ХУДОЖНИК ІПОЛИТ ЗБОРОВСЬКИЙ ЗАКОХАВСЯ В 13-РІЧНУ НАЙМИЧКУ І ПЕРЕЇХАВ У СЕЛО, ДЕ ЗАСНУВАВ ПЕРШИЙ В ОКОЛИЦІ КООПЕРАТИВ. ЙОГО АРЕШТОВУВАЛИ ПРИХИЛЬНИКИ ГЕТЬМАНАТУ, ДЕНІКІНЦІ Й БІЛЬШОВИКИ
"ПОЛЮ, МІЙ ДОРОГИЙ, РІДНИЙ І КОХАНИЙ, Я БАЖАЮ ЗА ВАС ВИЙТИ ЗАМІЖ, ЯКЩО ПО ЗАКОНУ. ЯКЩО ВИ НАДУМАЄТЕ ЗІ МНОЮ ВІНЧАТИСЯ, ТО НАПИШІТЬ ДО МЕНЕ. ОСТАЮСЯ ВАША НАВІКИ", – пише Фросина Люлька до художника Іполита Зборовського 1903-го. Вона – 13-річна українка, напівграмотна. Йому – 28, він із польського шляхетського роду.
Два роки тому Іполит повернувся до батьків у село Кринички – тепер Балтський район Одеської області – після навчання в Одесі й стажування у Мюнхені. Закохався в мешканку Балти Теклю Животовську. Батько був проти їхніх стосунків. Обіцяв виплатити жінці тисячу рублів, якщо поїде геть. Та згодом у їхньому домі з'явилася наймичка Фросина. Іполит сам покинув Теклю. Аж до 1919 року вона вимагала у Чеслава Зборовського тисячу рублів – марно.
Нова симпатія сина йому також не до вподоби. Проти стосунків і батьки дівчини – нема чого родичатися з "паном", ще й римо-католиком. Фросина змушена жити у дядька на хуторі біля рідного села Яланець – тепер Бершадський район Вінницької області – за 45 км від Криничок. Бракує грошей на їжу й одяг. Іполит пересилає їй 6 руб. на кожух – аби перетерпіти зиму. А в наступному листі просить вийти за нього заміж. Сватання проводять без нареченого.
– Приїду й уб'ю Фросину, і до тата піду та ґрунт його продам, його до фундиги віддам, якщо він не спинить своєї дочки. Чого вона до мого сина чіпляється? – каже Чеслав.
Родичі пропонують відправити Іполита до психлікарні – "за зраду церкви". Художника підтримує його мати Марія. Врешті-решт він відмовляється від дворянства й приписується до громади Яланця.
"КУПИВ Я В ЯЛАНЦІ ДЕСЯТИНУ ЗЕМЛІ НА КРАЮ СЕЛА І ВСЕНЬКЕ ЛІТО ПРОВОДИВ КОЛО БУДІВЛІ ХАТИ, – пише Іполит археологу Миколі Біляшівському. – Підрядчика не мав, а сам наглядав за всім від п'ятої години ранку до дев'ятої вечора, а пізніше зводив рахунки до години одинадцятої-дванадцятої. Часом жінка на сміх питала, чи обідав я – і я не знав, що відповісти. Але й правда, що хату маю гарну, хоч невеличку: спальня, присінок, їдальня і кухня – це одна половина хати. Майстерня із невеличкою галерейкою і ванна – це друга".
Його вражає страшна бідність, у якій живуть селяни Яланця. Вирішує створити тут "позичково-ощадне товариство". 1907 року до нього вступають 40 перших членів. Вони складають 611 руб. пайового капіталу. Ще 2 тис. руб. позичають у Держбанку. Через п'ять років у товаристві вже 521 член, на рахунку – 66?595 руб. Видають кредити сільським господарникам, зводять власний будинок. А ще започатковують страховий фонд – аби надавати грошові допомоги членам у разі травми чи смерті. Найбільший внесок – 25 тис. руб. – робить удова священика. "Ваш банк благонадійний і ви людина надзвичайно вихована, інтелігентна, розумна і знаюча свою справу", – каже вона Іполитові.
