"У суботу я таки розпочала садок. Кількоро дітей прийшло самі, деяких хтось впустив до читальні, а сам мерщій утік. Діти були дещо залякані, несмілі. Та коли побачили у мене деякі лаківки (ласощі. – Країна), осмілилися. Почала їх розпитувати про це й те, а в кінці хотіла їх записати. Яке ж було моє здивування, коли одна дитина називає ім'я й прізвище, а другі діти кричать: "Вона так не називається!" На неділю заповіла я сходини батьків. Одначе, крім мене, ніхто не прийшов".
Так згадує відкриття сезонного дитячого садка влітку 1935 року в селі Піски неподалік Львова вихователька, яка підписалася псевдонімом Марійка Садівничка.
Після Першої світової війни населена переважно українцями Галичина опинилася у складі Польщі. Нова влада намагалася полонізувати край. Заклади з польською мовою навчання існували за рахунок державних дотацій. Українські школи могли розраховувати тільки на пожертви громадян. Відстоювати освіту намагалося Українське педагогічне товариство, що з 1926 року називалося "Рідна школа". Одним із напрямків його діяльності було створення дошкільних навчальних закладів. Їх називали дитячими садками або захоронками.
"Важкі умовини життя в сільському середовищі, боротьба за хліб і життя не дозволяють батькам сільських дітей присвячувати їм стільки часу, скільки треба, – йдеться у статті часопису товариства від 15 червня 1935 року. – Мати-селянка любить свою дитину, як кожна мати. Але, коли прийде праця, мусить її залишити. Залишена сама собі або під "опікою" на рік-два старших дітей, дитина не має змоги розвиватися. В монотонному довкіллю сіро проходять дні. Її зацікавлення не сягають поза найближче окруження і найближчі життєві справи. Що ж варт такий громадянин, що його зацікавлення не сягають поза його обійстя чи навіть його села?"
"У нас ніхто не дасть шити чобіт до людини, що не навчилася шевства, не піде кувати коня до шевця чи столяра, – розмірковує ще одна дописувачка "Рідної школи" Іванна Блажкевич. – А найбільше завдання – виховання дітей – попадає, на жаль, часто в руки людей, що не мають до цього ніякої підготовки. Ясна річ, що в таких умовинах не може в нас бути доброго виховання дітей. А кожна пропавша дитина – це страта не лише для матері й родини, а й для цілого народу".
Влаштувати в селі постійний садок не було можливості. Переважно вони діяли сезонно – влітку, коли більшість селян зайняті польовими роботами. "Рідна школа" давала чіткий порядок організації садка. Для цього в березні, найпізніше у квітні, – збирали нараду. На неї скликали батьків дітей молодше 7 років, а також молоді подружжя, які ще не мають дітей. Обов'язкова умова – президія наради повинна особисто знати всіх присутніх.
Спершу розповідали про значення дитячих садків для батьків, громади й народу. Далі обговорювали, в якому приміщенні відбуватимуться заняття. До будівлі були певні вимоги: розташування у сухій і чистій місцині, наявність просторого і світлого приміщення, дерев'яна підлога. Якщо її немає, батьки мали оплатити облаштування. Бажано, щоб поряд був сад або просторе подвір'я. Необхідно було придбати кілька невисоких столів і лавок. Мав бути також окремий "виходок" – туалет, а в приміщенні кілька "сплювачок" із водою.
Рекомендували, щоб діти разом снідали й обідами. Харч – "невибагливий, проте здоровий". За нього відповідала господиня. Кухонне начиння надавали батьки.
Потім складали список родин, готових віддати дітей на навчання. Батьки підписували заяву: "Зобов'язуюся віддати мою дитину до дитячого садка на час тривку та дозволяю займати мою дитину так, як приписує правильник садка". В головну управу "Рідної школи" відправляли зголошення, аби прислали виховательку. Для них регулярно проводили навчальні курси.
Після залагодження цих питань повітовому старості надсилали план будівлі, де працюватиме садок, розклад занять та інформацію про кваліфікацію виховательки. У поданні йшлося: "В часі польових робіт ідуть родичі й старша рідня в поле, а дома залишаються малі діти без опіки. Щоби зарадити тому лихові, забезпечити майно громадян та життя і здоровля дітей у передшкільному віці, підписаний кружок "Рідної школи" постановив подбати про опіку тих дітей на час сезонових робіт і в тій цілі відкрити сезоновий дитячий садок".
Розпорядок дня зазвичай виглядав так:
7:00 – збір, санітарний огляд, миття рук, молитва;
9:00 – сніданок і короткий відпочинок;
9:30 – забави;
10:30 – у погожий день – сонячні ванни, в сльоту – заняття у приміщенні;
12:00 – обід;
13:00 – прогулянка, забави та ігри;
16:00 – підвечірок;
17:00 – розхід по домівках.
Підсумовувати роботу садка мав "попис" – публічний показ за участю всіх вихованців. Його проводили наприкінці серпня. Запрошували батьків і всіх жителів села. Часто влаштовували буфет, з якого навіть отримували прибуток.
"До попису зложилися хорові співи, деклямації, національні танки й хороводи та одноактова штучка "Лісова казка", – описує "Рідна школа" виступ у дитячому садку Бродів – тепер Львівська область – 21 серпня 1932 року. – Часть декоративна, строї казочних істот, гномів, русалок і так далі були виконані помислово і гарно. Деякі танки були захоплюючі, як-от козачок в дві пари. Найбільше радості викликав танок 4-літнього Зеня і 3-літньої Лялі. Деклямації були влучно підібрані, виконані сміливо й добре. Гра малих артистів у "Лісовій казці" була також добра. Співи видержані були в такті й мельодійно. Публіки на пописі було, на жаль, менше, як можна було сподіватись".
