У студентів щодня брали аналіз крові на цукор
– Голодувальники мали білі пов'язки, а ми носили чорні. Моє завдання полягало в дегустації води, яку приносили небайдужі до табору. Ми боялися отруєння. Тож робота була відповідальна – випити трохи й почекати. Згодом налагодили гаряче водопостачання з кав'ярень поблизу, – ділилася спогадами в Інституті національної пам'яті журналістка Ярина Скуратівська про перебування восени 1990-го на столичній площі Жовтневої революції – тепер майдан Незалежності.
2 жовтня того року, о 10:00, у центрі столиці України почалося студентське голодування. Воно переросло в масштабну акцію, яку згодом назвали Студенською революцією на граніті.
Учасники висунули п'ять вимог до керівництва УРСР: не допустити підписання нового союзного договору, провести перевибори до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, повернути українських солдатів і забезпечити проходження військової служби на території республіки, націоналізувати майно Компартії та комсомолу й відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.
Акцію організували члени студентських організацій Києва, Львова та інших міст, що розпочали роботу за рік до цього. Після проголошення Декларації про державний суверенітет України в липні 1990-го вони впорядковують козацькі та стрілецькі могили, беруть участь у кінному марші "Місцями зародження козацтва" та походах до Канева й Холодного Яру на Черкащині.
Представники Студентського братства зі Львівської
політехніки та Української студентської спілки домовляються про спільну акцію протесту. У Києві та Львові створюють оргкомітет. Обирають представницький орган – Раду голодуючих студентів. Співголовами стають львів'янин Маркіян Іващишин, Олег Барков із Дніпродзержинська, тепер Кам'янське на Дніпропетровщині, та киянин Олесь Доній.
Про місце акції знає вузьке коло. Львів'яни тільки на вокзалі дізнаються, що локацію перенесли з парку напроти Верховної Ради на площу Жовтневої революції. Міліція чекає на студентів саме біля парламенту. На центральній київській площі – кілька міліціонерів. Мітингарі сідають на граніті біля підніжжя пам'ятника Леніну.
– Насправді акцію мали починати 1 жовтня. Перенесли на один день через весілля Маркіяна Іващишина, голови Львівського студентського братства. Тому все почалося 2 жовтня, – розповідав Олесь Доній.
Домовляються не виходити всім одразу. Частина перебуває в резерві – на випадок арештів. Наметів і спальників не розгортають. Виставляють гасла й оголошують про початок протесту.
Президія Київської міської ради збирається, щоб вирішити, чи давати дозвіл на акцію. Повідомляють: якщо рішення не буде, то міліція просто знесе присутніх. Підвозять понад десяток автобусів із силовиками. О 20:00 міськрада дає згоду на мітинг. За пів години до того студенти розгортають намети. Вкладаються у 2 хв. Міліція не встигає завадити.
Комендантом табору обирають студента філософського факультету Київського університету Тараса Корпала. Медичну службу очолює Тарас Семущак зі Львівського медінституту, пресцентр – Олег Кузан зі Львівського університету та Сергій Бащук зі Львівської політехніки, службу охорони – Андріан Кліщ із Львівської політехніки.
На першій же нараді вирішують, що cпівголови акції – Маркіян Іващишин, Олег Барков та Олесь Доній, актив табору й охорона не голодуватимуть.
– Я не голодував. Був у загоні охорони й забезпечення життя. Найбільший страх: що ніхто не буде штурмувати, карати, бити, розганяти, – згадував письменник Тарас Прохасько. – Просто ніхто не зважатиме. Тоді люди, які пішли на голодування, ризикували померти. Тому я хотів, аби штурм був і вони не мусили голодувати до кінця. Чекали побоїща. Я попрощався вдома. Батьків попередив, що все може закінчитися каліцтвом чи тюрмою. Вони сказали: "Ну якщо так вирішив".
Розпочинають голодування 108 студентів. Жінкам не дозволяють. Місце протесту обносять по периметру стрічкою та встановлюють плакат: "Площа вільна від комуністів". Голосують за перейменування її на майдан Незалежності.
– Десь день на третій у мене з'явилися болі в гомілках і запах ацетону в роті. Загострилися слух і нюх. За сотні метрів відчував тютюновий дим, за десятки – запах їжі, якою нас свідомо чи несвідомо провокували, – розповідав учасник Революції на граніті Олег Наворенський виданню Kurs. – Пиріжки, якими нас закидує якась бабця: "Вы голодные, поешьте!" Жінка за огорожею просто перед моєю розкладачкою кусає величезне жовте червонобоке яблуко, а я чую його хрумкіт, запах, бачу дрібні краплинки соку, що розлітаються навколо. По цей день не байдужий до таких яблук.
А на шостий день – їсти не хочеш, нічого не болить. Ти вільний і всіх любиш. Найкраще порівняння, яке спадає на думку: Бог – це любов, а ще – свобода і відповідальність.
Учасники голодування п'ють переварену воду. За їхнім здоров'ям стежить власна медична служба, а згодом – медики Жовтневої лікарні. Вони щодня беруть аналіз крові на цукор. Так розвіюють чутки про вживання "ковбаси, сала й горілки".
Студенти спілкуються з тими, хто прийшов підтримати чи цікавиться акцією. За імпровізовану огорожу сторонніх не пускають. Кияни несуть теплі речі й гроші. Приходять письменники Олесь Гончар, Ліна Костенко, Ростислав Братунь і Марія Влад. Про голодування оголошує народна артистка України Неоніла Крюкова. Тоді починають говорити: "Ніла Крюкова голодує, а не просто якісь шмаркачі".
