"Наше життя було підпорядковане завданню захищати Віру від шанувальників"

5

Першу кінопробу майбутня зірка Віра Холодна пройшла невдало

"Струнка й гнучка, вона сиділа переді мною, опустивши гарні вії на чарівні очі, й говорила про те, що хоче спробувати себе на екрані. Тоді Віра Холодна вміла лише повертати прекрасну голівку й поводити очима ліворуч, праворуч та догори. Виходило це чудово, проте більше красуня нічого показати не зуміла", – писав режисер Володимир Гардін про першу зустріч із майбутньою акторкою німого кіно Вірою Холодною, у дівоцтві – Левченко.

 

Віра Левченко народилася 5 серпня 1893 року в Полтаві. Її батько, Василь Андрійович, був корінний полтавець, працював педагогом у Полтавські гімназії. Мати, Катерина Сергіївна, закінчила Олександро-­Маріїнський інститут шляхетних дівчат. Дівчинка зростала в любові. Віра була дуже розвинена на свій вік, із дитинства любила читати вірші й танцювати.

Коли дівчинці виповнилося 2 роки, родина Левченків переїхала до Москви до бабусі. Там Віру віддали до балетної школи при Большому театрі, хоча за добрий апетит мати називала доньку полтавською галушкою. Дівчинці подобалося, але згодом вона залишила школу – батьки вирішили, що це заняття їй не потрібне.

1905-го від холери помирає батько Василь Андрійович. Втрату чоловіка важко переживає Катерина Сергіївна. Жінка починає часто хворіти, тому турботи про молодших сестер лягають на 12-річну Віру.

Віра навчається в гімназії, а також бере участь у театральному гуртку. 1908-го до Москви приїздить відома тоді петербурзька актриса Віра Коміссаржевська. Вона грає головну роль Франчески у трагедії Габріеле д'Аннунціо "Франческа да Ріміні". Гра Коміссаржевської настільки вразила юну Віру, що, коли та повернулася додому, в неї різко піднялася температура. Лихоманка не спадала декілька днів. Віра марила театром. Лікар, який прийшов на виклик, сказав, що дівчинка занадто вразлива. Він порекомендував матері стежити, щоб донька менше читала, а також заборонив мріяти.

1910 року Віра Левченко закінчує гімназію. На випуск­ному вечорі знайомиться зі студентом юридичного факультету Володимиром Холодним. Це було кохання з першого погляду.

Володимиру Холодному пророкували успішну кар'єру адвоката. Про нього говорили як про чоловіка доброї вдачі з чудовим почуттям гумору. Захоплювався новим видом спорту – автоперегонами, які тоді набули шаленої популярності. Крім того, Холодний був редактором першої в Російській імперії спортивної газети "Авто".

Через пів року закохані вирішують побратися. Родичі проти шлюбу, адже вважають його надто раннім, а дехто навіть непристойним. На весіллі були присутні лише найближчі.

 

Невдовзі в подружжя наро­джується донька Євгенія. Пологи були складні. Віра довго хворіє. Жінці заборонили народжувати ще. Володимир обожнює дітей, тому вирішують удочерити ще одну дівчинку Нонну.

Попри сімейні турботи, Віра не забуває про театр. Вона часто відвідує відомий у Москві будинок Перцова, де збирається гурток молодих артистів Московського художнього театру. Один із учасників, актор і режисер Олександр Мгебров, згадував: "Спочатку дуже мало хто проникав до нас. Треба було чимось заявити про себе, щоб стати повноправним гостем; для тих, хто був таким, не було ні часу, ні години. Незмінною і привітною господинею цих мансард на чолі зі своїми подругами була на той час Віра Холодна, тоді ще зовсім юна актриса, яка тільки починала… Як зараз пам'ятаю її високу струнку фігуру, її бліде, прекрасне обличчя, дуже виразне, і її виняткову ласкавість та привітність до всіх. Вона не знала ні втоми, ні відпочинку…"

Ні в кого не виникає сумніву, що Холодна буде театральною актрисою. Та Віра несподівано для всіх захоплюється кіно. Перші фільми були закордонні. Зазвичай сюжет брали з п'єс або фрагментів пісень. Особливо Вірі подобається данська акторка Аста Нільсен. Кожен її новий фільм стає для Віри уроком.

"Замість звичних зовнішніх проявів почуттів, заламування рук та закочування очей на екрані раптом з'явилася героїня майже нерухома, суворо стримана. Проте яким виразним був кожен ледь вловимий жест її тонкої руки, настільки значним лагідний погляд, рух її вій!" – писав кінокритик Олексій Каплер про Асту Нільсен.

Із початком Першої світової війни Володимир Холодний вирушає на фронт. Віра залишається сама з дітьми. Потрібно за щось жити, тому жінка вирішує спробувати себе в кіно. Воно стало ще популярнішим, адже люди йдуть розважитися. До того ж нових фільмів не завозять – й це дає ще більший поштовх до розвитку синематографа.

 

Першу кінопробу влітку 1914-го Віра Холодна пройшла невдало. Восени того ж року жінка вирішує спробувати себе на популярній кінофабриці "Тіман і Рейнгарт". Отримує епізодичну малопомітну роль у картині "Анна Кареніна". Та попри це талант Холодної зумів розгледіти провідний режисер Володимир Гардін. Рекомендував її режисеру Євгену Бауеру. Той саме шукав головну героїню, яка була б не просто красивою, але й акторкою. Браун затверджує Віру на головну роль у фільмі "Пісня кохання, що трімфує".

