Йосип Оксіюк відмовлявся розповідати про своє життя

– Що вам потрібно для роботи? – питають енкаведисти в архієпископа Львівського і Тернопільського Макарія після висвячення в Патріаршому Богоявленському соборі в Москві 1945 року. Стає першим повоєнним єпископом Російської православної церкви у Львові.

– Потрібно, щоб звільнили мого брата і відправили до Львова. Нехай буде мені помічником, – відповідає Макарій.

 

Вимогу виконують. Брата Йосипа Оксіюка випускають із табору на Далекому Сході. Стає не тільки помічником і секретарем, а й працівником "Православного вісника".

Йосип Оксіюк – останній архієрей відродженої 1921 року Української автокефальної православної церкви. Його біографія досі найменш досліджена. Імовірні здогадки й чутки про долю владики помилками мандрують по енциклопедіях та довідниках. Відрізняються навіть місце й дата смерті.

Ми постаралися розібратись у тому, як репресивні органи СРСР змогли на багато років змусити замовкнути людину. Дізналися, як у 1990-х він міг стати лідером відродження автокефалії Української православної церкви.

За однією з версій, після фізичної ліквідації УАПЦ 1930-го під тиском ГПУ Йосип Оксіюк зрікся сану і працював на цивільних роботах – від перекладача в Харкові до робітника взуттєвого кооперативу в Полтаві. Інші дослідники вказують, що влаштувався в адміністрації державних видавництв у Полтаві. Втім, всюди вказується, що в цей час Оксіюк жив надзвичайно бідно.

Дослідниця історії УАПЦ Ірина Преловська зазначає, що владика був репресований 1931 року. Інші джерела пишуть, що його заарештували 1935-го чи 1937 року. В'язні ГУЛАГу, яким під час Другої світової вдалося врятуватись і виїхати на Захід, свідчили, що Йосипа Оксіюка заслали в табір на Далекому Сході. Звільнили 1945 року, помер 1991-го. Та як і чим жив останні 45 років Йосип Оксіюк, було невідомо.

Ми з'ясували, що його колегою по "Православному віснику" був протоієрей Російської православної церкви в Україні Анатолій Затовський. Зараз йому 77 років, служить у столичному Макаріївському храмі на Татарці. Розповів деякі подробиці життя Йосипа Оксіюка.

Владика редагував багато текстів журналу й перекладав із російської українською. Саме його робота сприяла становленню української мови як богословської. Оксіюк написав чимало статей і до "Православного вісника". Під псевдонімами публікувався в "Журнале Московской патриархии".

 

1968-го митрополит Київський і Галицький Філарет (Денисенко) (патріарх Української православної церкви Київського патріархату 1995–2018 років, нинішній почесний патріарх Православної церкви України. – Країна) отримав дозвіл від влади на перенесення редакції "Православного вісника" до Києва. Там журнал Львівської єпархії отримує статус головного видання Українського екзархату РПЦ.

Йосип Оксіюк як відповідальний редактор теж переїжджає до Києва, де отримує квартиру на Подолі в новій дев'ятиповерхівці на вулиці Почайнинській, 62. В академічному виданні "Звід пам'яток історії та архітектури" цей будинок вважається пам'яткою саме через мешкання в ньому Йосипа Оксіюка.

– Він продовжував багато працювати – перекладати й писати. Можна сказати, що весь журнал тримався на його досвіді та авторитеті, – розповідає протоієрей Анатолій Затовський. – Після пережитих репресій Йосип Оксіюк був украй замкнутою людиною. В редакції кілька разів намагалися заговорити про його минуле, але він відвертався до вікна й мовчав. Відтоді такі розмови стали табу.

За дорученням Філарета Йосип Оксіюк перекладав Біблію українською. Ігумен Пафнутій (Мусієнко) свідчив, що Оксіюк був перекладачем Чотирьох Євангелій, які увійшли до перекладу Нового Заповіту українською мовою.

