У Чикаго 1933 року провели конкурс "Міс Україна"
"Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну життєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події", – розмістив у 1932 році в американських газетах звернення до українців лікар 48-річний Мирослав Сіменович. Закликав узяти участь у світовій виставці "Століття прогресу" в Чикаго, де він жив.
Провідні країни створюють для виставки павільйони, які наповнюють технічними і культурними досягненнями. Українці починають готуватися до події за два роки. Засновують Українську виставкову корпорацію, що об'єднує національні організації Чикаго. Насамперед дбають про дозвіл на участь. Знають, що їм можуть відмовити. Допускаються лише представники незалежних держав. Територія України тоді була розділена між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.
"Американський виставковий комітет два рази відкинув нашу пропозицію участі, – писав секретар Української виставкової корпорації Степан Куропась. – Протест склав амбасадор СРСР Максим Літвінов. Тоді Америка саме визнала Совєтський Союз. У протесті тверджено, що українська корпорація не має права представляти Україну, яку репрезентує він. Такий самий протест склав польський амбасадор Потоцький. Речник України д-р Мирослав Сіменович знайшов доброго американського адвоката Страйкмана, який мав вплив і гарних знайомих на Світовій виставці. По довгих трудах, по авдієнціях у державних чинників український державний синьо-жовтий прапор замаяв на будівлі адміністрації Виставки разом із іншими державними прапорами. Всі прапори зготовила адміністрація. Отже, Москва і Варшава програли".
Беруться за виготовлення павільйону і сцени, організацію хору, ресторану й виставки. Оркестр місцевої парафії отця Миколая погоджується грати безкоштовно. Гонорар просить виплатити, лише коли комітет заробить на відвідувачах. Гурт називають Blue Shirts Orchestra – "Сині сорочки". На виставці діє профспілка артистів. Вимагає, щоб українські музиканти вступили до неї. Їй відмовляють через відсутність грошей на внесок.
"Три дні грали хлопці. Коли надійшов президент союзу Петрілло, музиканти схопили його і винесли з павільйону, – згадує Степан Куропась. – Профспілка почала погрожувати, що не дозволить грати на сцені. Остаточно я полагодив справу так, що наші не гратимуть, але й не вступатимуть до союзного оркестру. Назвав їх не музикантами, а акторами театру".
Основні витрати на організацію бере на себе Український національний союз. Він має фонд, що формується з внесків і прибутків від розміщення грошей на банківських рахунках. 1933 року об'єднує 20 тис. членів. Домовляються про будівництво павільйону за $22 тис. із компанією Jackson.
Союз українок Америки просить представницю організації "Українське народне мистецтво" зі Львова Стефанію Чижович закупити колекцію творів для виставки. Центральне відділення організації позичає для цього гроші. З половиною коштів Чижович їде до Львова. Для погашення позики всі відділи організації мають виплатити по $25. Кожне представництво по США може брати експонати для проведення показів у своїх містах.
Виставка починає роботу зі спільного параду за участі 1 тис. осіб, які йдуть у національних костюмах і військових мундирах повз трибуну з членами уряду. Українська група з 50 чоловік – у традиційних строях із синьо-жовтим прапором. Потім на стадіоні Soldier Field відбувається урочиста церемонія "Салют націй".
Кожну експозицію відкривають окремо. Український павільйон представляють 25 червня. Діаспорні газети запрошують українців із Канади та США. Святкування триває до ночі. Пригощають традиційними стравами. Жінки демонструють народні костюми і співає хор.
"Про український хор під диригентурою винятково талановитого Юрія Бенецького писати можна тільки похвали, винести можна тільки приємні спогади, – зазначав музичний критик Герман Дервіс. – Слухаючи його вчора, відновилася наша віра в музичну будуччину Чикаґо, бо з такими талантами не мусимо ні просити, ні домагатися місця в центрах культури. Воно нам належить".
– Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати, – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга. Запрошує українського скульптора й художника Олександра Архипенка.
"Прибули на виставку 11 вересня, заплатили за вхід по 50 центів і почали розглядати, – пише в листі до редакції читач "Свободи" Мирон Сурмач. – Будинки, башти, кольори – здається, опинилися в казковому місті. Що довше придивляєтеся до тих будов, то менше розумієте. Щось шукаєте, та нічого знайти не можете. Але всі чиказькі газети радо розписують про Архипенка, бо ціле місто збудоване за його творами. Казкове місто, загадкове для звичайного чоловіка – як всі твори Архипенка".
Журналісти називають його виставку головною подією фестивалю. Після представлення української експозиції, Олександра Архипенка запрошують почесним гостем на "Свято доброї волі" на японському майданчику. Переможниця тамтешнього конкурсу краси домагається, щоб художник намалював її портрет.