"Кожний селянин знає добре, як часом його братові доводиться скрутно без грошей, – пише Зборовський у київській газеті "Рада". – Гріш, скажем, є, але ж піди розжийся на нього, коли за позичку приходиться платити 50 процентів, а то й більше. Ще й радий, що найшов добродія, бо або жінка слаба, або дитина умерла, або кінь здох, або позабирали подушки за подать. Так само й із крамницями, яких от хоч би й у нашім селі щось аж шість: крам у них найпослідніший, та ще не доважують і не домірюють, а коштує все дорожче, як у містечку чи городі".
В іншій статті розповідає, як жителі Яланця вирішили скуповувати крам не на ринку в Бершаді, а везти з оптового складу в Одесі. Наводить таблицю, у якій порівнює ціни. У Бершаді пуд – 16,4 кг – поганого перцю коштує 15 руб. 60 коп., в Одесі – 12 руб. 80 коп. За пуд рису начебто першого сорту в Бершаді просять 4 руб. 40 коп., в Одесі – 3 руб. 90 коп. За пересилку краму платять 30 коп. за пуд. "Виписувати з Одеси багато сходніше, ніж купувати в сусідньому містечку", – робить висновок.
"ЧЕСНИЙ І ДОБРОЗИЧЛИВИЙ УКРАЇНЕЦЬ, У МАТЕРІАЛЬНИХ СПРАВАХ АБСОЛЮТНО НЕЗАЦІКАВЛЕНИЙ ОСОБИСТО, ГОРІВ БАЖАННЯМ БУТИ КОРИСНИМ ГРОМАДСЬКІЙ ПРАЦІ І ВСІ СВОЇ СИЛИ Й ЗНАННЯ БЕЗКОШТОВНО ВІДДАВАВ СВОЄМУ НАРОДОВІ", – пише про Зборовського його земляк Леонтій Форостівський у книжці "Київ під ворожими окупаціями", виданій 1952 року в Буенос-Айресі.
На початку 1917-го Іполит із дружиною й трьома малими дітьми переїжджає до Києва. Працює адміністратором у газеті "Нова Рада". Очевидно, столичне життя йому не до вподоби. Бо щойно отримує місячну відпустку, повертається у Яланець і поринає в громадське життя. Його обирають завідувачем відділу палива повітової продовольчої управи. А згодом доручають представляти інтереси повіту на засіданнях Центральної Ради УНР. Восени їде до Києва на сесію.
"Бачачи, що тут балачок багато, а толку мало, і добром це не кінчиться, від'їхав до закінчення сесії, боючись вуличних боїв, і більше не їздив", – згадує Зборовський. 10 травня 1918 року – за Гетьманату Павла Скоропадського – його заарештовують за доносом рідного дядька Івана Грушецького. Той не пробачив племінникові зречення шляхти.
– Ось до чого тебе довели твоя голова і твої друзі, – каже тоді Фросина, яка була на сьомому місяці вагітності.
Майже три місяці Іполит у Лук'янівській тюрмі. Виходить завдяки клопотанню правника Дмитра Марковича. Наприкінці 1919-го Зборовський дізнається, що вояки-денікінці мають наказ заарештувати й розстріляти його разом з іншими кооператорами. Переховується в Одесі. Сподівається, що у великому місті ніхто не впізнає. Та вже за кілька днів його затримують. Утікає під час оформлення у відділенні. Купує фальшивий паспорт, міняє помешкання.
"ЗБОРОВСЬКИЙ ЖИВЕ ДО КРАЮ ЗЛИДЕННО, – ПИШЕ МУЗИКОЗНАВЕЦЬ КЛИМЕНТ КВІТКА В ЛИСТІ ДО ОЛЕНИ ПЧІЛКИ 16 ТРАВНЯ 1924 РОКУ. – Але не падає духом і каже, що от-от закінчить перевиховання людності свого села в комуністичнім дусі і тоді зі спокійним сумлінням віддасться виключно малярству й етнографії. Нова діяльність Зборовського в комуні, а також небездоганна моральна фізіономія співробітників в кооперації спричинилися до того, що тепер селяни ставляться до нього без поваги, неначе забувши його героїчну роботу перед революцією. Візник-селянин, як я спитав його за Зборовського, відповів: "Цей сукин син у нас главний пролетарій, всєх стран пролетарій", з особливим урочисто-містичним притиском на словах "всєх стран", ще й знявши пальця вгору".