Стрічка мала неймовірний успіх. Її показували кілька разів на день протягом кількох місяців. Віра Холодна миттєво стала популярною. Згодом з'являються інші стрічки за участі актриси: "Полум'я неба", "Діти століття", "Міражі". Це були фільми різних жанрів – від салонних мелодрам до історичних постановок. Усі мали великий успіх, адже передусім люди ходили "на Холодну". Євген Бауер любив повторювати: "Я знайшов скарб". Тому він вирішив укласти з Вірою кон­тракт на три роки.

Віра Василівна живе між кіностудією та домівкою. Влітку 1915-го жінка отримує звістку про те, що її чоловік Володимир Холодний тяжко поранений і невідомо, чи виживе. Віра перериває знімальний процес і їде до чоловіка під Варшаву. Дні й ночі вона біля Володимира. Невдовзі він одужує, і до Москви повертаються разом. Згодом Володимир Холодний знову їде на фронт, а Віра продовжує зніматися.

 

Віра Холодна відповідально ставиться до роботи. Сестра Софія Левченко згадувала: "Віра Василівна ретельно готувалася до кожної ролі, розуміючи, що один із головних засобів впливу актора – голос. Але, згідно із законом німого кіно, він не в її владі. Доводилося звертатися до глядача іншими, складнішими засобами – мімікою та жестами".

1918-го Віра знімається в картині "Княжна Тараканова". Для зйомок доводиться їхати в Одесу. Віра у відрядження бере із собою сестру Софію і старшу дочку Євгенію. Одеса тоді була під німецькою окупацією. Але приморське місто було в епіцентрі революційних подій, влада там змінювалася мало не щодня. Проте на знімальний процес ці події ніяк не впливали.

"Наше життя в Одесі з моменту прибуття було підпорядковане завданню захищати Віру від шанувальників та шанувальниць. Якщо й у Москві ці люди ускладнювали Вірине життя, то в Одесі це стало справжньою катастрофою. Жили ми в готелі, потім у будинку Попудової на Соборній площі, як вона тоді називалася. Віра була зайнята з ранку до вечора. Харитонов швидко збудував ательє на Французькому бульварі, і там кипіла робота – знімали один за одним нові фільми", – згадувала Софія Левченко.

Окрім знімання у фільмі, Віра Василівна разом з іншими акторами бере участь у благодійних концертах. Вони вирушають в турне різними містами України. Віра багато працює та планує повернутися на зиму до Москви, де залишився чоловік із донькою Нонною. Невдовзі старша донька Женя захворіла на скарлатину. Жінка змушена перевезти родину з готелю, який не опалювався, у приватну квартиру. Сама продовжила жити в готелі. Температура в номері інколи була –9 градусів.

Після чергового концерту на користь фонду професійної спілки театральних художників у лютому 1919-го Віра сильно застудилася. У залі було так холодно, що всі глядачі сиділи у верхньому одязі. Акторки виходили на сцену у відкритих сукнях.

Вірі Василівні поставили діагноз: "іспанка" – особ­лива форма грипу. Найкращі медики Одеси боролися за її життя. Проте жодні засоби не допомагали. Весь цей час під вікнами актриси чатував натовп шанувальників.

"Усе було зроблено для її порятунку. Як їй хотілося жити! Віра казала: "Володя там, у Москві, не відчуває, мабуть, що я вмираю". О пів на восьму вечора вона померла. Це було шістнадцятого лютого 1919 року", – писала Софія Левченко.

Провести в останню путь 25-річну Віру Холодну зібралася вся Одеса. Собор, у якому відбувалася панахида, ледве вміщував людей. Похорон зірки німого кіно Віри Холодної знімали на камеру. Це була її остання роль.

Акторку поховали на Першому Християнському цвинтарі в Одесі. Але 1937 року цвинтар було зруйновано – комуністи перетворили його на парк відпочинку імені Ілліча. Свідчення про перепоховання Віри Холодної відсутні.

Поет Олександр Вертинський приходив у гості щодня

Якось до квартири Віри Холодної подзвонили. На порозі стояв високий та худий незнайомець. Він представився солдатом санітарного потяга Олександром Вертинським. Віддав їй лист від чоловіка та пішов, а наступного дня знову з'явився на порозі квартири. Так поет Вертинський почав приходити в гості щодня. Він просто сідав і мовчав годинами. Із часом, коли Вертинський став відомим кіноактором, вони почали виступати разом. Найвідомішим їхнім номером було танго.

 

Вертинський був закоханий у Віру. Він писав у щоденнику: "Я багато своїх нових пісень присвячував їй. Якось, пам'ятаю, я приніс їй показати свою останню річ, називалася вона "Ваші пальці пахнуть ладаном". Я вже віддавав її видавцеві до друку і, як завжди, присвятив Холодній. Коли я прочитав їй текст пісні, вона замахала на мене руками: "Що ви зробили! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала у труні! Нізащо! Негайно зніміть присвяту!"

У готельний номер Вертинського принесли телеграму. Це була звістка про смерть Віри Холодної. Згодом він напише у щоденнику: "Я вийняв "Ваші пальці пахнуть ладаном" із цієї пачки, перечитав текст і написав: "Королеві екрана – Вірі Холодній". Але Королеви моєї вже не було в живих!"

×