Україна 1917–1921 років була взірцем для Української повстанської армії
Відокремлення України від Росії в часи Симона Петлюри було радикальною ідеєю. Чи мав достатньо однодумців?
– Петлюра ставив перед собою мету – незалежність України з власною мовою, церквою та справедливим суспільством. Близько 900 осіб, які поділяли його погляди, 1917-го створили Центральну Раду. Найактивнішими були політики Михайло Грушевський, Володимир Винниченко та Сергій Єфремов. Усі були однодумці, хоч із розбіжностями в поглядах. Коли більшовики почали наступ на Україну, Петлюра вимагав негайно створити військові підрозділи та відправити їх на фронт. Відкидав діалог із противниками. Був переконаний, що потрібно тільки відбивати напад. Натомість Грушевський і Винниченко пропонували владнати все шляхом переговорів. Якщо в політичних громадах відбуваються ідеологічні й світоглядні суперечки, значить є демократія.
Яка подія найбільше його прославила?
– Коли пішов з посади генерального секретаря військових справ, то не став критикувати уряд чи створювати опозиційну партію. Організував добровольчий загін Гайдамацький кіш Слобідської України. Із солдатами пішов на більшовицький фронт, воював за Україну і захищав новий уряд. Цей вчинок ілюструє його громадянську позицію. Петлюра недаремно став символом українського національного руху. Його ім'я об'єднувало людей. Якщо підняти документи чекістів 1920-х, то усіх, хто брав участь у селянських повстаннях, звинувачували у зв'язках із Петлюрою.
Він же більшовиків та росіян вважав найбільшою проблемою для українців. Намагався налагоджувати контакти з країнами Антанти. На жаль, ті не бачили перспектив в Україні. Для них були зрозуміліші велика неподільна Росія та Польща. До того ж український уряд в очах західного світу був одним із різновидів більшовизму.
У чому був корінь протиріч між Симоном Петлюрою і гетьманом Павлом Скоропадським, який перебрав владу від Центральної Ради?
– Петлюра пропонував соціалістичну державу. А Скоропадський орієнтувався на приватно-власницьку модель, на потужний середній клас, великих землевласників. Крім того, гетьман будував малоросійську Україну. Оточив себе російськими культурними і політичними діячами. Вони втікали від більшовиків до Києва і комфортно тут почувалися. Вільна Україна видавалася їм короткочасним жартом.
Які часи для Симона Петлюри були найважчі?
– Йому ніколи легко не жилося, бо очолив державу у складний період. Щоб українці втримали державність 1920-го, йому довелося укласти Варшавський договір і віддати полякам частину своєї території. Цей момент для Петлюри був надзвичайно болісний, але вибору не мав.
Крім того, УНР потребувала коштів. Постійно був у їх пошуку. Сам носив штопані шкарпетки. Не дозволяв собі використовувати гроші, які потрібні були на розвиток держави.
Чи міг не залишати територію України?
– Із 50 вищих чиновників УНР жоден не вижив. Убили усіх, хто залишився чи повернувся в радянську Україну. Петлюра був би перший у списку розстріляних. Ще гірше, коли б більшовики його зламали і змусили робити антиукраїнські речі. Це був би моральний удар по всьому народу.
Повернутися в радянську Україну для Петлюри означало би поразку. Його соратники Винниченко і Грушевський поїхали назад. Перший ніколи не приховував симпатій до більшовиків і намагався підтримувати з ними хороші зв'язки. Другий – професійний історик, у якого тут маєток і бібліотека. Він залишив політику і займався наукою. А Петлюрі нікуди було їхати. Якби повернувся, то лише на чолі власної армії. За це його в СРСР побоювались. І за це 1926-го вбили. Його імені Москва досі боїться, бо з ним ідуть за Україну.
Але є й ті, для кого воно залишається синонімом "бандитизму".
– Інформація про Петлюру з радянських часів має багато домислів та перекручень. 1919 року прокотилася хвиля єврейських погромів. Він весь час видавав накази припинити розбої і не піддаватися на сумнівну агітацію. Казав, що антисеміт – це паршива вівця, яку треба гнати подалі. Не зміг зупинити безлад і ніс за це відповідальність.
У радянський час суспільству завдали великої травми. Українці забули, що їхні предки воювали за Петлюру. От про подвиги дідів часів Другої світової війни ми пам'ятаємо, а знайти подібні історії про 1917–1929 роки – неможливо. Хоча тогочасне українське військо нараховувало понад 100 тисяч осіб, за приблизними даними. Більшовики зробили максимум, щоб ці спогади стерти. Згадувати, що твій предок – петлюрівець, було небезпечно. З роками українці втратили емоційний зв'язок із тим періодом боротьби за незалежність. Тому зараз не відчувають своєї причетності до того часу.
Як це змінити?
– Ім'я Петлюри згадуємо лише на річниці. На всю країну маємо два пам'ятники й кілька вулиць, названих на честь головного отамана. Суспільство не обговорює постать революціонера. У цьому є вина політиків, істориків, вчителів, які не дають популярний матеріал про неї.
Головна теза, яку варто пам'ятати: Петлюра – герой. Він очолив Україну, як міг беріг від зовнішніх та внутрішніх ворогів. На ходу вчився мистецтву політики, зумів, хоч і не довго, але втримати незалежність. Україна 1917–1921 років була взірцем для повстанської армії та різних національних організацій міжвоєнного часу.
2 
1
Коментарі