Почесний патріарх ПЦУ пригадав свою співпрацю з Йосипом Оксіюком. Філарет редагував переклад, оскільки той був переповнений галицизмами.

1988 року Російська православна церква готувалася до відзначення 1000-ліття хрещення Русі. Політбюро ЦК КПРС дозволило всесоюзне святкування події. Філарет домігся дозволу на друк Нового Заповіту українською мовою.

Переклад Йосипа Оксіюка передали до Львівської книжкової фабрики "Атлас", яка в березні-квітні 1988-го надрукувала перший наклад Нового Заповіту українською мовою. Та прізвище перекладача у книзі не згадувалося. З того часу працю Оксіюка – Денисенка перевидали десятки разів.

Із середини 1970-х Йосип Оксіюк уже не міг щодня приходити в редакцію в Київському екзархаті на Пушкінській, 36. Анатолій Затовський за дорученням митрополита Філарета возив матеріали Йосипу Оксіюку додому.

– Його закритість нікуди не поділася, – згадує священнослужитель. – Він виходив, брав рукопис, віддавав готову роботу, після чого я їхав. Ніякого спілкування не було. Він узагалі ніде не бував. Тільки вдома та в Іллінській церкві на Почайнинській.

 

19 серпня 1989-го протоієрей Володимир Ярема разом зі священником Іваном Пашулею публічно оголосили про вихід Петропавлівської парафії у Львові з юрисдикції Російської православної церкви і перехід до Української автокефальної православної церкви під омофор митрополита Мстислава (Скрипника). Це ознаменувало початок третього відродження УАПЦ і активізацію українського церковно-визвольного руху.

Виявляється, Йосип Оксіюк міг очолити відроджену УАПЦ, бо єдиний мав сан архієпископа. Про це свідчить настоятель Стрітенського храму на Львівській площі в Києві протоієрей Сергій Ткачук. На початку 1990-х він був близьким до тодішнього патріарха УАПЦ Димитрія (Володимира Яреми). Ось що він нам розповів про ті роки.

"Коли майбутній патріарх був іще протоієреєм, то він шукав можливості відновити єпископське спадкоємство від "старої" УАПЦ. Єдиним живим учасником собору 1927 року в сані єпископа був Йосип Оксіюк. Саме до нього в Київ зі Львова і приїхав отець Володимир Ярема. Запропонував Оксіюку очолити УАПЦ. Той був явно заляканий радянською владою так, що вже й не думав про жодну публічність. На пропозицію очолити церкву відповів: "Дайте мені спокійно померти". На цьому переговори закінчилися".

1991-го до Йосипа Оксіюка приїздив голова Українського православного братства ім. митрополита Василя Липківського у США Валентин Кохно – син закатованого священника УАПЦ Микити Кохна. Гість просив поговорити з ним про УАПЦ 1921–1930 років і написати спогади. Пропонував фінансову або будь-яку іншу допомогу. Та Йосип Оксіюк не захотів розмовляти. Відвернувся і простояв весь час обличчям до вікна.

Валентин Кохно втомився переконувати й залишив помешкання через нечемність господаря. Вже надворі його наздогнала донька Оксіюка Анастасія Дубовик і перепросила за поведінку батька, мовляв, після концтаборів та зречення сану не хоче говорити про своє життя.

Того ж року Йосип Оксіюк помер. Про смерть останнього єпископа УАПЦ у ЗМІ не повідомляли. Відспівували в Іллінській церкві на Подолі, чин похорону очолив протоієрей Анатолій Затовський. Похованням займалася дочка.

Чи винен Йосип Оксіюк, що його доля склалася саме так, судити не нам. Ми не можемо уявити, через яке пекло сталінських тюрем і концтаборів довелося пройти архієпископу Йосипу Оксіюку й тисячам священнослужителів УАПЦ.

Чи правильно вчинив архієпископ Йосип Оксіюк, що не підтримав відродження УАПЦ 1990-го та пропозиції протоієрея Володимира Яреми очолити її – питання, швидше, риторичне. Тоді Йосипу Оксіюку вже було 96 років, і очевидно, що заляканий тоталітаризмом і спецслужбами він не мав ні фізичних, ні моральних сил на цей чин.

