Лідер Організації українських націоналістів Євген Коновалець мав литовський паспорт
"Увечорі прийшов до нас Коновалець. Змарнілий і нервовий. Скаржився, що живе, як "бездомний бурлака". Ніби невідомо за яку кримінальну провину гнаний біженець. У Швейцарії він нічим не провинився, та й узагалі він лише політичний діяч, а не анархіст чи терорист", – записав 30 червня 1932 року в своєму щоденнику представник Української автокефальної церкви у Західній Європі Євген Бачинський про зустріч у своєму домі в Женеві з лідером Організації українських націоналістів Євгеном Коновальцем.
Той належить до кола найвпливовіших українських діячів. Галичанин, але під час Української революції 1917–1921 років проявляє себе на Наддніпрянщині, де командує Січовими стрільцями. Потім разом із товаришами у Празі створює підпільну Українську військову організацію – УВО. Очолює її. Для побудови діяльності їде на Галичину. За заведеною в Києві звичкою, колишні стрільці називають його Євгеном Михайловичем.
"Ми його інакше й не називали між собою, – згадував Осип Навроцький. – Це зближувало нас і витворювало щиру товариську атмосферу. З другого боку, кликати себе по батькові конспірувало до деякої міри наші назвища".
Через переслідування польської поліції 1922 року Євген Коновалець із дружиною Ольгою Федак виїжджає до Німеччини. У Берліні 1 січня 1924-го в них народжується єдиний син – Юрко.
"Над цією дитиною полковник просто "трясся", і було симпатично дивитися на прояви великої батьківської любові. Її доля постійно випробувала. Малий Юрко легко заражувався різними інфекційними недугами, і це спричиняло велику журбу батькам", – згадував секретар Організації українських націоналістів Володимир Мартинець.
УВО співпрацює з литовським урядом, для якого Польща – теж ворог, бо анексувала частину території разом із Вільнюсом. Коновальця запрошують на святкування 10-ліття незалежності Литви. Після цього в місто Каунас із Берліна українці переносять видання підпільного часопису "Сурма". Литовці дають їм гроші і роблять паспорти.
Стає очевидно, що рамки УВО завузькі для боротьби за самостійність. Українські організації планують об'єднання в одну структуру. Взимку 1929-го на честь 10-річчя проголошення Соборності України організовують Конгрес українських націоналістів у Відні. На ньому засновують Організацію українських націоналістів, яку очолює Євген Коновалець. Планують шукати союзників і створювати фонди для відновлення України.
"Коновалець повертається з Америки. В Женеві нікого не знає. З ним жінка й дитина, – пише у щоденнику Євген Бачинський. – Панейко (Василь Панейко – український дипломат і журналіст, який жив у Парижі. – Країна) просить мене зустріти полковника на вокзалі, знайти йому пансіон і взагалі заопікуватися ним. Мовляв, пізнаєте їх по тому, що їхній хлопчина має років 5 і перев'язану поранену ногу. Приїдуть на тиждень".
До США голова ОУН їздив для встановлення контактів з тамтешньою діаспорою. Потім селиться в Женеві, де розміщується центр Ліги Націй. З метою конспірації, українські заходи не відвідує. На Шевченківський вечір відправляє дружину. "На святі була пані Ольга. Коли вона увійшла в супроводі Панейка, то це була ціла сенсація", – нотував Бачинський.
Коновальці здружуються з Бачинськими, часто ходять у гості. "Прийшли Євген і Оля Коновальці, щоб відвідати мою хвору дружину і подякувати за її допомогу для них. Принесли квіти й гроші, які були для них витрачені. Скаржилися, що не мають засобів до життя. А у нас думають, що Коновальці мають тисячі. В дійсності вони живуть дуже скромно й ощадно".