– Я йому: "Діду, вас жінка додому не пустить". А він: "Якщо цього не зроблю, то з якою совістю житиму?" Ця доброта і щирість були дивовижні. У такі моменти ти починав розуміти, що на цьому світі живеш недаремно, – психолог Людмила Гридковець розповідала в Українському інституті національної пам'яті про чоловіка, який для студентів хотів зняти із себе куртку і светр.
Місце страйку оточують міліція та ОМОН. Влада не наважується розігнати наметове містечко. Ігнорує протестувальників. Їх підтримують священники греко-католицької та автокефальної церков. Ранок у містечку починається з молитви.
На п'ятий день уже голодують 157 студентів із різних вузів країни, долучаються жінки. Кількість тих, хто підтримує демонстрантів, теж зростає.
Приходить голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Але спільної мови зі студентами не знаходить.
– Намагалися нацькувати афганців, які мітингували за свої права. Їм обіцяли виконати вимоги, якщо нас розженуть, – розказував економіст і громадський діяч Михайло Свистович. – Але врешті вони до нас приєдналися, бо серед нас теж були афганці. Ми постійно очікували нападу. Були готові до всього, весь час на нервах. Спочатку нас не дуже підтримував народ. І ти не знаєш, що буде. Постійно переслідують думки про смерть.
8 жовтня голодувальників уже 158 із 24 міст. Здоров'я студентів погіршується. Депутати звинувачують страйкарів у шантажі й тиску на парламент. Після цього починається масовий вихід із Компартії. Наступного дня влада погоджується на круглий стіл за участі делегації від студентів. Олесь Доній оголошує вимоги, але депутати відмовляються їх обговорювати.
Організовують групу студентів, які проводять агітацію по вузах і підприємствах Києва.
– Було кілька акцій захоплення корпусів університетів. Представники голодувальників заходили в аудиторії й закликали виходити на вулицю, – ділився спогадами історик Вахтанг Кіпіані. – Деякі викладачі виганяли студентів на протест. Київ був наш! Навіть школярі приходили. Пам'ятаю саморобні плакати: "Школа підтримує студентів" або "ПТУ швейників каже: геть Масола й Кравчука!" Чіпати молодь влада не захотіла, бо люди виступили б на наш захист і ситуація могла вибухнути.
На Хрещатику збирається 100-тисячний натовп. 17 жовтня Верховна Рада ухвалює постанову про часткове задоволення вимог студентів-голодувальників і про поступове виконання решти.
– Ми вирішили розходитися. Відчували велике щастя, – розповідав про той день Вахтанг Кіпіані. – Частина студентів-радикалів була налаштована залишатися, доки влада не почне виконувати вимоги. Але керівництво табору – Доній, Іващишин, Барков – казали, що ми зобов'язані дотримуватися домовленостей.
"Ми на всіх етапах присікали розмови – що давайте Західна Україна піде вперед, а потім Східну підтягнемо. Ми пожертвували, можливо, радикальними кроками на користь соборності", –
Віктор ЯГУН, 50 років, учасник Революції на граніті, тодішній голова студентського братства Львівського лісотехнічного інституту, член Української Гельсінської спілки
"Ми були молоді, все життя лежало перед нами, і його могли легко віддати. Крім батьків і друзів, у нас не було зобов'язань ні перед ким. І то було файно – адреналін, відчуття братства, самопожертви й любові, підсилені хімією, яку виробляв організм", –
Олег НАВОРЕНСЬКИЙ, 51 рік, учасник Революції на граніті з Івано-Франківська
Студенти відправили у відставку уряд Фокіна
1989, 25 травня – як альтернативу комсомолу створюють Студентське братство Львова – першу незалежну українську студентську організацію. Воно долучається до організації собору Української духовної республіки в Коломиї та з'їзду Української молоді в Христові. Випускають газети "Братство", "Грюндік", "Віко", "Хід". Встановлюють пам'ятники Українським січовим стрільцям і воякам дивізії "Галичина". Організовують фестивалі "ВиВих" і "ШевченкоФест".
1989, 8–9 грудня – в Києві відбувається установчий з'їзд Української студентської спілки. 21 січня 1990-го її члени беруть участь в акції до річниці Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки – Живому ланцюгу. Тоді люди вишикувалися вздовж трас між Івано-Франківськом, Львовом і Києвом.
1990, березень – вибори до Верховної Ради УРСР. Уперше вони мають елементи вільних і конкурентних. Парламентську більшість утворюють 239 комуністів. Крім них у парламент заходять 126 представників демократичних сил, які формують Народну Раду.
1990 ,16 липня – нардепи ухвалюють Декларацію про державний суверенітет України. Над Київрадою піднімають синьо-жовтий прапор.
1990, 2 жовтня – початок Революції на граніті. Завершилася ухваленням постанови Верховної Ради УРСР "Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в Києві". Нею задовольняють більшість вимог мітингарів і зазначили, що "з метою створення правової основи для виконання цієї постанови до 30 листопада 1990 року привести Конституцію УРСР у відповідність із положеннями Декларації про державний суверенітет України".
1991, 3 липня – Верховна Рада ухвалила Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". 1 грудня проводять референдум із питання "Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?" Текст акта, ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991-го, наводять у виборчому бюлетені. У референдумі беруть участь 31,9 млн людей – 84,18% населення України. "За" голосують 90,32%.
1991, 26 серпня – виконавчий комітет Київської міської ради ухвалює рішення про перейменування площі Жовтневої революції на майдан Незалежності. Ця ініціатива належить учасникам голодування в жовтні 1990-го.
1992, 6–23 жовтня – на майдані Незалежності студенти знову розбивають наметове містечко й оголошують голодування. Вимагають відставки уряду та проведення реформ. Акція завершується перемогою – відставкою тодішнього прем'єр-міністра Вітольда Фокіна. Замість нього Кабмін очолює Леонід Кучма.
6 
35413
Коментарі