"Люди лежать так, як їх захопила смерть"

8

Поля під містом Берестечко на Волині вранці 30 червня 1651 року вкривала густа імла. Туман розвіявся пополудні. Два війська - королівсько-шляхетське та козацько-селянське -  зійшлися віч-на-віч і завмерли в очікуванні вирішальної битви. Близько четвертої пополудні кіннота князя Яреми Вишневецького атакувала козацькі позиції. Та, зазнавши втрат, відступила.

Поляки почали артилерійський обстріл пагорбів над берестецьким полем. Їх займали союзники козаків - кримські татари. Одне з ядер розірвалося біля ніг хана Іслам Гірея ІІІ. Той віддав наказ татарам покинути поле бою, оголивши лівий фланг козацько-селянського війська. Богдан Хмельницький зі своїм генеральним писарем Іваном Виговським кинулися навперейми. Іслам Гірей ІІІ не тільки не завернув, але забрав їх обох із собою. Від ханської "опіки" Хмельницький звільнився за тиждень - розпорядившись видати татарам значну суму зі своєї скарбниці в Чигирині. Та повернутися до свого війська вже не зміг.

Козаки без гетьмана відступили до берегів річки Пляшівки. За ніч облаштували укріплений табір, захищений із флангів непролазними болотами. Ззаду він прилягав до болотистої Пляшівка, де залишався шлях для відступу.

Іслам Гірей ІІІ віддав наказ татарам покинути поле бою. Богдан Хмельницький зі своїм генеральним писарем Іваном Виговським кинулися навперейми. Хан не тільки не завернув, але забрав їх обох із собою

Козацько-селянське військо утримувало оборону 10 днів. 9 липня на нараді козацької старшини вирішили розпочати організований відступ із укріпленого табору. В болотистій заплаві збудували мости та греблі. У ніч поти 10 липня близько двох тисяч козаків на чолі з наказним - тимчасовим - гетьманом Іваном Богуном переправилися на правий берег Пляшівки - відігнати звідтіля ворожі загони й забезпечити організований відступ війська.

Селяни-повстанці не були обізнані з цими планами. Пішов поголос, що козаки залишають їх напризволяще. Почалася паніка. Уранці наступного дня, за словами автора "Літопису Самовидця", "так юже не дбаючи и приказання старших своих", кинулися до переправ і ринули з табору. Спроби Івана Богуна й козацької старшини стримати збуджений багатотисячний натовп не мали успіху. Хаотичний відступ прикривали козаки. Під натиском ворога вони мусили відійти в болотисту низину.

На одному з островів Пляшівки засіли й чинили спротив близько 300 козаків. У відповідь на обіцянку коронного гетьмана Миколая Потоцького зберегти їм життя вони демонстративно дістали з кишень і гаманців гроші й викинули їх у воду. Останній із цих козаків "оборонявся протягом 3 годин один проти цілого польського війська", пише Йоахім Пасторій - польський історик німецького походження. Ускочивши в напівзатоплений човен, він спочатку відстрілювався з мушкета, а згодом відбивався косою.

Автор хроніки "Театр Європи" Йоган-Ґеорґ Шледер так описує цей епізод: "Він був у поганенькому барку або рибальському човні і з нього безперервно стріляв, аж доки не скінчився порох. Із небувалим завзяттям він мстився за смерть та жалісний кінець своїх товаришів... Рішучому козаку сприяло чудесне щастя й виняткова вдача, завдяки чому він протидіяв своїм ворогам протягом години. Якщо ж хто-небудь із поляків ставав проти нього, того мужній козак розтинав навпіл. Все це вельми здивувало його величність короля Польщі, який прибув на це місце й побачив, як багато людей не можуть перемогти одного. Ось чому король сказав, що подарує йому життя, коли він складе зброю. Але козак відповів, що йому не до серця пропозиція короля, що він не тільки хоче жити, а й померти, як воїн". Шледер - цей розділ він назвав "Нечувана мужність козака" -  додає: "Із великим жалем король дивився на цю смерть, тому що в грудях козака билося геройське серце".

