транспорт.

"Стояла холодна погода. Сніг упав на ще не замерзлу землю. Болото перетворило дороги на непрохідну таляпавку. Бризкало з-під взуття аж до очей, – розповідала про той день Ярослава Шпiкула з міста Копичинці Гусятинського району на Тернопільщині. – Зігнали на одну з площ. Через деякий час підігнали підводи. Повантажили ми на них свої бідні пожитки і подалися на залізничну станцію Хоростків. По дорозі дещо кинула нам на віз родина, і з тим добром пішли ми за возами. Йшов сніг з дощем, плакала природа, плакали ми, йдучи розкислим болотом за підводами, затуляючись від пронизливого вітру. Підтримували один одного. Сумно проводжав нас із родинних осель рідний край. Просили Бога, щоб скоріше добратись до вагонів. Сховатися від вітру, холоду й обсушитися".

На Тернопільщині випадає багато снігу. Шляхи прокладають танками й бронетехнікою. За ними рухаються люди й вози. У першу чергу вивозять родини підпільників. З-поміж них обирають, кого можна залишити. Ті мусять співпрацювати з МДБ.

Під час обшуків у хатах виявляють криївки. Конфіскують зброю та літературу. Будинки депортованих передають на потреби колгоспів. У них влаштовують сільради, клуби, хати-читальні, дитячі садки та крамниці. Худобою, кіньми й реманентом депортованих розпоряджаються місцеві комуністи-активісти.

Люди намагаються чинити опір виселенню. У селі Корнин за 9 км від Рівного кільцем оточують машину з односельчанами, яких вивозять. Оперативники стріляють угору. Люди розбігаються. У селі Новий Двір – тепер Турійський район на Волині – з дому засудженої Марії Андрошулик односельчани забирають її 4-річну доньку. Потайки виносять на другий поверх будинку й скидають на руки селянам, які чатують там. Військові шукають дитину, але не знаходять.

У селі Черниїв б'ють у дзвони церкви. На площі збирається натовп. Люди вимагають залишити затриманих. Жінки просять, щоб їх посадили в машини до чоловіків або розстріляли на місці.

"У вагонах не вистачає повітря для дихання, і людей охоплювала страшна спрага, – йдеться у звіті проводу ОУН про вивіз людей на станції Лужани – тепер Кіцманський район на Буковині. – Замкнені у вагонах плачучи просили тих, що стояли на станції, подати через ґрати хоч крихітку води або снігу. Через брак повітря і води багато слабосильних подушились".

У вагонах на стінах намерзає лід. Люди помирають від переохолодження. Коли потяг рушає, їх викидають уздовж колії.

Автор: volga.lutsk.ua
  Герой Радянського Союзу Іван Сокіл із сім’єю. Під час Другої світової війни окупаційна влада хотіла вивезти його з рідного села Старий Чорторийськ – тепер Маневицький район на Волині – в Німеччину на роботу. Юнак вистрибнув з вагона, втік і приєднався до загону УПА. Став кулеметником. З приходом радянських військ був мобілізований. Брав участь у форсуванні річки Одер. За знищення 60 противників, захоплення й утримання рубежу його нагородили орденом ”Золота зірка”. Після завершення війни продовжував служити протягом 5 років. Постійно був під наглядом агентів спецслужб. 1947-го його дружину Анну з доньками вислали в Іркутську область
Герой Радянського Союзу Іван Сокіл із сім’єю. Під час Другої світової війни окупаційна влада хотіла вивезти його з рідного села Старий Чорторийськ – тепер Маневицький район на Волині – в Німеччину на роботу. Юнак вистрибнув з вагона, втік і приєднався до загону УПА. Став кулеметником. З приходом радянських військ був мобілізований. Брав участь у форсуванні річки Одер. За знищення 60 противників, захоплення й утримання рубежу його нагородили орденом ”Золота зірка”. Після завершення війни продовжував служити протягом 5 років. Постійно був під наглядом агентів спецслужб. 1947-го його дружину Анну з доньками вислали в Іркутську область

"Запхнули в товарні вагони з триповерховими нарами та вузеньким проходом між ними, – згадувала Марія Гуц із села Грушвиця за 18 км від Рівного. – До полудня вагон був забитий людьми з навколишніх сіл. В основному це були жінки з малими дітьми та люди похилого віку. Крик, плач, стогін. Подорож до Уралу зайняла місяць. Везли ночами. На день вагони заганяли в тупики. Воду приносили дуже рідко, зо два рази на день давали якусь юшку й тухлу рибу. Люди почали хворіти, особливо діти".

За день у містечку Хоростків – тепер Гусятинський район на Тернопільщині – набирається переселенців на 12 вагонів. У обласному центрі людьми забивають ешелон із 70 вагонів. Його тягнуть кілька паровозів.

"На всіх – одна маленька пічка. Зварити їжу там було неможливо. Ледве доїхали до Чити. Розмістили нас у старих японських бараках. Старших забрали на роботу в радгосп, молодих – у шахту. Мені було 16 років. Люди постійно гинули. Часто трупи лежали тиждень. Викопати яму було неможливо", – згадує Марія Гуц.

"Поселили в нові холодні будиночки, що зводили наші земляки-в'язні. Їх відгородили колючим дротом. Сім родин із наших Делятинців (село на Прикарпатті. – Країна) розмістилися на нарах в одному двокімнатному будинку, – йдеться у спогадах невідомої виселенки. – Працездатним наказали збиратися в комендатурі. Вона була за 2 кілометри. Возили машинами на будівни­цтво. Назад ішли 7 кілометрів пішки. Платили стільки, що вистачало з'їсти раз на день кусень хліба".

