Понад 80 ароматів поєднано у парфумах Chanel N°5. Зокрема, бергамот, лимон, ірис, корінь фіалки, жасмин, конвалія, троянда, смолеподібна речовина амбра з кишківника та шлунка кашалота, сандалове дерево, кущ пачулі, мускус, ваніль, дубовий мох. Та головну роль відіграють штучні сполуки – альдегіди. Завдяки ним запах такий міцний, що вистачає краплі парфумів.
На початку 1920-х французький модельєр Коко Шанель (1883–1971) зустрічалася з Дмитром Романовим (1891–1942) – двоюрідним братом останнього російського імператора Миколи ІІ. Той жив у Парижі доволі бідно. Коко запропонувала Дмитрові пошити костюм. Він галантно відмовився. Тоді схитрувала. Сказала, що вперше презентує чоловічу модель одягу. Хоче випробувати його на Дмитрові. Він погодився. Коко залишила костюм коханцеві.
Під час відпочинку в Каннах Романов знайомить її з колишнім парфумером імператора Ернестом Бо – щоб віддячити Шанель.
– Аромат має пахнути жінкою, – каже Коко. – Парфуми – це невидимий, але незабутній, неперевершений модний аксесуар. Він сповіщає про появу жінки і продовжує нагадувати про неї, коли вона вже пішла.
Шанель була мінімалісткою в усьому. Тому вважала найкращим запах чистого тіла, а не рясне обливання парфумами – як тоді було модно. Ернест Бо приносить серію своїх ароматів. Коко зупиняється на п'ятому флаконі.
– Свіжий, як запах чистої білизни, – характеризує його Ернест.
П'ять – улюблене число Шанель. Презентацію вона влаштовує на п'ятий день п'ятого місяця – 5 травня 1921 року. Парфуми називає Chanel N°5. Розливає їх у звичайні квадратні пляшечки. Етикетка – прямокутна біла, на ній чорними літерами написана назва. На корку – печатка її будинку мод. Пізніше до обгортки додасться єдина прикраса – обрізані під діамант грані корка.
Коко заробила на парфумах $15 млн. Частину грошей перевела на рахунок Романова у швейцарському банку. Але заміж за нього не вийшла. Вважала, що не зможе поєднати роботу й сім'ю.
Chanel N°5 популярні дотепер. Підрахували – щохвилини у світі продають два флакони. В Україні пляшечка парфумів об'ємом 7,5 мл коштує близько 2 тис. грн.
Під час прем'єри Дев'ятої симфонії Бетховена поліція втихомирювала зал
"Він повністю занурився у роботу. Закінчилися будь-які візити, крім найближчих людей. Одразу ж з'явився добрий настрій. Став такий приємний і доступний", – згадує роботу Людвіга ван Бетховена (1770–1827) над Дев'ятою симфонією Антон Шиндлер – особистий секретар композитора.
Наприкінці 1810-х Бетховен опинився у злиднях. Жив у Відні. Узяв на поруки Карла – братового сина. Мати племінника була повією. А малий виявився брехуном і гульвісою. Усі гроші програвав.
– Я дійшов до повного жебрацтва й водночас мушу вдавати, що ні в чому не маю нужди, – каже Бетховен.
1822 року до нього звертається Лондонське симфонічне товариство. Просять написати симфонію за 50 фунтів стерлінгів – за 100 фунтів тоді можна було купити будинок. Єдина умова – наступні півроку матимуть виняткові права на музичний твір. Бетховен відписує: "Пропозицію приймаю залюбки, мені приємно працювати для перших музикантів Європи".
До цього він написав вісім симфоній. Робота над дев'ятою триває два роки. Композитор використовує заготовки, над якими працював понад десятиліття. Симфонія займає 200 нотних аркушів. Тривалість – 74 хв. Уперше для творів такого типу використовує не лише оркестр, а й хор. Присвячує його Фрідріху Вільгельму ІІІ – тогочасному королю Пруссії, герою визвольної боротьби проти Наполеона.