Останній із козаків "оборонявся протягом трьох годин один проти цілого польського війська"

За століття час стер залишки укріплень і сліди переправ через Пляшівку. Та жителі довколишніх сіл Пляшева й Острів часто знаходили на полях людські кістки. У нічній темряві нібито не раз бачили, як на полі битви то тут, то там миготять зеленкуваті болотні вогники. Переказували, що це - душі загиблих тут козаків, які блукають, не покидаючи місця їхнього спочинку.

1908-го архімандрит Почаївської лаври Віталій Максименко ініціював увіковічування пам'яті загиблих козаків. Розпочався збір пожертв для спорудження меморіалу на острові Журавлиха в заплаві лівого берега Пляшівки. Проект комплексу, зведеного 1910 - 1914 років, розробив петербуржець Віктор Максимов.

Центральна споруда меморіалу - триярусна Георгіївська церква, виконана в стилі бароко. На її фасаді - одноярусний іконостас із царськими вратами. Над ним - велика картина "Голгофа". Її на металевих листах намалював український художник Іван Їжакевич.

На Журавлиху в червні 1912-го із села Острів перенесли Михайлівську церкву XVII ст. У ній, за переказами, перед Берестецькою битвою молився Богдан Хмельницький. Михайлівську й нижній ярус Георгіївської церков з'єднує 50-метровий підземний тунель. У ньому - колона-саркофаг і ніші, заповнені кістками полеглих на полі Берестецької битви.

Поруч із Георгіївською церквою звели будинок для ченців невеликого монастиря - філії Почаївської лаври. Меморіальний комплекс "Козацькі могили" відкрили влітку 1914 року. У ніші муру з двома брамами були вмонтовані картини Івана Їжакевича на мідних листах із зображенням епізодів Берестецької битви. 1915-го командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до Австрії. Що з ними сталося далі - невідомо.

1964 року влада закрила монастир, а його територію передала місцевому колгоспу. Тут облаштували ізолятор для худоби, хворої на ящур. У Георгіївському соборі, над саркофагом і нішами з козацькими кістками, розмістили зерносховище та склад для зберігання цукрових буряків. Михайлівську церкву перетворили на курник і кролячий розплідник.

На захист меморіалу стала українська інтелігенція. Очолив акцію поет і академік Максим Рильський. І влада поступилася: в січні 1966-го "Козацькі могили" - як державний заповідник - підпорядкували Рівненському краєзнавчому музею. 1991 року його реорганізовано в Державний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви". У вересні позаторік він отримав статус національного.

Неподалік Берестечка, у селі Хотин, перед Другою світовою війною минули дитячі роки львівського археолога Ігоря Свєшнікова. Він не раз чув від старших розповіді про козаків. Відтоді, як сам пише, "шукав сліди козацьких і татарських коней на всіх дорогах і стежках". Мріяв окреслити поле Берестецької битви. 1970-го Свєшніков розпочав розкопки на полях між селами Пляшева й Острів. Тривали вони понад 15 років. Під час першого польового сезону виявив залишки двох переправ. Одну з них збудували козаки, другу - селяни-повстанці.

Розкопки дали можливість відтворити деталі подій 10 липня 1651 року в очеретах і верболозах болотистої заплави річки Пляшівка. "Люди лежать так, як їх захопила смерть, - писав Ігор Свєшніков, - один на спині, інший на боці, ще інший обличчям униз. На черепах - сліди поранення шаблями, інколи поміж кістками - свинцеві кулі мушкетів. То тут, то там зустрічаються кінські скелети. І між їхніми кістками трапляються мушкетні кулі".