"Павільйон мав ресторан, який був головною фінансовою базою, – пише Степан Куропась. – Там не бракувало дівчат у національних строях. Вони були коштовні й вимагали щотижневого чищення. Тому їх замінено практичнішими. Дів чата в ресторані працювали даром, але діставали чайові. Були клопоти в кухні, хоч ми мали шефа Задорожного – досвідченого знавця ресторанної справи. Там було все необхідне устаткування і меблі, придбані на виплату. Всі гроші забирала адміністрація, яка відтягала собі комісійне. Решту повертала нам. Я відбирав і підписував доставку харчів і меблів. Проти мене доставщики подали суму 55 тисяч долярів, які їм винна була корпорація. Мусив податися на банкрутство".
Біля входу до павільйону поставили члена організації Українські січові стрільці Гриця Сеніва. Дозволу мати при собі зброю він не отримав, але відбував сім днів на тиждень з 12:00 до 20:00 години. Йому платили $14 на тиждень і виділяли харчі.
– Як твоя служба, Грицю? – питали його.
– Тяжолая!
– Чому тяжолая?
– Нічого не робиш, харч добрий і синя відзнака УСС стрільцеві все приносить. Гуляєш у холодочку. Але нічого мене так не мучить, як американці. Пристають і питають, де та Україна, що має таке гарне військо в такому достойному однострої. Я запрошую їх усередину. Кажу, там дівчата все розкажуть.
У серпні 1933-го у павільйоні проходив конкурс "Міс Україна". Серед 25 претенденток обрали 18-річну Марію Любас. Голова корпорації Мирослав Сіменович вручив їй корону. На дійство прийшли майже 12 тис. глядачів. По завершенню церемонії заспівали "Боже великий, єдиний".
"Після закінчення цієї виставки всі роз'їхалися, а на моїй голові залишилася ліквідація того, що осталося, – згадував Степан Куропась. – Скульптури Архипенка, за які ми заплатили $6 тис., декорації, картографічні мапи академії з Подєбрадів, експонати зі Львова і Бразилії вислано назад. Павільйон купив фермер Мишиґен Прокопчук і зробив у ньому кафе. Врешті, все закінчилося добре. Я розплатився з боргами і вернувся до праці в громаді".
1,8 мільйона відвідувачів оглянуло український павільйон на світовій виставці в Чикаго з червня 1933-го по жовтень 1934 року. Вхід коштував для дорослих 50 центів, для дітей – 25
Радянський Союз і Польща не мали своїх павільйонів
"Світу набридли недуги Великої депресії, і він зможе побачити щасливе, не надто віддалене майбутнє. Воно обумовлене інноваціями в науці та техніці. Відвідувачі виставки побачать останні чудеса в залізничному транспорті, подорожах, автомобілях, архітектурі та роботів, що палять сигарети", – йшлося у програмі міжнародної виставку "Століття прогресу" в Чикаго, яку відкрили 26 травня 1933-го.
Присвятили її 100-річчю заснування міста. Для учасників виділили 5 км узбережжя озера Мічиган. Президент Франклін Рузвельт сподівався, що подія стимулюватиме попит на товари довгострокового користування і покращить економіку. Девізом виставки стало визначення "Наука шукає. Промисловість застосовує. Людина адаптується".
Архітектурним символом виставки став транспортний міст Sky Ride, що з'єднав дві частини ярмарки. Посеред її території збудували термометр заввишки 70 м, названий "пам'ятником клімату Чикаго". Свої павільйони звели представники майже всіх країн. Мексиканська делегація спорудила копію храму цивілізації майя. Китайська спільнота – модель традиційного даоського храму. На виставку привезли плем'я індіанців черокі, які змайстрували копію свого селища.
Радянський Союз та Польща не мали своїх павільйонів.
У жовтні 1933 року в Чикаго прибув німецький дирижабль графа Цеппеліна. Газети писали, що містяни сприйняли це як нагадування про загрозу зі сторони Адольфа Гітлера. Італійський лідер Беніто Муссоліні подарував Чикаго пам'ятник генералу Італо Бальбо – на честь його трансатлантичного перельоту.
Спеціально до події американська компанія Studebaker збудувала автомобіль Land Cruiser завдовжки 24 м і завширшки 9 м. Модель зібрали на дерев'яному каркасі, зовнішні панелі відлили з гіпсу. Всередині розмістили кінозал на 80 осіб. У ньому демонстрували рекламні фільми.
Виставка завершила роботу 31 жовтня 1934 року. Уперше такий масштабний форум повністю себе окупив.
2 
1
Коментарі