– Це був абсолютний шок. Люди не зрозуміли, що відбувається. Першими зорієнтувалися голуби. Усі вони злетіли вгору. А святійший отець опустився додолу. Він втратив сили, – згадує кардинал Станіслав Дзівіш про 13 травня 1981 року. Того дня 23-річний Алі Агджа стріляв у Папу Римського Івана Павла ІІ (1920–2005). Зробив чотири постріли, поранив понтифіка в живіт і руку.
Агджа родом із турецького села Хекімхан. Мав вроджену епілепсію, однак писав дуже гарні вірші. Завдяки цьому отримав стипендію на навчання в учительському ліцеї. За п'ять років до замаху вступив до терористичної організації "Сірі вовки". Її мета – об'єднати всі тюркські народи від Балкан до Китаю. 1979-го за завданням організації він стріляє в журналіста Абді Іпекчі. Вирок – довічне ув'язнення. "Вовки" одразу ж організовують йому втечу з тюрми. Алі переховується в Болгарії. Багато подорожує.
У день замаху на площі Святого Петра у Ватикані зібралися понад 20 тис. паломників. Агджа взяв на руки немовля якоїсь жінки. Коли побачив, що до нього наближається папамобіль, віддав дитину назад. І почав стріляти. Нападника затримали на місці.
– Папа – це вождь хрестового походу проти моєї релігії. Він персонально відповідає за напади Заходу на іслам, – заявив Агджа на суді.
Постійно змінював свідчення. Говорив, що замовниками були то радянське КДБ, то американське ЦРУ, то Ватикан. За час слідства висунув 107 версій. Його засудили довічно.
Одна куля пройшла за кілька міліметрів від серця Івана Павла ІІ. Він пережив шість операцій. Коли оговтався, заявив – пробачає нападника. Через три роки відвідав його в тюрмі. Спілкувалися сам‑на‑сам. Про що – невідомо. Наприкінці Агджа поцілував Папі руку. А згодом прийняв католицизм.
2000-го його депортували на батьківщину. Там він відсидів ще 10 років і потрапив під амністію. Позаторік відвідав собор Святого Петра. Хотів зустрітися з теперішнім Папою Франциском. Але той відмовив в аудієнції. За ексклюзивне інтерв'ю до фільму про Івана Павла ІІ студії обіцяють Агджі $2 млн. Ще $5 млн готові виплатити за дві біографічні книжки. Разом із Деном Брауном планує написати роман "Код Ватикану".
До труни Боба Марлі поклали Біблію та жменю марихуани
– Помру в 36, – начебто наголошував музикант Боб Марлі. В юності він любив ворожити сусідам по долоні. Невідомо, чи справджувалися його передбачення. Але час своєї смерті Марлі вгадав.
Він народився 1945-го від європейця та темношкірої жінки. Дитинство провів у селі Найлі-Мар, острів Ямайка. Пізніше батьки розлучилися, мати забрала Боба в столицю країни Кінґстон. Хлопець влаштовується працювати слюсарем. Одночасно бере уроки в гітариста Джо Гіґґса. У 16 пише першу пісню Judge Not – "Не судіть". Через два роки збирає гурт The Wailers – "Плакальниці".
У музиці використовує ритми релігійних пісень. Цей стиль назвуть реґі. У Кінґстоні так називають жінок легкої поведінки. Марлі сповідує растафарі. Ця релігія дозволяє курити марихуану – начебто сприяє єднанню з природою – та заводити дітей поза шлюбом: бо нащадків слід мати якнайбільше. Натомість забороняє робити будь-які операції.
Боб одружується з на рік молодшою Ритою Андерсон. Та супроводжує чоловіка на концертах, співає на бек-вокалі. А ще продає платівки в магазині, розташованому в їхньому будинку. Народжуються дві дочки і двоє синів. Але після виходу платівки Catch a Fire 1973 року група здобуває світову славу. Це руйнує сім'ю.
– Наші стосунки починалися магічно, – оповідає Рита. – На репетиціях ми дивилися одне одному в очі, співали, а тоді цілувалися. Я думала, що так буде завжди. Його зіпсував шоу-бізнес. У кожній країні він зустрічався з місцевою королевою краси. Щоночі до нього в спальню приходила нова жінка. Я дивилася на все це крізь пальці. Потім він почав приносити мені дітей від жінок, яким надув живіт. Хотів, щоб я їх доглядала.
В одному з інтерв'ю Боба Марлі запитали, чи багато грошей заробив музикою.
– А скільки це – багато? – запитав музикант.
– У вас є гроші в банку, майно? Ви багата людина?
– Майно робить людину багатою? Моє багатство – це життя.
Марлі любив футбол. Якось сильно вдарив пальця ноги під час гри. На місці рани виросла злоякісна пухлина. Треба було негайно ампутувати палець. Але ж релігія забороняє. Боб спробував пройти терапію без втручання, однак це нічого не дало. Під час одного з виступів він зомлів просто на сцені. Лікарі повідомили – пухлина дісталася головного мозку. Попри це дав прощальний концерт в Stanley Theater в Нью-Йорку. Помер 11 травня 1981 року на руках у Рити.
– За гроші життя не купиш, – останні його слова.
На похорон Боба Марлі прийшла вся влада Ямайки. На острові оголосили траур. До труни співака поклали гітару, футбольний м'яч, Біблію та жменю марихуани.
11 травня 1818 року на землях, відвойованих Російською імперією у Молдавського князівства, створено Бессарабську область. 1873-го перейменована на Бессарабську губернію (на малюнку – її герб).
Займала територію сучасної Молдови та північної частини Одеської області. Наприкінці ХХ ст. тут жили майже 2 млн осіб. Близько половини – молдавани, 20% – українці, решта – євреї, росіяни, болгари, німці, гагаузи. 1917-го на території губернії проголошено Молдавську Демократичну Республіку – проіснувала рік.
12 травня 1364 року король Польщі Казимир ІІІ Великий заснував у Кракові університет, перший у країні. Було три факультети: вільних мистецтв, медицини, права. Відкрити теологічний не дозволив Папа Римський Урбан VІ. По смерті Казимира 1370-го університет почав занепадати. У ХV ст. за розбудову закладу взялася королівська династія Ягеллонів. Відтоді він називається Ягеллонським. Зараз має 15 факультетів, щороку випускає близько 45 тис. осіб.
15 травня 1940 року в США почали продавати нейлонові панчохи. Матеріал для них винайшов хімік Воллес Карозерс. У перший же день збули 5 млн пар. Біля магазинів ставили кордони поліції – щоб стримати юрбу покупців. Жінки переодягалися просто на вулицях. Коштували $1,35 – удвічі дорожче за популярні до того часу шовкові. "Носити панчохи з шовку – це все одно, що віддати перевагу коню перед автомобілем", – йшлося в рекламі.
"В виду того, что во многих московских газетах появился ряд ложных, ни на чем не основанных сообщений, ввиду того, что ложные слухи направлены исключительно к тому, чтобы посеять среди населения панику и восстановить граждан против советской власти, наконец, ввиду того, что подобные вздорные сообщения усиливают в других городах контрреволюцию, Президиум ВЦИК постановляет немедленно, вплоть до рассмотрения этого вопроса в трибунале печати, закрыть все газеты, поместившие вздорные слухи и ложные сообщения", –
йдеться в постанові Всеросійського центрального виконавчого комітету від 11 травня 1918 року. Упродовж наступного місяця припинили виходити близько 60 газет
3 
1
Коментарі