Серед загиблих були й діти. Неподалік замуленого берега Пляшівки навпроти урочища Циганівка виявлено кістяки двох хлопчиків - 8-9 і 12-14 років. Скелет старшого, ноги якого по коліна застряли в намулі, лежав поверх кістяка молодшого. Біля кісток його грудної клітки знайдено рештки коробочки, оздобленої кістяними пластинками. У ній було 44 свинцевих кулі до мушкета.

Ігор Свєшніков так відтворює обставини загибелі двох малолітніх учасників Берестецької битви: "Мабуть, брели через трясовину, обминаючи глибокі ями, і старший вів за руку молодшого. Але під берегом, де намул був більший, а вода глибша, старший взяв молодшого на плечі. Вага малого виявилася непосильною для дитини. Він уже не міг витягнути ноги, що глибоко застряли в намулі, і знесилений упав на спину". Підліток під час оборони табору разом із молодшим братом або приятелем допомагав козакам.

Скелет старшого хлопця лежав поверх кістяка молодшого. Біля кісток його грудної клітки знайдено рештки коробочки із 44 свинцевими кулями до мушкета

Найбільш цінні знахідки виявлено на місці козацької переправи. Зокрема, військове обладнання й господарські речі. Нині вони експонуються в музеї "Козацьких могил". Відкрито останки козаків, які прикривали відступ козацько-селянського війська. На основі чотирьох знайдених черепів відтворили зовнішність цих учасників Берестецької битви методом пластичної антропологічної реконструкції.

Два з них - козаки-запорожці. Їхні скульптурні портрети створила Галина Лебединська з Москви та її учень - аспірант із Колумбії Хосе Родріґес. За своїми антропологічними ознаками вони схожі між собою: мають округлу форму голови, відносно широке обличчя, помірно широкий ніс. В одного із запорожців його спинка більш пряма, у другого - трохи опуклої форми. Такі риси досі переважають серед українців Середньої та Нижньої Наддніпрянщини, Поділля та Південної Волині.

Під час розкопок виявили череп із масивною латунною сережкою біля правого вушного отвору. За цим черепом москвичка Єлизавета Веселовська створила ще один скульптурний портрет. За своїми рисами він відрізняється від попередніх: пряміший лоб, більш видовжене й трохи вужче обличчя. Такий антропологічний тип поширений у західних і центральних районах європейської частини Росії. На думку Ігоря Свєшнікова, ці останки належали донському козакові, що брав участь у Берестецькій битві. Звичай носити сережку в правому вусі вже наприкінці ХVІ ст. був поширений саме серед козаків-донців. Спочатку - серед тих, які народилися від полонених туркень. Запорожці сережки у вусі перейняли в другій половині ХVІІІ ст.

Під час Берестецької битви в козацькому таборі перебував православний митрополит Йоасаф із грецького міста Коринф. Він володів українською, виголошував промови до козаків перед боями. Його помічником був грецький диякон Павло.

Коли шляхетське військо ввірвалося до табору, митрополит Йоасаф із хрестом у руці вийшов назустріч і закликав до милосердя. Однак один із королівських вояків спочатку застрелив його з лука, а потім відтяв голову шаблею. Загинув і диякон Павло. Король Ян ІІ Казимир звелів поховати митрополита в найближчому православному храмі. Це була Михайлівська церква в селі Острів. 1971 року на місці її колишнього бабинця (одна з частин тридільного храму. - "Країна") Ігор Свєшніков провів розкопки. Праворуч від входу до церкви виявив залишки ями з подвійним похованням. Напевне воно належало митрополитові Йоасафу й дияконові Павлу.

Зовнішність митрополита реконструювати неможливо: у нього надто значні прижиттєві ушкодження обличчя. Натомість зовнішність диякона Павла вдалося відтворити: вузьке, різко профільоване обличчя, з якого чітко випинається ніс - диякон мав риси вихідця з Великого Середземномор'я. До нього входять і терени материкової й острівної Греції.

Останки митрополита Йоасафа й диякона Павла перепоховали на території заповідника "Поле Берестецької битви". На могилі стоїть хрест із чорного мармуру.

×