Найбільше – 4370 сімей – вислали до Омської області в Росії. До Молотовської – тепер Пермська – 2991 ро­дину, в Челябінську область – 2788, в Іркутську – 1924, у Красноярський край – 536 сімей, у Читинську область – 453, у Казахську РСР – 3133 родини.

"Привезли нас на шахти в Молотовську область – станція Баская, – продовжує Марія Гуц. – Поселили у двоповерховий барак, під стінами якого стояли залізні ліжка. Старі й малі вантажили мокре вугілля на платформи. Ми не мали права виїжджати за межі цього поселення. Щопонеділка мусили відмічатися в комендатурі".

Людей відправляють працювати на вугільні шахти. Відбирають паспорти. Замість них дають посвідчення спецпереселенця. Діти й підлітки навчаються в школах. Після випуску їм видають паспорти з позначкою про обмеження в правах. Вони не мають можливості жити в Москві та Ленінграді, здобувати вищу освіту. Заборонено повертатися на батьківщину.

1947-го виселяли на 8–10 років. Згодом "враховуючи складну обстановку в західних областях УРСР" людей залишили на місцях поселення довічно. За втечу депортованому загрожувало 20 років каторжних робіт.

Автор: territoryterror.org.ua
  Гравюру ”Вивіз на Сибір” створив художник і боєць Української повстанської армії Ніл Хасевич 1947 року. Її опублікували у США у збірці ”Графіка в бункерах УПА” 1952-го
Гравюру ”Вивіз на Сибір” створив художник і боєць Української повстанської армії Ніл Хасевич 1947 року. Її опублікували у США у збірці ”Графіка в бункерах УПА” 1952-го

"Коли привезли в бараки, то було так: десь 3 метри в землі і над ним – тільки дашок. Але перед тим нас загнали в "прожарку" (пристрій для прожарювання одягу для знищення вошей і гнид. – Країна), – розповідає Ярослава Грендиш зі Львова. – Люди лишилися голими й босими. В 14 років уже виписували дітей на роботи в шахти. І не було дня, щоб когось не хоронили".

На Волині й Львівщині виселення провели за добу. Через сніг у Чернівецькій і Тернопільській областях депортація тривала на день довше. "За успішне виконання спеціального завдання уряду" орденом Червоного Прапора нагородили 49 військовослужбовців.

77 791 людину виселили із західноукраїнських земель органи держбезпеки СРСР протягом 21–23 жовтня 1947 року. Це 26 332 сім'ї. Найбільше переселених було зі Львівської області – 15 920 осіб. Їх відвезли в малозаселені райони Сибіру й Далекого Сходу

Виселяють у радіусі до 15 кілометрів від доріг і підприємств

1939, 11 жовтня – початок депортації осадників – колишніх солдатів польської армії, які отримали землі й поселилися в Західній Україні та Білорусії. У радянській пропаганді їх називають гнобителями. Таємний наказ про виселення "контрреволюційних елементів" видав нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія.

"Зброєю, косами та вилами бий вічних ворогів – польських панів", – писали в радянській листівці-відозві. Осадникам давали 2 години на збори. Більшість відправили в басейн річки Волга працювати на лісозаготівлі. Решту – на мідні та золоті рудники. Усього вивезли 89 062 особи. Українців серед них була десята частина.

1940, квітень – репресії проти тих, хто відмовляється отримувати паспорт, продає власні речі, не виконує норми праці, не платить податки, спізнюється на роботу. Співробітники НКВС розшукують членів польських та українських антирадянських партій. Арештовують за діяльність, яка до 1939 року вважалась легальною. До вищої міри покарання засуджують за спробу перетнути кордон.

1940, 2 вересня – політбюро ЦК ВКП(б) ухвалює рішення депортувати членів сімей ув'язнених. "При опрацюванні планів, а також ходу виселення потрібно використати досвід, набутий під час операції з осадниками", – рекомендує підопічним Лаврентій Берія. Наказує керівникам північноказахстанських областей бути готовими прийняти до 20 тис. депортованих.

1944 – радянська влада виселяє родини учасників ОУН-УПА. Для цього на Західну Україну перекидають п'ять бригад Внутрішніх військ. Сім'ї вивозять у Красноярський край, в Іркутську, Омську та Новосибірську області. 27 листопада 1945 року приймають рішення про "очищення від населення території навколо підприємств і доріг в радіусі до 15 кілометрів". Під репресії підпадають духовенство й віруючі греко-католики.

1945, 26 квітня – бійці Української повстанської армії захоплюють містечко Радехів на Львівщині. Нападають на табір, де перебувають засуджені до депортації – переважно жінки й діти, родичі підпільників. Партизани звільняють в'язнів. НКВС залучає більшу кількість військ для боротьби з повстанцями та організації таборів.

1948 – виселяють селян, які відмовляються йти в колгоспи. "Або поступати у колгосп, або всім селом виїжджати до Сибіру, раз село мириться з ворогами і не бореться за радянську владу", – каже перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов на зустрічі з жителями села Доб­росин – тепер Жовківський район на Львівщині.

1948, листопад – за вбивство директора школи у селі Гермаківці – нині Борщівський район на Тернопільщині – у Сибір виселяють вісім сімей. Активізують висилку віруючих церкви свідків Єгови. Їх звинувачують у відмові служити в армії та проповідуванні. Вважають шпигунами США. Частина їхнього конфіскованого майна йде на погашення боргів, решту безкоштовно передають колгоспам.

Зараз ви читаєте новину «Везли ночами. На день вагони заганяли у тупики». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 133
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода