У замку лицарів Тевтонського ордену утримували українських полковників і митрополита

"По всій Європі небагато таких потужних замків. Він міцно змурований і добре обороняється спеціальними ровами, валами й потужною вогнепальною зброєю. Збудований на місці, досить укріпленому природою і розташуванням. У замку є особливий костел, де перед великим вівтарем стоять дві великі свічки із залізними ґнотами. Це знак того, що там так довго пануватимуть польські королі, доки ті свічки не згорять", – писав у "Хроніці європейської Сарматії" італієць Алессандро Ґваньїні 1611 року про місто Мальборк, яке німці називали Марієнбурґом.

 

Звели замок на території нинішньої Польщі лицарі Тев­тонського ордену у другій половині ХІІІ ст. Тоді поляки не мали єдиної держави, їхні землі були роздробленими князівствами. Одне з них – Мазовецьке – межувало з балтським народом прусами, останніми язичниками Європи. Мазовецький князь Конрад захотів підкорити їхні землі. Зробити це вирішив за допомогою тевтонців, 1226 року звернувся до них із цим. "Конрад потерпав від нападів прусів і палешан. За порадою єпископа Ґюнтера він на 20 років поступився своєю землею бородатим госпітальєрам тевтонського дому святої Марії Єрусалимської, позначеним чорним хрестом", – писав автор "Великопольської хроніки".

П'ять років тривали перемовини, які завершилися підписанням Крушвицької угоди. Тевтонці домоглися передання у власність ордену Хелмінської землі та права розпоряджатися володіннями прусів, яких мали підкорити.

Лицарі приходять на терени сучасного польського Помор'я 1231-го. Намісником тевтонців у балтійських землях стає Герман фон Балк. Він активно будує замки, засновує міста й запрошує німецьких колоністів.

Основу його війська становлять лицарі-прочани, які прибувають з усієї Європи для участі у хрестовому поході проти прусів. Із наближенням зими вояки роз'їжджаються по домівках. Цим користуються місцеві племена, які піднімають повстання і нападають на малочисельні німецькі залоги.

Серед тевтонської верхівки точаться дискусії між прихильниками та противниками підкорення земель у Балтії. Багато хто хоче зосередитися на війнах із мусульманами в Палестині. Ситуація змінюється 1271-го, коли лицарі зазнають низки поразок і втрачають володіння на Близькому Сході. Виникає потреба шукати іншу базу для Тев­тонського ордену.

Таке місце знаходять на правому березі річки Ноґат – притоки Вісли, за 40 км від Балтійського моря. Там починають будувати місто святої Марії – Марієнбурґ. Його центром стає замковий комплекс площею 21 га – три фортеці з червоної цегли, що мають чотири лінії оборони. Використовують майже 30 млн цеглин.

Щоб пройти з однієї частини комплексу до іншої, слід подолати кілька воріт, розвідних мостів і ровів. У Нижньому замку мешкають слуги, розташовуються сараї, комори, зброярні, майстерні, стайні, броварня і костел.

Середній замок призначається для офіційних прийомів, у ньому живуть чиновники. Тут роблять палац великого магістра, лазарет, архів, скрипторій і канцелярію. Є трапезна на 400 місць. Узимку приміщення опалюють завдяки вентиляції повітря від нагрівання підлоги.

У Високому замку розташована скарбниця, де карбують власні монети – срібні брактеати й марки. Поряд – каплиця Святої Анни, де ховають керівників ордену. Під скарбницею облаштована кухня. Якось пекарі розбирають перекриття і крадуть гроші. Лицарі ловлять злодіїв і варять живцем.

 

Шеф-кухар і великий магістр мають особисті вбиральні. Решта справляє потреби у спеціальній вежі – данскері. Зазвичай у замку мешкають до 3 тис. людей. У п'ятницю члени ордену дотримуються посту. У вівторок, четвер і неділю їдять м'ясо, в інші дні – сир і яйця. До столу лицарям подають 12 сортів пива та 19 – вина.

Біля замку роздають землю міщанам. Прокладають три паралельні вулиці. В центрі ставлять ратушу. Громадою керує рада з семи-восьми людей на чолі з міським головою. Він же очолює суд.

Люди активно заселяють місто протягом першої половини XIV ст. Це переважно ремісники й торговці. Зводять до 100 будинків. Крім щоденної роботи, кожен має обов'язки захищати стіни й вежі. У разі небезпеки городянам видають зброю та обладунки з арсеналу – і вони займають свої місця.

Марієнбурґ розвивається завдяки зручному водному сполученню з іншими містами й портами. Торгують бурштином, медом, зерном, деревиною, шкірою, кіньми та вином. Поля на околицях мають родючий ґрунт, сільському господарству сприяє м'який клімат.

Останній виступ прусів придушують 1295-го. Тоді завершується Прусський хрестовий похід. Більшість населення приймає християнство. Територія перетворюється на державу Тевтонського ордену – Орденштадт.

1309 року резиденцію великого магістра Тевтонського ордену переносять з Венеції до Марієнбурґа. Він контролює територію сучасної Калінінградської області Росії, частини Латвії та Естонії. Населення держави сягає 600 тис. осіб.

Орден стає союзником галицько-волинських князів Андрія та Лева 1316-го, пізніше – Юрія ІІ Болеслава. 1399 року кілька сотень німців приєднується до литовсько-українського війська в поході проти татар. Сходяться на річці Ворскла. Битву союзники програють, тевтонці втрачають дев'ять лицарів.

1410-го русичі й тевтонці опиняються по різні боки поля бою поблизу села Ґрюнвальд. Тоді 12 українських хоругв входять до польсько-литовсько-татарського війська. У бою гине великий магістр ордену Ульріх фон Юнґінґен. Тевтонці тікають і ховаються за мурами Марієнбурґа. Витримують двомісячну облогу.

У середині XV ст. для охорони фортеці тевтонці наймають чеських вояків. Ті знають про занепад ордену і як гарантію виплат беруть кілька замків лицарів у заставу.

За кілька років скарбниця порожніє, позичати гроші великому магістру ніхто не хоче. Тоді ватажок чехів Олджих Червонка оголошує продаж Марієнбурґа за 190 тис. угорських флоринів – 668,8 кг золота. Неприступну фортецю з околицями купує польський король Казимир IV. Сума перевищує два річних бюджети Польщі, її збирають знатні жителі ґданська.

Поляки входять у Марієнбурґ 1457-го, перейменовують на Мальборк. Роблять центром воєводства. У замку облаштовують резиденцію короля, монетний двір і арсенал.

 

Частину кімнат оббивають металевими плитами й відводять для політв'язнів. Зокрема, там утримують козацьких полковників Івана Богуна та Григорія Гуляницького, відставних гетьманів Юрія Хмельницького та Степана Опару, київського митрополита Йосипа Нелюбовича-Тукальського.

Після поділу Польщі 1772 року Мальборк переходить у володіння Пруссії. Нові володарі не відчувають до споруди пієтету, який мали попередники. У трапезній тримають коней, а в палаці великого магістра розміщують ткацьку фабрику. Потім хочуть знести замок. Але після протестів громадськості консервують.

У роки Другої світової війни замок страждає від артобстрілів і бомбардувань. Його планують розібрати, а цеглу використати для відбудови історичних центрів ґданська й Варшави. Та обходяться матеріалами зі старих будівель Мальборка, що розташовані поза фортечними мурами.

Зараз комплекс належить до списку пам'яток культурної спадщини ЮНЕСКО. Вважається найбільшою готичною фортецею в Європі та цегляною будівлею у світі. Замок називають одним із семи чудес Польщі.

Страчували за гомосексуалізм

Військово-чернечий Тевтонський орден заснували 1198-го в Палестині. Туди прибув загін німецьких лицарів-хрестоносців під проводом герцога Фрідріха Швабського. Після дворічної облоги вони захопили місто Акру. Його перейменували на Сен-Жан д'Акр і зробили столицею Єрусалимського королівства, головним близькосхідним форпостом хрестоносців.

Під стінами міста "благочестиві люди з Бремена й Любека" створили польовий госпіталь для допомоги німецьким лицарям. Пізніше перетворили його на Братерсько-сестринський німецький дім Святої Марії в Єрусалимі, чи Тевтонський орден – від латинізованої назви німців.

Папа Римський Інокентій ІІІ надав тевтонцям автономію та затвердив статут. Мали допомагати пораненим і боротися з іновірцями. До ордену приймали лише німців. Тевтонці давали обітницю бідності та безшлюбності. Найбільшою ганьбою вважалися прояв страху на полі бою, втрата прапора й гомосексуальні зв'язки. За ці порушення страчували.

Символом лицарів став чорний хрест на білому тлі, а покровителькою – Діва Марія. Тевтонці мали квартал у Акрі, де були госпіталь, будинки, комори, храми, канцелярії та цукроварня – важливе джерело доходів. Культуру споживання та технологію виробництва "білого золота" лицарі перейняли в арабів.

В Акрі тевтонці не могли почуватися повноправними господарями, бо містом управляли представники давніших лицарських орденів – тамплієри та госпіталь­єри. 1220-го німці купили землі у Верхній Галілеї, що належали нащадкам графа Жослена ІІІ де Куртене.

За 25 років ­спорудили місто, яке назвали Замком міцної гори, німецькою – Штаркенберґ, французькою – Монфор. Тут розмістили резиденцію великого магістра, архів і скарбницю Тевтонського ордену. Поряд звели ще дві фортеці. Зв'язок між ними підтримували за допомогою світлових сигналів і поштових голубів.

Для боротьби з хрестоносцями араби зібрали армію мамлюків – рабів із Кавказу, Балкан і Північного Причорномор'я. Їх навертали в іслам, вчили арабської мови та віддавали на вишкіл у спеціальні табори. 1250-го мамлюки прийшли до влади у Єгипті. За десять років поставили правити султана Бейбарса. Він оголосив священну війну проти християн.

1271-го мамлюки оточили Штаркенберґ – і тев­тонці погодилися на капітуляцію. Їм дозволили залишити фортецю без майна та зброї. Резиденцію ордену евакуювали до Венеції, потім перенесли до Марієнбурґа.

Поступово тевтонці втрачали могутність, 1810-го їхню діяльність заборонив французький імператор Наполеон Бонапарт. За 24 роки вони відновились у Відні. Зосередилися на допомозі хворим і благодійності.

Орден діє досі. У Відні розташовані резиденція великого магістра, скарбниця й бібліотека, що зберігає документи і 1 тис. стародруків. Більшість членів ордену – жінки.

×