Михайло Грушевський не вживав алкоголю й не курив

"Мабуть, здогадуєтесь про мою симпатію до вашої особи. Але ми ще так недавно знаємося. Припускаю, що моя звичайна насмішкувата й скептична покривка могла затулити не в однім мій дійсний характер. Прошу вірити, що здатний я до глибокого й тривкого почуття. Маю вдачу добродушну й вирозумілу. Шукаю товариша щирого, розумного й доброго, співробітника в праці громадській, аби жити з ним душею в душу", – писав 23 березня 1896-го історик Михайло Грушевський до вчительки Марії Вояківської.

Він після захисту дисертації та здобуття ступеня професора в підросійському Києві 1894 року на запрошення історика Олександра Барвінського їде працювати у Львів, що належить Австро-Угорщині. Стає професором кафедри всесвітньої історії тамтешнього університету. Ще доручають редагувати "Записки Наукового товариства імені Шевченка". Живе в орендованій кімнаті неподалік вузу.

 

"Хата мені до смаку, – писав до Олександра Барвінського, який допоміг знайти житло. – Просив би купити ліжко й матрац. Я привик до матрацу з морської трави. Ще умивальник – як найпростіший, стіл та стільців з пів дюжини".

Відвідує театр. Щонеділі ходить у єдину православну церкву в місті – Георгіївську.

У Львові 30-річний історик зближується з 28-літньою Марією-Іванною Вояківською. Вперше бачаться напередодні Різдва 1896-го у Барвінських. Вчителька родом із села Підгайчики – тепер Львівський район. Рано втратила батьків і жила в сім'ї старшої сестри Олімпії у Скалі – нині Чортківського району на Тернопільщині. Після ліцею у Львові працювала в Першій міській жіночій відділовій школі ім. Королеви Ядвіги.

У Барвінських більшість часу проводить із Грушевським. Подобаються одне одному. Потім він проводить її додому.

– Сподіваюся на швидке побачення, – каже на прощання. Дівчина схвально киває.

За кілька місяців він пропонує стати дружиною. Отримує згоду. Нотує в щоденнику:

"Мій світе затишний, моя утіхо мила,

Яку в собі ти радість принесла!

Блаженна сила та, що на широкім світі

Докупи нас звела.

Сміливо й радісно, без страху та вагання

Рушаймо ми тим шляхом світовим".

Михайло походить із сім'ї православного духовенства, тому батьки не схвалюють шлюбу із греко-католичкою. Та син ігнорує застереження. Вінчання призначають на 26 травня 1896-го у Скалі, у греко-католицькій церкві Святого Миколая. Для цього наречений відбуває недільні оповіді та бере дозвіл у православній церкві Святого Георгія Змієборця у Львові.

"Тут Грушевський жениться, – повідомляє письменник Михайло Павлик у листі до перекладачки Людмили Драгоманової. – Бере собі смирну дівчину, вчительку, сироту, добру мою знакому й радикалку – Вояківську. Це дуже гарно з єго боку".

Винаймають квартиру. Чоловік викладає в університеті, дружина – у школі. Вона бере участь у роботі Клубу русинок та Кружка українських дівчат, співпрацює з Українсько-руським педагогічним товариством, Українсько-руським драматичним товариством ім. Івана Котляревського. Дружить з оперною співачкою ­Соломією Крушельницькою. 1900-го з Наталією Кобринською засновує товариство "Руська охоронка", яке відкриває дитячі садочки.

Того ж року в сім'ї народжується донька Катерина. Відтоді листи підписують монограмою ММК – Михайло, Марія, Катерина. Доньку батьки ще називають Кулюнею. Росте хворобливою. Матері доводиться покинути роботу, доглядати й навчати дитину. Хто бачить дівчинку, кажуть: "Викапаний татусь". Він її любить і балує дорогими подарунками. Коли виповнюється 3 роки, замовляє портрет у живописця Івана Труша.

"Купив кусень ґрунту під містом, щоб поставити собі хату. Франко захотів бути сусідом. Я відступив йому частину, й ми разом згодили собі одного будівничого для обох хат. Одночасно їх вибудували одним заходом", – згадував Михайло Грушевський в автобіографії 1926-го.