Євген багато спілкується з діячами Української Народної Республіки. Навіть починає ходити приказка "всі галичани – з Коновальцем, але він сам – із наддніпрянцями". Зближується з Євгеном Онацьким, керівником пресового бюро дипломатичної місії УНР у Римі.
"На двірці я матиму, як відзнаку, в петлиці нашу українську синю волошку, – пише Онацький до Коновальця перед приїздом того до Рима 1930-го. – Прикладаю до листа свою фотографію. Таким чином ви мене легко знайдете. Буду стояти проти поштового вагону коло локомотиви".
"Полковник робить дуже приємне враження. Зокрема симпатична в нього посмішка. Дарма, що показує при тому досить попсовані зуби", – нотує після зустрічі дипломат. Після того Коновалець часто відвідує Рим. Бере туди сина, щоб прийняв причастя в українській церкві.
Дізнавшись про життя політика у Швейцарії, польські таємні служби розпочинають проти нього інформаційну кампанію. Організовують статті про зустріч лідера ОУН з Адольфом Гітлером. У березні 1932-го Коновальця викликає швейцарська поліція. Допитують про його походження і чому користується литовським паспортом. Мають отримані від поляків копії свідоцтв про народження та шлюб. Підозрюють у підробці документів і вимагають залишити Швейцарію протягом 10 днів.
"Я відразу відповів їм, що ніколи справді не був польським громадянином, бо після війни виїхав на український пас закордон, – згадував про допит Євген Коновалець. – Жив у Німеччині на т. зв. персональаусвайс. Пізніше натуралізувався в Литві. Що ж відноситься до місця мого народження, то я дійсно народився в Галичині. При наданні мені пасу зайшла помилка, і то може ствердити литовський уряд".
Звертається туди. За день до примусової висилки звинувачення знімають.
– Куди ж мені, нарешті, дітися, де знайти певне притулок? Такого становища не мали жодні революціонери і за царської Росії, – каже Бачинському.
"Протягом тижня мав два дуже сильні напади просто страшенних болів. З'ясувалося, що в мене розвивається недуга жовчевих каменів. Не впливає це, безперечно, корисно на мій настрій. Здаю собі точно справу з того, що така недуга робить людину невільником", – пише Коновалець до Онацького.
Коновальці винаймають частину будинку на околиці Женеви. Разом із ними живе студент Олекса Сокіл. Він виконує функцію охоронця. Коли відсутній Сокіл – то його заміняє хтось з українських студентів.
– Полковник не має в себе навіть поганенького револьвера, ані пса у дворі, – каже один із відвідувачів.
Місцева влада знову починає примушувати Коновальця покинути Швейцарію. Беруться з'ясовувати джерела і розміри його доходів. Життям у країні заправляють соціалісти, і друзі політика вбачають у такій прискіпливості вплив Москви. Литовці влаштовують йому співбесіду з прокурором, де лідер ОУН може все розповісти.
– Моя дружина походить із заможної родини. Ми кожного місяця одержуємо досить значну піддержку з родини моєї дружини. Ось чек зі Львова – дивіться, – каже прокурору Коновалець. – Я заробляю статтями в литовській пресі й одержую підтримку від наших американських газет, до яких час від часу пересилаю статті.
Йому дозволяють жити на території Швейцарії, за винятком Женеви. Якийсь час змушений мешкати окремо від родини – в Цюріху та Монтре. Ольга працює бібліотекарем.
"Стає руба питання, куди саме мені їхати, бо на ділі вже небагато країн залишається в Європі, які б хотіли дати мені право жити, – ділиться з Онацьким. – Маю враження, що навіть литовці не дуже хотіли б мати мене у себе. Такий мій побут у них, безперечно, обтяжував би їх".
Швейцарська поліція не полишає Коновальця у спокої. Спочатку звинувачують у підготовці замаху на дипломатів, що перебували в Лізі Націй. Згодом з'являються замовні статті. Одна з них має заголовок: "Пане генеральний прокуроре, коли ви нарешті наважитеся виселити небезпечного шефа терористів Євгена Коновальця?"
