Українську академію мистецтва заснували на противагу Петербурзькій
"Українську Академію Мистецтва урочисто одкрито саме в той час, як у Києві одбуваються конференції українських політичних партій, коли заплутано і складно рішається справа про мир чи перемирря, – пише газета "Нова Рада" 7 грудня 1917 року. – Коли прапорщик Криленко нахваляється підбити штиками полковника Павленка, коли по краєві пішли анархія, руїна і грабунки. Відкрито Академію, коли величезна більшість можливих учеників цієї Академії та й значно нижчих од неї шкіл перебуває на сумнівно-почесних становищах політичних діячів, проводирів і вершителів нашого безладдя і безголов'я".
За два дні до того в приміщенні Педагогічного музею на вул. Володимирській у Києві проводять "вечір свята мистецтва" – урочисте відкриття першої української художньої академії. В цьому ж будинку працюють Українська Центральна Рада й Генеральний Секретаріат. Із промовами виступають політики й митці. Серед них – голова Ради Михайло Грушевський, генеральний секретар освіти Іван Стешенко. Потім для переповненого залу співає хор під керівництвом Олександра Кошиця.
На третьому поверсі діє виставка доробку професорів новоствореної академії. Між їхніми роботами розвішані колекційні українські килими. Але художні твори погано видно. На дворі рано сутеніє і в приміщеннях панує темрява – струм не подають, бо електростанція економить вугілля. Спочатку запалюють свічки й гасові лампи. Лише з наближенням ночі спалахнуть електричні лампочки.
"Коли люде чинно проходили поміж дивної краси старовинних килимів, – ділився враженнями літератор і член Центральної Ради Василь Королів, – коли точилася розмова не про чергу за хлібом та гасом, не про кулемети Криленка та наміри всякого роду тимчасових урядів, – спочивала душа, поверталось людям їхнє справжнє обличчя, зникали з очей тривожні вогники ляку, а з уст – крива саркастична усмішка".
"До пишного і свіжого вінця українського відродження має вплестися нова квітка артистичної культури, – такою метафорою щодо Академії користується мистецтвознавець і фольклорист Кость Широцький. – Тепер вона розцвітає не просто яко забаганка багатих людей, а яко внутрішня потреба духовного життя українських артистів і маси, для котрої і від імені котрої вони говорять".
Питання художнього вузу в Києві піднімають не вперше, але завжди воно залишається не вирішеним. У місті діють кілька приватних студій і засноване 1901 року художнє училище. Від перших днів його вважають дочірньою структурою Імператорської академії мистецтв у Петербурзі.
Програми й методи навчання в Київському училищі укладені за академічними традиціями. Тому здібні вихованці закладу, які цікавляться модерними ідеями, додатково відвідують уроки незалежних майстрів. Не могло казенне російське училище задовольнити потреби й шанувальників української традиційної культури.
"Він був рівно талановитий і сильний у мистецькому виразі в скульптурі, малярстві й архітектурі, студіюючи їх у київській художній школі одночасно. До всього – гострий карикатурист, неабиякий поет-гуморист, – писав у спогадах про співавтора оздоблення Бессарабського ринку Олександра Теремця інший випускник училища Варфоломій Євтимович. – Цей вогняний патріот мав тоді 30 літ і догоряв у сухотах. Сновигав по залитих сонцем київських вулицях і де тільки бувало здибає кількох вояків, зараз же зачинає мітинг. Говорить про Україну. Не так блискуче, як Микола Міхновський (1873–1924, перший ідеолог українського націоналізму. – Країна), бо ж не був фаховим промовцем, але всім своїм єством – щиро, переконливо кликав творити українське військо".
Протягом 1917 року ідея національної академії мистецтва знаходить авторитетних прихильників. Її обговорюють члени Центральної Ради Дмитро Антонович і Микола Біляшівський. Їх підтримують головний освітянин Іван Стешенко й голова Ради Михайло Грушевський.
Влітку 1917-го вони формують комісію з організації академії на чолі з професором Григорієм Павлуцьким. Готують статутні документи. Хочуть, щоб заклад відійшов від закостенілих традицій старої, царської Академії.
"Василь Кричевський і Михайло Бойчук спочатку протестували проти назви "академія", – пише у спогадах Катерина Антонович, дружина Дмитра Антоновича. – Боялись вузьких академічних рамок, а не свобідної школи, де кожен професор міг би вільно по своєму власному плянові провадити науки. Але нарешті всі погодились, згадуючи традицію Могилянської Академії старого Києва. Дуже приємно було, що всі якось порозумілись, бо всі хотіли інтенсивно працювати".
Беруться визначити групу митців-професорів. Вони мають керуватися тезою: "Українська Академія не продовжить головної помилки старої Петербурзької Академії і не буде насилувати волі художника. Академія повинна поважати індивідуальні відміни хисту й найбільше всього остерігатися приневолювати його до обов'язкових шаблонових форм".