На початку 1901 року у Владикавказі помирає його батько. Історик вирішує забрати матір і сестру Ганну до Львова. Щоб усіх розмістити, береться за спорудження вілли. Ділянку обирає на околиці, поблизу церкви Святої Софії та Стрийського парку.

Двоповерхова будівля в неоромантичному стилі має два парадні та стільки ж господарських входів, два балкони. Свій робочий кабінет Михайло Грушевський оздоблює в гуцульському стилі. Дбає про комфортні умови роботи не лише для себе. Для Наукового товариства ім. Тараса Шевченка отримує від підприємця Василя Симиренка з Російської імперії 100 тис. австрійських крон на купівлю будинку для організації. Згодом землевласник Євген Чикаленко дає гроші на Академічний дім.

"Я давно носився з думкою про заснування общежитія для студентів Львівського університету і не раз висловлював її приятелям, але співчуття не чув, – писав тоді підприємець до професора. – Прочитавши у "Віснику" ваш поклик до громади, я захопився нею не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені. Рішив послати на сю мету 10 тисяч рублів. Але з умовою, що студентам-українцям із Росії буде деяка привілегія".

У справах часто їздить до Києва. Проводить зустрічі та бере участь у вечорах. Працює над дослідженнями.

"Вставав він рано і зараз сідав за працю. Бувши дуже короткозорим, міг писати, коли очі близькі були до паперу, тож тримали ми для нього низький стільчик дитячий, на якому й сидів. До сніданку – десь о годині 9-й, – зазначив письменник Олександр Лотоцький у спогадах про Михайла Грушевського. – Поміж численними побаченнями встигав побувати в бібліотеці, використати книжку, якої не міг знайти в іншому місті, списати чи скоригувати якийсь архівний документ до біжучої праці. Використати його можна було хіба за сніданком та обідом, або вже увечері".

1903-го з дружиною їде в Париж читати курс з історії України у Вищій школі суспільних наук. Заплановано 18 лекцій, по дві – тричі на тиждень. Доньку відправляють до Маріїної сестри у Скалу. Селяться в готелі. Весь вільний час із дружиною проводить у Національній бібліотеці Франції.

Після відряджень і подорожей любить відпочивати в саду біля свого дому у Львові. Милується квітами, мостить стежку з цегли, гуляє у Стрийському парку.

З Іваном Франком ходить до кав'ярень. Улюблена – "Монополь". П'є каву з морозивом. Алкогольних напоїв не вживає і не курить.

"Намовив Франка, позичив йому грошей трохи, і поїхали до Італії, – згадував Грушевський про подорож 1904-го. – На ніч були у Венеції. Виїхали на Великдень 28 березня і прибули на вечер до Рима".

 

Дружина з донькою долучаються до них. Відвідують знищене вулканом місто Помпеї, кратер Везувію. Наступного року з сім'єю їде відпочивати у Крим.

1905-го в Російській імперії відбувається революція. Активізуються український національно-визвольний рух і діяльність політичних партій. Академія наук рекомендує уряду скасувати антиукраїнські Валуєвський указ 1863-го і Емський акт 1876 року. З'являються українські періодичні видання, культурно-освітні організації, бібліо­теки й читальні, вистави та концерти.

Михайло Грушевський вирішує повернутися до Києва. Зі Львова переносить видання "Літературно-наукового вістника". Із братом Олександром і сестрою Ганною купують садибу в Києві. Відшукав її Юрій Тищик, який відповідав за видавничі справи вченого в місті. Коли визначився з покупкою, написав історику: "На углу Паньківської і Ботанічної усадьба досить порядна. З фруктовим садом. Трохи нагадує по положенню вашу львівську".

На ділянці зводять дім для здавання житла в оренду. Доки триває будівництво, професор буває в Києві наїздами. 1909-го завершують Дім Грушевських. На перший Великдень власник записав у щоденнику "Я так люблю сей дом. Пишаюсь ним як дарунком Києву і людям".