Та роки у сталінських концтаборах не вбили в Йосипа Оксіюка любові до рідної мови та церкви. До кінця життя жив і творив для користі українського православ'я. Залишив після себе великий масив перекладів і статей. Нині на престолах усіх храмів Православної церкви України лежить Євангеліє в перекладі Йосипа Оксіюка та Філарета (Денисенка). Саме цю книгу священнослужителі використовують під час богослужінь.

Працював на рудниках

1894, 22 вересня – у багатодітній сім'ї Оксіюків в українському селі Луковисько на Холм­щині, нині Люблінське воєводство Польщі, народився син Йосип. Батьки працювали вчителями місцевої гімназії. Мали ще старшого сина Михайла й молодшого Петра.

1910 – Йосип слідом за старшим братом Михайлом вступає до Холмської духовної семінарії, якою керує архімандрит Діонісій (Валединський) – майбутній митрополит Варшавський, предстоятель Польської автокефальної православної церкви й один з ініціаторів відродження УАПЦ під час Другої світової війни.

1914 – вступає в Київську духовну академію. Отримує ступінь магістра богослів'я. Починає викладати патрологію – розділ християнського богослів'я, що вивчає твори I–VIII ст.

1918 – стає приватдоцентом новоствореного Українського державного університету в Кам'янці-Подільському, викладає історію християнської церкви. Перекладає богослужбові книги українською мовою. Вступає в Українське православне Кирило-Мефодіївське братство, яке організовує церковно-визвольний рух. Читає там лекції про боротьбу за автокефалію Володимир Чехівський, один з ідеологів Української автокефальної православної церкви.

1920 – більшовики перетворюють університет у Кам'янці-Подільському на Інститут народної освіти, де Йосип Оксіюк викладає загальну історію. Одружується з Ніною Іларіонівною. 1 липня 1921-го в них народжується донька Анастасія.

1922 – за проукраїнську позицію звільняють з інституту. Приймає сан диякона Української автокефальної православної церкви. За кілька тижнів стає священником. На Трійцю, 4 червня 1922 року, до Кам'янця-Подільського прибувають митрополит Київський і всієї України Василь Липківський та архієпископ Вінницький Іван Теодорович. Проводять для Йосипа Оксіюка обряд рукопокладання на єпископа Кам'янець-Подільського.

1923 – Всеукраїнська православна церковна рада направляє Йосипа Оксіюка до Харкова. Обирають архієпископом Лубенським. Бере участь у підготовці Другого Всеукраїнського православного церковного собору, що відбувається 17–30 жовтня 1927 року. Більшовицьке ГПУ планує усунути Василя Липківського з посади Митрополита Київського й усієї України. Напередодні Собору архієпископ Харківський Іван Павловський пропонує Йосипу Оксіюку висунути свою кандидатуру на посаду митрополита. Той каже, що захворів на туберкульоз і вважає, що жити йому лишається недовго. Обирають другим заступником Митрополита Київського й усієї України Миколи Борецького.

1928 – архієпископ Йосип Оксіюк очолює Полтавську єпархію УАПЦ. Стає архієреєм Миргородської церковної округи. Має титул архієпископа Полтавського й Миргородського.

1933 – за сфабрикованими звинуваченнями в "антирадянській діяльності" засуджують до утримання у виправному далекосхідному таборі на руднику "Атка".

1945 – виходить на волю. Наступного року стає працівником заснованого у Львові "Православного вісника".

1968 – переїжджає до Києва, куди переводять редакцію "Православного вісника". Отримує квартиру на вул. Почайнинській. Береться за переклад Біблії українською мовою. Її видають у Львові 1988 року, але імені перекладача не вказують.

1981 – помирає дружина Ніна. Живе з донькою Анастасією.

1991, 23 квітня – Йосип Оксіюк помирає в Києві. Ховають на 84-й ділянці столичного Берковецького цвинтаря.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×