В червні 1936-го він із сім'єю перебирається в Італію. Тоді ж з'являється звістка: в руки швейцарської поліції потрапили троє шпигунів радянської розвідки, які стежили за Коновальцем. А незабаром він знайомиться зі своїм майбутнім убивцею – агентом радянських спецслужб Павлом Судоплатовим. Той проник у націоналістичне середовище як утікач із СРСР. Через два роки він підсуне лідеру ОУН коробку цукерок із вибухівкою, від якої політик загине.
"Він жив серед мира в постійній атмосфері війни. Був одним із тих, які вірили у війну й у війні бачили й бачать новий великий український шанс. Був одним із тих, які приготовляли війну, і впав, як вояк на війні", –
написала у травні 1938-го некролог про Євгена Коновальця львівська газета "Діло"
30 осіб взяли участь у Конгресі українських націоналістів з 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні. Тоді створили Організацію українських націоналістів і обрали її головою Євгена Коновальця. За походженням порівну представляли Наддніпрянщину та Західну Україну. Майже всі на той час жили за кордоном
Випадково уник арешту
Влітку 1921 року колишній командир Січових стрільців Євген Коновалець повертається з Відня до Львова. Тут знайомиться й одружується з Ольгою Федак. Її брат Степан за рік до того здійснив невдалий замах на голову відродженої польської держави Юзефа Пілсудського. Був арештований і засуджений. Їхній батько Степан Федак був фінансистом і громадським діячем. Польська поліція записала в своїх документах, що завдяки одруженню Коновалець "дістав доступ до політичних кіл краю".
У Польщі саме готуються до виборів. Українці збираються їх бойкотувати. Єдина партія, що виставляє свої кандидатури – Українська хліборобська. Її голову Сидора Твердохліба бойовики Української військової організації розстрілюють під час мітингу. Поліція проводить масові арешти. Один із затриманих – секретар Твердохліба й член УВО Василь Дзіковський видає керівництво організації на чолі з Євгеном Коновальцем.
"Якось до мене прийшли з ордером і шукано було всюди: по шафах і попід ліжками, – згадував адвокат Степан Шухевич. – У кінці комісар патрульної поліції Конарскі сказав мені, що шукають за Євгеном Коновальцем. Мали інформацію, що він переховується у судового радника Шухевича на вул. Чарнецькеґо, № 26".
Шухевич мешкав у сусідньому будинку – № 24. Поліція орієнтувалася на прізвище, а не номер дому, тому помилилася. У 26-му жив менш відомий судовий радник Шехович. У нього в ту ніч справді переховувався Коновалець. Він дізнається про обшук поруч і вирішує покинути Галичину.
"Про виїзд Євгена Коновальця за границю кружляли пізніше різні легенди. Говорили начебто він перебрався за залізничного машиніста чи його помішника і переїхав границю на локомотиві, замазаний вугіллям та з лопатою в руках", – писав історик Зиновій Книш.
Насправді, Коновалець виїжджає як звичайний пасажир. Але перед тим зі спільниками вдається до хитрощів. У конверт із німецьким поштовим штемпелем вкладають фальшивого листа. Його демонстративно читають на одній із вечірок: "Ми щасливо переїхали границю. Віра чується дуже добре". "Віра" – тодішній псевдонім Коновальця. Так присипають пильність поліції. За кілька днів у супроводі товариша й двох жінок лідер УВО покидає Львів.
"Усі четверо говорили між собою по-польськи, щоб не звертати на себе уваги. Сотник Герчанівський пришпилив полковникові Коновальцеві до піджака відзнаку польського білого орла, подарував йому на дорогу чорну палицю, що була тоді в моді, завів до зарезервованого переділу в вагоні і два або три дні пізніше дістав вістку з Данціґу про щасливий переїзд границі".
4 
1
Коментарі