У серпні 1917 року Іван Стешенко підписує наказ про відкриття в Києві Української академії мистецтва і визначає професорський склад: Михайло Бойчук – фреска та мозаїка, Микола Бурачек – пейзаж, Михайло Жук – портрет, декоративне мистецтво, Василь Кричевський – народне мистецтво, український орнамент, архітектура, Федір Кричевський – історичний жанр, скульптура, Абрам Маневич – пейзаж, Олександр Мурашко – портрет, Георгій Нарбут – графіка. Серед співтворців Академії – музейний діяч, археолог і етнолог Данило Щербаківський. Він отримує посаду вченого секретаря.
Усіх професорів звільнено від військових обов'язків. Вихованцям дозволено самостійно обирати когось із них. Можна відвідувати одного чи двох викладачів. Найбільше студентів вчиться у Мурашка – до Академії вступили чимало вихованців його приватної студії. Багато ходять до братів Кричевських і Бойчука. Майстерню Жука, буває, відвідують лише два учні.
Після проголошення Української Народної Республіки 20 листопада 1917-го, у "Віснику Генерального Секретаріату УНР" оприлюднюють закон "Про Українську академію мистецтв". Він передбачає щорічну матеріальну допомогу держави 97 тис. руб. Нею розпоряджається канцелярія академії. До початку Першої світової війни на цю суму можна було побудувати особняк або шкільний корпус, а річна платня професора університету становила орієнтовно 3 тис. руб. Але 1917-го стрімко розгортається інфляція. Приміром, якщо у січні передплата газети "Нова Рада" коштує 1 руб. 60 коп. на місяць, то в листопаді – 4 руб. 25 коп.
Рада Академії має визначити кандидатуру ректора. Одноголосно підтримують художника й архітектора Василя Кричевського.
– Будь ласка, дуже прошу, звільніть мене від адміністративних обов'язків! – просить він колег.
Переголосовують і обирають його брата Федора Кричевського. Раніше він керував Київським художнім училищем. 20 грудня 1917 року призначення затверджує уряд УНР.
"Професор Федір Кричевський у полотняній, вишитій мережкою, сорочці з коміром чумацького крою. Підстрижений він був по-селянському, "під покришку". На схудлому чолі сліди втоми і душевних переживань", – так описав професора в день відкриття Академії його учень, мистецтвознавець Пантелеймон Мусієнко.
"Мета Академії є самоудосконалення, справа самоосвіти, самостійної творчості, яка цілком уловлюється індивідуальністю художника і не може бути втиснута в межі шкільної дисципліни", – йдеться у статуті закладу. За приклад беруть добу Ренесансу, коли "учились по приватних майстернях, в окремих художників".
"Було 14 вакансій, а вступників набралося кілька десятків чоловік, – згадує художник і мистецтвознавець Іван Врона, колишній студент Академії, а потім ректор Київського художнього інституту. – Я був зарахований на перший курс".
Навчання в Академії формально платне, але багатьом малозабезпеченим надають можливість відвідувати заняття безкоштовно. Найздібніші отримують стипендію.
Через численні перевороти 1917–1920 років навчання раз у раз припиняють. Але коли настають мирні паузи, діяльність Української академії мистецтва пожвавлюється.
147 студентів навчалися в Українській академії мистецтва 1919–1920 навчального року
Від загибелі Академію врятував Нарбут
Під класи Української академії мистецтва Михайло Грушевський виділяє окремі кімнати в будівлі Центральної Ради. Тут постійно діє канцелярія та засідає академічна Рада, але практичні заняття з митцями нерідко проходять у майстернях за різними адресами.
У січні 1918 року парламент наполягає на поверненні тимчасово наданих приміщень. Академію переводять до іншого будинку. Його знаходить Іван Стешенко. Це навчальний корпус колишнього міського училища ім. Миколи Терещенка на Ярославовому Валу – зараз там Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. В ньому Академія діє до осені 1919-го. При її заселенні там працював влаштований під час війни шпиталь. Частину будинку використовують для збереження цінних книжок і творів мистецтва, врятованих від червоногвардійців-"муравйовців".
Щойно містом заволодівають білогвардійці, примушують Академію звільнити приміщення. Художники переїжджають до двоповерхового будинку в Георгіївському завулку, де винайняв собі оселю професор Георгій Нарбут – тогочасний ректор Академії.
"Українську академію мистецтва 1919 року денікінці позбавили прав державної установи й приміщення, – йдеться у виданому 1930-го під редакцією мистецтвознавця Федора Ернста путівнику "Київ". – Нарбут коштами українських кооперативних організацій придбав помешкання й розташував у них і в своїм приміщенні всі майстерні й майно Академії. Так урятував її від загибелі. Академія змушена була тулитись у цим будиночку до 1921-го".
Наступного року заклад перейменовують на Інститут пластичних мистецтв. Переводять до будинку колишнього Вчительського інституту на вул. Гершуні – тепер Олеся Гончара. З 1924-го, вже як Київський художній інститут, розміщується в успадкованому від художнього училища корпусі на Нероновича – тепер вул. Бульварно-Кудрявська. Ще через рік його постійним приміщенням стає колишня Духовна семінарія на Вознесенському узвозі.
500 запрошень було поширено для почесних гостей церемонії відкрфиття Української академії мистецтва 5 грудня 1917 року в приміщенні Педагогічного музею. Їх друкували за ескізом Георгія Нарбута. Публіки на галереї було значно більше
7 
35413
Коментарі