У перші роки радянської влади Зборовський очолює музей у Бершаді. 30 жовтня 1929-го – черговий арешт. Більшовики звинувачують його в організації "Товариства українських кооператорів", "поширенні контрреволюційної націоналістичної літератури серед молодого покоління громадян". Відсилають у трудовий табір в Архангельську. Та в жовтні 1932 року звільняють. Іполит повертається до Яланця.
"Улітку 1937-го з ним стався інсульт, – згадує донька кооператора Галина Іполитівна. – Він лежав удома. Серпневим вечором до будинку під'їхав "чорний воронок", чекісти винесли батька на ношах і поклали до машини. Також забрали всі рукописи, листи, картини й колекцію стародавніх книжок, які він збирав все життя. Більше ми батька ніколи не бачили".
"Не хоче бісова баба продати, і годі. Даю 10 рублів – не хоче"
"За 10 рублів, котрі ви мені дали на сей місяць, на жаль, не удалося мені дістати писанок стільки, скільки я думав. Купив всього щось на 40 копійок. Писанок можна дістати лише два дні в році: у вівторок і середу після проводів. Отсе я ж зібрався зробити екскурсію по попах і дяках на сих два дні – аж тут ушпарив дощ і нанятий чоловік зробив "забастовку". На сей рік, значить, пропало", – пише Іполит Зборовський директорові Київського художньо-промислового й наукового музею Миколі Біляшівському 13 квітня 1905 року.
Той пересилає художникові у Кринички кошти на придбання експонатів. Їх він скуповує по навколишніх селах. Замовляє конкретні речі, але часто дослухається і до пропозицій "кореспондента". Далі в листі Зборовський оповідає: "Вчора купив килим із козаками за 5 рублів 50 копійок. Є ще три килими з козаками, але з чотирма рублями, котрі у мене остались, не хочу вириватися. Бо як поїхати, то треба зараз заплатити і мерщій забирати, бо роздумають".
Через три місяці повідомляє: "Дістав чи картину, чи портрет Данила Нечая. І хоть дуже темний, але можна з нього зробити. Дальше видряпав я дуже цікаве "простирадло" – пилну, котрою закривають ясинку в пологах. Вишиті на неї козаки з люльками, а поляки на них, пардуси з кучерявими фостами. Просто XIII–XIV вік! Ще кращий і цікавіший килим є в людей, але не хтять продати. Може, бояться, що мало дам. Але на нього варто б не пожалкувати грошей, бо дуже цікавий. Середина гарна, а край! Ціле військо козацьке, вироблене на білому полі. Є й піші, і кінні козаки. Є й жид-шинкар з горілкою у старосвітськім капелюсі, наче циліндр. Один козак стріляє до ворони, ціла комедія!" Кілька місяців Іполит Зборовський намагається домовитись за виріб, який його зацікавив – марно. "Не хоче бісова баба продати, і годі. Даю 10 рублів – не хоче. Півока горілки теж нічого не помогло".
Щоб отримати різьбленого ціпка, йде на хитрощі: "Ні за які гроші не хтів мені палиці продати психопат, а має їх з десяток. Але я виманив їх у него ніби покрасити і цієї не вернув. Кажу: хтось украв, і дав йому за ню рубля. А він цего і слухати не хоче. Боюсь, чи не буде позивати. Для того я її і вислав так скоро до вас! Бий його коцюба! За українську давнину готов піти на Сахалін". Біляшівський захоплений експонатом. Просить виплатити майстрові 15 руб. "Ну й кумедна ж палиця! Ніколи такої не бачив – це щось таке одбірне, незвичайне", – пише.
За рік Зборовський купує для музею 157 раритетів на суму 47 руб. 42 коп. Це – вишиті сорочки, рушники, вишиті вставки, запаски, іграшки й ікони. Припиняють співпрацю після того, як по дорозі з експедиції перекидається віз художника. "Відлежав і тепер лише встав і вже потрохи ходжу, але ще ноги трусяться підо мною, – пише Зборовський до Біляшівського. – В додатку віз весільне гільце чудове, але зламалося на шматочки. Ще й заслаб я не дома у себе, а у моїх батьків. Наробив їм клопоту і сам мало не пропаду з туги за жінкою, бо відлучений я від неї на 40 верстов. Беспокоюся, як там вона без мене, і тужу, а і вона, бідна, пише, що не буде цего довго терпіти, а приїхати не може, бо не має на кого лишити хазяйство".
7 
35413
Коментарі