Фото: ФОТО: sovietwine.com

Із алкоголю радянські люди до 1970-го пили майже винятково горілку. Після грошової реформи 1961 року й підвищення ціни на найдешевшу оковиту до 2 крб 87 коп. за півлітра в міських жителів стало традицією "соображать на троих". Тобто скидатися по рублю, щоб узяти пляшку і щось на закуску. Буханець хліба тоді коштував 14-16 коп. Рубль - це був той максимум, який тоді проста людина могла витратити за вечір, не підірвавши сімейного бюджету. Коротше - чоловіки пиячили.

Керівництво СРСР вирішило переорієнтувати народ, який щораз більше спивався, із горілки на вино. Горілку зробили на 75 коп. дорожчою - 3,62 за пляшку. А на традиційний рубль тепер можна було купити пляшку столового вина. Але тодішні дешеві "ркацителі", "аліготе" та "рислінг", який у народі називали "дрислінгом", проблеми не вирішували. Потрібно було щось міцніше. Цим міцнішим стали азербайджанські, молдавські, українські й інші винні сурогати від 1 крб 02 коп. за півлітра до 1 крб 27 коп. Найпопулярнішими й найгіршими за якістю в Україні було плодово-ягідне "червоне міцне".

Водночас на місцевому рівні за вказівкою "згори" почали обмежувати час продажу вина й горілки. Продаж припиняли о 18.00. На це народ відізвався куплетами на мотив зовсім свіжої тоді "Червоної рути": "Червоне міцне не шукай вечорами, бо воно продається до шести годин, бо твоя рожа на бутилку похожа…" Усю цю місцеву "самодіяльність" узагальнили 1971-го постановою ЦК КПРС "Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом". Горілку дозволено було продавати лише із 11.00 до 19.00, а ось вино, або те, що тоді вином називалося, - цілий день. Так настала 14-річна "чорнильна епоха".

"Чорнилом" спочатку називали "червоне міцне", а згодом - усі винні сурогати не виноградного походження. Їх також іще називали "шмурдяком". В Україні це були переважно кріплені яблучні "Біле міцне" за 1 крб 02 коп. та "Біле солодке" за 1 крб 22 коп., а також виноградні й близькі до них напої.

Технічні умови дозволяли виробляти їх на будь-якому консервному заводі, навіть колгоспному. Сотні українських господарств на "плодово-ягідному" заробляли чималу "живу копійку". У райкомах тоді це вино називали "плодово-вигідним", бо воно допомагало районам виконувати фінансовий план.

×