Того ж року організували три сезонні дитячі садки в Сяноцькому повіті – тепер територія Польщі. Це найвіддаленіші землі Галичини, населені українцями, тож вони найбільше підпадали під колонізаторський вплив. Установи пропрацювали по п'ять тижнів. Кошти на їхню роботу взяли з членських внесків "Рідної школи", продажу книжки Франца Коковського "Вчорашні дні", доходів від аматорських вистав і забав.
У Новосільниках садком керувала Володимира Чорніїв. Працювала за 60 злотих за два місяці. Учитель польської школи щомісяця отримував уп'ятеро більшу суму. Місцевий парох отець Менцінський безкоштовно надав виховательці житло та брав символічні гроші за харчі. Через два тижні вона організувала "Свято матері". У програмі було 17 пунктів: хорові співи, декламування віршів, гімнастичні вправи, ігри. Завершив роботу садка публічний показ із подібною програмою. У ньому брали участь 29 дітей.
У селі Морохів виховательку Тетяну Тютків також прихистив священик – отець Рибак. Попередній настоятель був русофілом. Зрештою, єпископ мусив забрати його через неналежну поведінку. На свято з нагоди завершення роботи садка зібралося майже все село. Під враженням жителі присілка Завадка Морохівська надіслали до Сянока депутацію з проханням відкрити в них українську приватну школу.
"Ціле село Морохів із присілками тепер почуває себе українським, – пише про результати роботи дописувач "Рідної школи". – Тамошні люди вже не бояться й не соромляться називати себе українцями. Діти, які перебували в садку, самі дальше – може й несвідомо – ведуть працю, яку розпочали садки. Вони співають тільки тих пісень, що їх навчилися в садку, граються тільки в ігри та забави, що їх там пізнали, і вчать того самого дітей, які в садку не були".
Найважче йшла робота в самому повітовому центрі. Вихователька Нуся Мищиків мусила з нуля вчити дітей української: спершу говорити, а потім – думати. Однак 21 серпня перед родичами й гостями виступали три десятки дітлахів. У показі було понад 20 пунктів.
"Заходилося на те, що садок треба буде закрити, – продовжує оповідь про дитсадок у Пісках Марійка Садівничка. – В найближчу неділю пішла я зі скарбником і секретарем кружка по селі записувати дітей до садка. Приймали нас люди ріжно: одні з усмішкою, другі байдужно, а були й такі, що приймали з криком. Для мене це ходження мало подвійне значіння. Мала нагоду пізнати дещо село, людей та їхню хатню обстановку. А що найважніше – таким чином стягнула 37 дітей до садка. Чергового дня читальня гуділа дитячим сміхом. І так щойно по двох тижнях почала я вірити, що садок дійсно таки буде".
Перше, що зробила вихователька, – побілила стіни читальні, помила вікна й підлогу. Тут виникла проблема, бо вечорами у приміщенні займався хор. Марійка поставила умову – застелятимуть підлогу газетами або ряднами.
Далі мала організувати харчування. Село тягнеться на 4 км, відпускати дітей на обід додому – проблемно. Три матері погодилися надавати продукти, а одна – готувати їжу. Робила це вдома, а тоді несла в читальню або везла кіньми. Згодом готували по черзі всі батьки.
По обіді в читальню приходили допомагати школярі. Вони мили посуд, натирали підлогу, прали рушники.
"Як до садка спершу населення відносилося байдуже, так пізніше ним цікавилися всі – старі й молоді, а навіть бездітні, – підсумовує. – Одна бездітна господиня принесла навіть дітям цукорки. Коли на початку я не могла дати ради з "публікою", що було її повно під вікнами, а навіть влазила до середини, так пізніше навчилися стукати до дверей, витирати ноги й питати, чи вільно. Не раз через вікно бачила, як мама несла обід до читальні, але до салі якось довго не приносила. Думала я, що напевне щось сталося. Плюск води в сінях успокоїв мене. Мама, заки прийшла до салі, мила ноги. Відповідала: "Не хочу, пані, бруднити вам підлоги".\
768 сезонних дитячих садків діяли під проводом товариства "Рідна школа" на Галичині влітку 1937-го. У них навчалися 29 885 дітей. У наступні роки кількість закладів зменшилася. Часто місцеві староства не дозволяли відкривати нові садки. Після приходу на землі радянської влади 1939 року товариство припинило існування
"Кожна провідниця повинна:
1. Дбати про духовний і тілесний розвій дітей, а зокрема:
а) класти вагу на виховання дітей, навчаючи їх пісень, деклямацій, казок, лєґенд, легких оповідань релігійного і національного змісту;
б) стало проводити з дітьми руханку на вільнім повітрі у формі забави і вправ та призвичаювати дітей до соняшних купілей;
в) уряджувати з дітьми прогульки, получені з описом терену.
2. Вщіпляти в дітей засаду гігієни тіла і помешкання та взагалі наклонювати їх до зберігання чистоти, ладу і порядку так коло себе, як і на кожнім місці.
3. Якнайбільше вчити дітей засад доброї і взірцевої поведінки так, щоби в той спосіб учасники садку були зразком для інших дітей, а рівно ж для того, щоби справа виховання була товчком і заохотою для матерей до масового вписування дітей до садка.
4. З метою викликати серед громадянства зацікавлення справою дитячих садків, належить закінчувати кожний садок урочистим пописом дітей на місці" –
йшлося на нараді провідниць дитячих садків, що відбулася у Городку – тепер Львівська область – 18 липня 1935 року
6 
35413
Коментарі