Готовий твір Бетховен не відсилає до Лондона, а пропонує театрам Відня. Довго сперечається про розмір гонорару, перебирає диригентами. Врешті-решт зупиняється на театрі "Біля Каринтійських воріт". Диригент – Міхаель Умляуф (1781–1842).
Місто вже завішане афішами, квитки розпродані. До прем'єри залишається дві репетиції. Коли музиканти оркестру бачать, наскільки складний твір доведеться виконувати, просять автора спростити. Той відмовляється.
– Ви – тиран, – говорить солістка Кароліна Унгер.
Прем'єра відбувається 7 травня 1824 року. По завершенні зал вибухає. Бетховен весь цей час стоїть спиною до публіки. Кароліна розвертає його. Стає зрозуміло – композитор зовсім глухий. Люди починають плакати. Аби виразити захоплення, підкидають шапки й хустки. На біс автора викликають п'ять разів. Поліція мусить спинити овації – навіть королівській родині аплодували не більш як три рази.
Бетховен береться за написання 10-ї симфонії. Але так і не завершує її. Відтоді серед композиторів існує прикмета, що Дев'ята симфонія є проклятою для її автора. Одразу після написання дев'ятого твору померли Антон Брукнер, Густав Малер, Франц Шуберт, Антонін Дворжак, Ральф Воан-Вільямс, Малькольм Арнольд, Курт Аттерберг. Альфреда Шнітке не стало під час написання. Завершувати роботу взявся його друг Микола Кондорф – і теж помер.
Останній уривок Дев'ятої симфонії Бетховена – з текстом вірша Фрідріха Шиллера "Ода до радості" – 1972 року став офіційним гімном Європейського Союзу.
2 травня 1817-го затверджено статут Рішельєвського ліцею в Одесі – другого закладу такого типу в Російській імперії. Ініціатором його створення був градоначальник міста у 1803–1815 роках Еммануель Рішельє. На момент відкриття ліцею він переїхав у Францію, де отримав посаду прем'єр-міністра. Дізнавшись про відкриття ліцею, розпорядився передати закладу свою бібліотеку. 1864-го на його базі утворили Новоросійський університет – тепер Одеський університет ім. Мечникова.
5 травня 1891 року відкрили концертний зал Music Hall у Нью-Йорку. З цієї нагоди відбувся концерт симфонічного оркестру під диригуванням німця Вальтера Дамроша і росіянина Петра Чайковського. Будівництво фінансував мільйонер Ендрю Карнеґі (1835–1919). По його смерті споруду перейменували на Carnegie Hall. Зараз це – найпрестижніший зал для виконавців класичної музики у США.
8 травня 1921-го журнал російських емігрантів у Константинополі – тепер Стамбул, "Зарница" повідомив, що в місті тривають перегони тарганів. Забаву придумав кінопродюсер Олександр Дранков (1886–1949), уродженець Феодосії. Приводом стала заборона міською владою гри в лото. Велетенських тарганів клали у вузькі трубки завдовжки 1,5 м. Один кінець закривали, таргани бігли на світло у протилежний бік. Присутні робили ставки – який прибіжить першим.
21 726 кілометрів проїхав велосипедом американець Томас Стівен (1854–1935). Подорож розпочав 22 квітня 1884 року з Сан-Франциско. Велосипед моделі penny-farthing – з переднім колесом, уп'ятеро більшим за заднє, – придбав незадовго до цього. Із собою взяв кілька пар шкарпеток, змінну сорочку, намет, спальний мішок і револьвер. Доїхав до Чикаго, звідти на пароплаві потрапив у Ліверпуль. Об'їхав Європу й Азію, зокрема побував у Будапешті, Баку, Калькутті, Гонконгу. Завершив мандрівку 17 грудня 1886-го в Йокогамі, Японія. Вважають, що це була перша навколосвітня подорож велосипедом
8 
35413
Коментарі