1914 року Грушевські востаннє проводять час у своєму львівському будинку. З нього їдуть на відпочинок до Карпат. Починається Перша світова війна, і вони тікають до Києва. Наглядати за домом просять кухарку. Вона відкриває в ньому пекарню. Пізніше в нього селяться родини музикантів Левицьких і Колесс.

"Творчість Грушевського – це вічна власність українства. В історичній перспективі його "Історія України-Руси" завжди стоятиме поруч із Шевченковим "Кобзарем", –

Олександр ОГЛОБЛИН (1899–1992), історик

10 томів має головна праця Михайла Грушевського "Історія України-Руси". Містить виклад історії України від прадавніх часів до другої половини XVII ст. Писав протягом 1895–1933 років. На першому томі була посвята "Моїй дружині". Загалом опублікував понад 2 тис. наукових праць. Повне зібрання творів має 50 томів. Його 2002-го почали видавати у Львові, вийшло менш як половина

"Силкувався на двох стільцях усидіти"

"Всеукраїнський центральний виконавчий комітет помилував Грушевського. Професора обрали академіком Всеукраїнської академії наук. Він вважає найважливіше наукове завдання – закінчення своєї "Історії України". Хоче відновити працю про дослідження первісної культури в Україні. Грушевський оселиться в Києві, де й вестиме наукову працю", – писала 9 березня 1924-го харківська газета "Вісті" про приїзд Михайла Грушевського в Україну.

Із 1919 року він жив у Празі та Відні. Радянська преса пише, що хотів повернутися раніше, але рішення не підтримали українські політики в еміграції.

Михайло Грушевський із сім'єю селиться у своєму маєтку на вул. Паньківській у Києві. Дім постраждав під час наступу на місто більшовицької армії Михайла Муравйова у січні 1918-го. Історик тоді очолював Українську Центральну Раду – й нападники розстріляли будинок із гармат одним із перших.

Житлові умови жахливі. Немає можливості розкласти вдома книжки й папери. Грушевський їздить працювати на дачу Стара Пасіка в Китаєві – південна околиця міста.

Його ставлять на облік Державного політичного управління. Фіксують всю діяльність – плани, настрої, розмови, наміри, умови побуту та особисті стосунки з іншими діячами. Чекісти перечитують і роблять витяги з листів, деякі вилучають.

Грушевський потрібен радянській владі, щоб посилити вплив на академію наук. Планують за його допомогою внести розбрат між академіками. Та він не погоджується змінювати світогляд і застосовувати марксистську методологію у своїх дослідженнях. Діяльність наукових підрозділів активізується. Говорять про "відродження української історіографії".

"Висловив підтримку вченому. Потім запитав, чи вважає він, що радянська влада найкраща для України, – писав у щоденнику академік Сергій Єфремов про зустріч Михайла Грушевського з першим секретарем ЦК КП(б)У Лазарем Кагановичем 1925-го. – Історик на це нічого не відповів, а зам'явши розмову, встав і почав прощатися. От становище: Грушевський мусить сповідатися перед Кагановичем! Але сам же винен, силкувався на двох стільцях усидіти і давав привід до себе чіплятися".

1926-го відзначають 60-літній ювілей та 40 років наукової діяльності історика. Коли приходить у Київський університет, студенти на руках несуть до актової зали. Урочисте засідання триває 5 год.

Перед Михайлом Грушевським усе частіше ставлять перепони. Ліквідують комісії, якими керує, а партійний осередок академії наук ухвалює рішення про посилення ідеологічної боротьби з істориком і його теоріями. Більшість співробітників і учнів арештовують та відправляють у заслання. 1931-го Грушевський змушений переїхати до Москви. Там його звинувачують у "близькості до російських кадетів, орієнтації на німецький імперіалізм у боротьбі з навалою більшовизму та сумнівності наукової порядності". Називають керівником вигаданого чекістами Українського націоналістичного центру.

Наприкінці 1934-го Михайло Грушевський відпочиває в санаторії в Кисловодську. В нього з'являється карбункул – гнійно-некротичне запалення на шкірі. Його видаляють, але стається зараження крові. За кілька днів зупиняється серце.

×