Удома в столі я знайшла три портсигари. Вони - мого діда Миколи Терентьєва. Знаю, що дід ніколи не курив. Звідки в нього ті портсигари і навіщо вони йому були? Мабуть, друзі дарували або нагороджували. Портсигари різні. На тих двох, що відкриваються, вибито оленів, на задній стінці - візерунок. На тому, що кришка відкидається, спереду вовк біжить густою травою. Ззаду - перепелиці заховалися в житі. У всіх портсигарів є спеціальні кріплення для гумок, щоб цигарки не випадали.
"Когда Бог наводил в армии порядок, авиация была в воздухе", - видряпав хтось гвіздком усередині "вовчого" портсигару одразу на обох стінках. Не думаю, що це дідових рук справа - надто акуратний він був із речами. Можливо, той портсигар йому подарував хтось із друзів уже з написами. При чому тут авіація? Дід у війну був льотчиком, начальником штабу. Потім служив в Китаї, тоді знову в Німеччині. Демобілізувався звідти 1956 року.
Дід моєї подруги, польовий комісар майор Дмитро Кравченко, 1947-го привіз із війни німецький коричневий портсигар. Із натуральної шкіри, на чотири відділення. Одне з них - довге, горизонтальне - для сигарил. Кравченко всім пояснював: для таких довгих тонких цигарок. Він теж не курив, а портсигар носив тільки щоб показувати всім - хизувався. Його вважали ледь не дурнем, бо "з Германії", окрім отого портсигара, привіз лише два невеликих килимки та два відрізи тканини. З одного пошили його доньці весільну сукню, а з другого йому костюм. Дід того костюма не вдягав. Його в ньому поховали.
Мого сусіда Олексія Жигульова нагородили портсигаром 1956 року в гадяцькому училищі №7. На портсигарі із зображенням пам'ятника Мініну й Пожарському в Москві напис: "Победителю в соцсоревновании по подготовке кадров для сельского хазяйства".
- Краще вже якусь грамоту дали б - хоча б на стінку повісив, - обурювався вдома сусід.
Бо він також ніколи не курив.
1 
1
Коментарі